Історія буддизму описує найважливіші події та основні етапи появи, розвитку однієї із релігійних течій на планеті Земля — Буддизму.
Передумови виникнення буддизму Буддизм зародився в північно-східній частині Індії, де знаходились стародавні держави Маґадга, Кошала та республіка ліччхавів, у середині I-го тисячоліття до н. е. Обмеженість наукових даних про тогочасне індійське суспільство не дозволяє дати ясні відповіді на багато питань, однак можна припустити достатньо очевидні причини виникнення та зміцнення буддизму в давньоіндійському суспільстві(С.7-9): Середина I-го тисячоліття до н. е. була в Індії часом найгострішої кризи давньої ведичної релігії, що викликала появу нових неортодоксальних альтернативних вчень. Створювали їх мандрівні філософи, аскети, шрамани. Одним із них і був Сіддхартха Гаутама, історичний засновник буддизму. Тоді ж відбувалися інтенсивні процеси зміцнення державної влади, які вимагали підвищення авторитету царів та воїнів (варни кшатріїв) на противагу брагманам (на наявність такого конфлікту між світською владою та жрецтвом побічно вказують твори пізньоведичної та пуранічної літератур). Оскільки буддизм був опозиційним до брахманізму вченням, він і був обраний для зміцнення влади кшатріїв. Про те, що буддизм в Індії був «царською релігією», свідчить такий приклад. У VII–XIII ст. царі деяких індійських держав припинили підтримувати буддизм і він став там зникати. Але в країнах, управителі яких продовжували протегувати буддизм (династія Пала), його розквіт продовжувався.
Життя Будди
Згідно з традиційним переказом історичний Сіддгартха Ґаутама народився в роді Шак'я касти кшатріїв в країні Маґадга (546 — 324 до н. е.), в районі Лумбіні на півдні сучасного Непалу. Його також називали Шак'ямуні — мудрець, що належить до клану Шак'я.
Після життя в розкоші в палаці свого батька, короля Капілавасту (царство якого потім увійшло до складу держави Маґадга), Сіддхарта випадково зіткнувся з жорстокою реальністю та зробив висновок, що реальне життя пов'язане зі стражданнями та горем. Він відмовився від життя в палаці і став вести аскетичне життя разом з лісовими відлюдниками. Пізніше він прийшов до висновку, що аскетизм неправильний і слід знаходити проміжний шлях між самопотуранням і самообмеженням.
Під час медитації під деревом Бодгі він вирішив за всяку ціну знайти Істину, і у віці 35 років досяг Просвітлення. Після цього він став називатися Сіддгартха Ґаутама, або просто Будда, що означає «пробуджений».
Інші 45 років життя він подорожував по Центральній Індії в долині Гангу, навчаючи своїх знаменитих послідовників та учнів: архатів Маудгальяяна та Шаріпутра та бхікшуні та , мирян та .
Надалі послідовники Будди протягом наступних 400 років сформували багато різних вчень — школи раннього буддизму (Нікая), з яких збереглося вчення Тхеравада та численні гілки Махаяни.
Ранній буддизм Учні Будди відповідно до звичаю кремували тіло Учителя. Правителі сусідніх держав прислали гінців з проханням дати їм частки останків Будди. Як описується в Махапарініббана сутте , останки були розділені на вісім рівних частин. Ці частини останків були поміщені в особливі релікварії — ступи, культові будови конусоподібної форми, у столицях держав. Одну з частин, у ступі стародавнього міста Капілаваттху, виявили 1898 року поблизу села Піпрахва. Тепер ця частина останків розташована в Індійському Національному музеї в Нью-Делі.
Ці ступи стали ніби попередниками китайських пагод та тибетських чортенів (монгольських субурганів).
Пізніше в ступи стали класти тексти сутр, що шанувалися як записи справжніх слів Будди. Оскільки суть Будди є Дгарма, його Вчення, то сутри немовби являли собою Дхарму як духовне тіло Будди. Ця заміна (фізичне тіло — духовне тіло; «Мощі» — тексти; Будда — Дхарма) виявилася дуже важливою для подальшої історії буддизму, оскільки тут, мабуть, знаходяться джерела надзвичайно важливого вчення махаянського буддизму про Дхармове Тіло Будди (дгармакая).
Перший буддійський собор, V століття до н. е. Переказ стверджує, що незабаром після нірвани Будди відбувся перший буддійський «собор», коли зібралися всі учні Будди і троє з них — Ананда, Упалі та Маудгальяяна напам'ять відтворили все, чого навчав Будда — норми та правила чернечого співжиття, «дисциплінарний статут» сангхі (Віная), проповіді та повчання Будди (Сутри) і його філософське вчення, «над-Дгарму» (Абгідгарма). Так виник буддійський Канон — Трипітака (на палі — Тіпітака), тобто «Три Кошики» Вчення (у Стародавній Індії писали на пальмових листках, які носили в кошиках). Перший з відомих нам варіантів Канону — Палійська Тіпітака — довгий час, відповідно до традиції, передавався усно, і був уперше записаний на Ланці близько 80 до н. е. у зв'язку із загрозою втрати Вчення. І в наші дні деякі ченці, яких називають «держателями Тіпітакі» («тіпітакадгара»), традиційно заучують напам'ять окремі частини Тіпітакі або всю її повністю. В Синьому Літописі зазначено, що склалася ієрархія вчення (у сенсі передавання Вінаї): від Шак'ямуні до Махакаш'япи, від нього до Ананди, від нього до Шанавасіки, від нього до Упагупти, від нього до Дгітіки, від нього до Кришни, від нього до Сударшани
Другий буддійський собор 383 до н. е. Другий буддійський собор провів цар Каласока у Вайшалі. Він був пов'язаний з конфліктом між традиційними школами буддизму та більш ліберальними інтерпретаціями, відомими як махасангхіка.
Згідно з традиційними школами, Будда був лише звичайною людиною, що досягла просвітлення, і цей досвід могли повторити монахи, дотримуючись чернечих правил. Долаючи страждання, монахи могли стати аргатами. Прихильники махасангхіки вважали такий погляд егоїстичним. Вони вважали, що мета досягнення аргатства несуттєва, а справжня мета — досягнення повного стану Будди. Подібний погляд надалі переріс у Махаяну. Вони були прихильниками полегшеного чернечого статуту. Через це їх підтримувала більшість ченців та прихильників буддизму.
Собор закінчився засудженням махасангхіків, які залишили збори. Надалі прихильники махасангхіків мешкали в північно-західній Індії та Середній Азії.
Поділ на школи
Існує дві класифікації 18 шкіл.
Перша: Тхеравада Власне Тхеравада — хаймавата Вібгаджьявада Ватсіпутрія Дгармоттарія Бгадраянія саміту Курукуллака Махішасака дгармагуптака Суваршакія Каш'япія махасангхіка (прото-махаяна) Власне махасангхіка Екав'яхаріка Локоттаравада Бахушрутія Праджняптівада Чайтіка Уттара Шайла Апара Шайла
Друга: Стхавіравада ----------------------------Махасангхіка------------------Вібхаджьявада
| Махасангхіка ||||||| Махішасакія||| |----------------| Пуравашайла|||||| Каш'япія|| Сарвастівада | Апарашайла||||| Дгармагуптіка| | Раджагіріка|||| Тамрашітрія Ватсіпутрія Хаймавата||| |------------| Чайтьяка|| |----------| | Сіддгартгака| |-------| | | Гокуліка Саммітья | | |
Дгармоттарія | |
Бгадраянія |
Шаннагаріка
За країнами та регіонами Індія
Див. також Буддизм в Індії. Правління царя Ашоки (близько 260 до н. е.)
Цар імперії Маур'їв Ашока (273 — 232 до н. е.) прийняв буддизм після того, як він вчинив криваву розправу над територією Калінга (штат Орісса) на сході Індії. Каючись у скоєному, цар прийняв віру і побудував численні ступи та колони із відповідними написами в знак поваги до всіх живих істот, і щоб спонукати населення додержуватись Дгарми. По всій країні він побудував дороги та лікарні.
У той час буддизм почав поширюватися за межі Індії. Згідно з колонами та ступами з написами короля Ашоки, емісари були відправлені в усі країни задля проповіді буддизму, а також у грецьке царство на заході (в сусідню грецьку Бактрію, але, можливо, і далі до Середземномор'я).
Третій буддійський собор 250 до н. е. Цар Ашока провів собор близько 250 до н. е. в Паталіпутра (сучасна Патна). Збори проводив чернець Тісса Моггаліпутта. Йшлося про примирення різних буддійських шкіл, очищення буддійського руху від оппортуністських фракцій, які виросли під царською опікою, та поширення місіонерської діяльності на весь відомий на той час світ.
У той час чіткіше встановився склад канону Трипітаки, що містить слова, передані безпосередньо від Будди.
Третій собор засудив школи сарвастівади та дгармагуптаки, які потім були впливовими в північно-західній Індії та Середній Азії за часів Кушанської імперії на початку нашої ери. Дгармагуптаки вважали, що Будда відділений від громади та знаходиться над нею. Сарвастівади висували тезу про однорідність часу — теперішнього, минулого та майбутнього.
Переслідування буддизму в державі Шунга (II — I століття до н. е.)
Династія Шунга (185 — 73 до н. е.) була заснована через 50 років після смерті Ашоки. Після вбивства останнього царя Маур'їв Бріхадрати трон зайняв воєначальник Пусьямітра Шунга, ортодоксальний брагман. Він відомий своєю жорстокістю в переслідуванні буддизму, згідно з літописами, він руйнував монастирі та вбивав ченців, і зніс близько 84 тисяч ступ (Divyavadana, pp. 429–434), пропонуючи по сто золотих монет за голову кожного буддійського ченця. Багато буддійських монастирів були перетворені на індуїстські храми, зокрема Наланда, Бодх-Гая, Сарнатх та Матхура.
Підйом Махаяни I століття до н. е. — I століття
Підйом буддизму Махаяни в I століття до н. е. супроводжувався серією політичних змін в північно-західній Індії. Індо-грецьке царство відійшло в минуле, а його культура була перейнята індоєвропейськими кочівниками з Середньої Азії, індо-скіфами і потім Юечжі, які заснували Кушанське царство близько 12 до н. е. Кушани підтримували буддизм, і скликали Четвертий буддійський собор під час правління царя Канішки близько 100 н. е. у Джаландарі або в Кашмірі, саме цей собор зазвичай асоціюється з датою підйому буддизму Махаяни і його відділення від буддизму Тхеравади. Представники традиції Тхеравади не визнають цього собору, і іноді називають його «собором єретичних ченців».
Цар Канішка зібрав у Кашмірі 500 бгікшу на чолі з Васумітрою для редагування Трипітаки. Протягом собору було зібрано триста тисяч віршів та більш ніж дев'ять мільйонів положень, які приводили до ладу близько дванадцяти років. Новий канон не спирався більш на палійську Тіпітаку, а був переписаний на класичний Санскрит разом з основними положеннями Махаяни.
Нова форма буддизму спиралася на уявлення про подібність Будди до божества, і про те, що всі істоти володіють природою Будди, а також включала ряд культурних віянь з північно-західної Індії та Кушанського Царства.
Після розпаду Кушанського царства буддизм розквітнув в Індії при династії Гупта (IV — VI століття). Були створені численні центри з вивчення Махаяни, в першу чергу — університет Наланда в північно-східній Індії, який багато сотень років був найбільш впливовим з буддійських університетів, де викладав зокрема Нагарджуна. Буддійське мистецтво стилів династії Гупта поширилося по південно-східній Азії і потрапило в Китай.
Індійський буддизм ослаб у VII столітті з причини вторгнення білих гунів та навали ісламу. Однак у буддизму був ще один період підйому в імперії Пала, в якій буддизм Махаяни процвітав з VIII по XII століття, вони будували чимало храмів в різних стилях буддійського мистецтва.
Великий удар по буддизму було завдано 1193 року, коли тюрки на чолі з мусульманським фанатиком Мухаммадом Хілджі зруйнували Наланду. Наприкінці XII століття, коли мусульмани зайняли ключові буддійські місця в Біхарі, значення буддистів в Індії стало несуттєвим. В той самий час набрали силу індуїстські рухи, в першу чергу адвайта та бгакті.
Хоча буддизм зародився в Індії, до XX століття тут залишилися лише невеликі острівці буддизму на околицях.
Поширення Махаяни I — X століття
З того часу Махаяна стала процвітати та поширюватися на схід від Індії в південно-східну Азію, на північ до Середньої Азії, а також в Китай, Корею та нарешті в Японію 538 року.
Відродження Тхеравади XI століття