Тибет (тиб. བོད་ (bod)) в період з моменту розпаду Імперії Цін 1912 року до утвердження в Тибеті влади Китайської Народної Республіки в 1951 році — держава на території Тибетського нагір'я. Попри те, що протягом цього періоду Тибет існував як де-фактоTibet since 1900 // Britannica незалежна теократична держава, очолювана Далай-ламою, де-юре міжнародно-правовий статус Тибету в цей період є предметом суперечок.

Починаючи з династії Юань, між Тибетом і імператорами в Пекіні склалися відносини покровителя віри і наставника у вірі. Після введення китайських військ і амбаней на початку XVIII століття, Імперія Цін встановила контроль над Тибетом. У XIX столітті влада імперії над Тибетом стала слабшати з ослабленням самої імперії, але Тибет як і раніше залишався залежним від неї. У 1912 році маньчжурська династія зреклася трону і була проголошена Республіка Китай. 13 лютого 1913 року Далай-лама XIII видав Декларацію незалежності Тибету.

З моменту проголошення незалежності Далай-лама XIII взяв курс на модернізацію країни і створення боєздатної армії. Однак під натиском забобонів народу і невдоволення духовенства, Далай-лама згорнув більшість реформ до кінця 1920-х років. Завдяки проведеним реформам армії територія, контрольована Лхасою, до 1932 року досягла річки Ялунцзян. В цей період часу Тибет підтримував дипломатичними відносини з такими країнами як Монголія, Республіка Китай, Непал, Сіккім, Бутан і Велика Британія.

17 грудня 1933 року вмирає Далай-лама XIII і регентом стає молодий настоятель монастиря Раден Джампел Єше. Це ознаменувало перемогу консервативних кіл лхасської еліти і остаточне згортання реформ, розпочатих Далай-ламою XIII. В цілому продовжуючи політику Далай-лами XIII, регент поступово сконцентрував владу в своїх руках. Але зі смертю Далай-лами, що володів релігійним авторитетом, центральна влада в Тибеті почала різко слабшати.

22 лютого 1940 року в залі Всіх Чеснот Сансари і Нірвани під палацом Потала пройшла церемонія інтронізації нового п'ятирічного Далай-лами XIV. Під час Другої світової війни тибетська влада дотримувалися нейтралітету, а територія Тибету майже не була залучена у військові дії. У післявоєнні роки ситуація в Тибеті була нестабільною.

У 1946 році на території Китаю почалася громадянська війна між Гоміньданом і Комуністичною партією Китаю, перевага в якій, з часом, переходила на бік КПК. Після проголошення Китайської Народної Республіки, між китайською і тибетською арміями сталися зіткнення, по закінченні яких було підписано «Угоду між Центральним народним урядом Китаю і місцевим тибетським урядом про заходи щодо мирного звільнення Тибету» і 9 вересня 1951 частини Народно-визвольної армії Китаю увійшли до столиці Тибету.

Історичне тло

За свою 3000-річну історію, Китай з сусідніми народами і державами сформував своєрідні форми відносин. Починаючи з монгольської імперії Юань, між імператорами в Пекіні і Тибетом, який був і є потужним релігійним центром, склалися відносини охранителя віри і наставника у вірі. Після введення китайських військ і амбаней на початку XVIII століття, Імперія Цін встановила контроль над Тибетом. В XIX столітті влада імперії над Тибетом стала слабшати з ослабленням самої імперії, але Тибет як і раніше залишався залежним від неї.

У 1911 році Зовнішня Монголія проголосила свою незалежність, а в 1912 році маньчжурська династія зреклася трону.

Проголошення незалежності

11 січня 1913 представник Далай-лами Агван Доржиєв, в. о. міністра закордонних справ Монголії лама Равдан та інші уповноважені особи підписали Монголо-тибетський договір про дружбу, в якому країни визнавали Незалежність один одного. Уряд Китаю не визнав цю угоду.

23 січня 1913 Далай-лама XIII повернувся до палацу Потала як визнаний лідер Тибету. Там 13 лютого він видав Декларацію незалежності, в якій говорилося, що протягом всієї історії Китай і Тибет співпрацювали на основі відносин покровителя і священика, і що відносини Тибету і Китаю не ґрунтуються на підпорядкуванні одного іншому. У ній тибетці називалися незалежною та релігійною нацією, якій належить працювати для захисту своєї незалежної країни.

Сімлська конвенція

Під тиском Великої Британії, Китайський уряд в березні 1913 року взяв участь у переговорах із владою Тибету в Чамдо, але переговори були незабаром зупинені і продовжилися лише в жовтні 1913 року в Сімлі за участю Великої Британії. В березні 1914 року тибетська і британська делегації домовилися про тибетсько-індійський кордон і обмінялися нотами. В квітня 1914 глави китайської, тибетської і британської делегацій парафували британський варіант конвенції, друга стаття якої проголошувала:

Незважаючи на передбачуваний поділ Тибету на Зовнішній і Внутрішній, географічно і політично Тибет, згідно з конвенцією, залишався єдиною державою. Основні розбіжності були пов'язані з кордоном Зовнішнього і Внутрішнього Тибету. Китайська делегація була не згодна з встановленим британським варіантом кордону і, в підсумку, відмовилася підписувати конвенцію. Однак, тибетська і британська делегації підписали «Додаткову угоду», де йшлося:

Державний устрій

Як і в XIX столітті, у період своєї фактичної незалежності Тибет залишався теократичною державою, главою якого був Далай-лама. Державною релігією був тибетський буддизм школи Гелуг, основою державної ідеології була ідея «chösi nyitrel», що перекладається як «релігійні і політичні справи об'єднані».

Уряд Тибету знаходився в Лхасі і складався з Далай-лами, Кашаг (кабінету міністрів), Цогду (Національної асамблеї) і виборної бюрократії.

Далай-лама є не обмеженим нічим і ніким абсолютним правителем Тибету. Під час пошуку реінкарнації Далай-лами або його малого віку Цогду призначав регента, який управляв країною.

Вищим органом виконавчої влади був Кашаг, який складався з чотирьох калонів. Кашаг підпорядковувався безпосередньо Далай-ламі, а калона довічно призначалися Далай-ламою і приносили йому клятву вірності. З 1894 року одним з калонів в обов'язковому порядку повинен був бути лама. Кашагу підпорядковувалися Йігцзан і Цзікан, що відали, відповідно, релігійною і світською сферами життя країни. Йігцзан очолювали 4 лами — секретарі, Цзікан — 4 цзіпйони.

При необхідності, Кашаг або Далай-лама могли скликати Цогду або Велику Цогду. Цогду складався з 4 лам-секретарів, 4 цзіпйонів та представників трьох великих монастирів. У Велику Цогду, крім членів Цогду, входили представники всіх монастирів і всі чиновники, які перебували в Лхасі.

Юридична система базувалася на принципах, розроблених ще за Сронцангамба і доповнені Далай-ламою V і Далай-ламою XIII. Судова влада здійснювалася суддями, які призначалися урядом. Деякі судові функції виконували цзіпйони (сільські старости).

Тибет ділився на 53 цзона (округи), управлявся кожен з яких спільно світським і буддійським цзінпйонами. Особливо важливими містами та областями управляли губернатори, які, також як і цзінпйони, призначалися Кашагом на три роки. На території Тибету існували і напівнезалежні князівства, які підпорядковувалися безпосередньо Кашагу. Через відсутність сучасних способів зв'язку, Тибет відрізнявся сильною децентралізацією влади: деякі райони і князівства Тибету користувалися значною автономією.

Грошова система Грошова система Тибету відрізнялася від інших паралельним існуванням двох монетних номіналів: Перший був запозичений в Непалі, його основною грошовою одиницею була транка, що складалася з 15 скар. Другий був запозичений в Китаї і його грошовою одиницею був сранг, що складався з 10 шо, кожен з яких складався з 10 скар.

Суспільний лад і соціальні відносини

Вся придатна для сільського господарства земля в Тибеті була поділена між аристократією (25 %), монастирями (37 %) і урядом Тибету. Маєтки аристократії були спадковими і головним джерелом багатства. На орних землях, що належать їм, були зобов'язані працювати селяни. Орні землі ділилися на дві частини: землі, з яких господар отримував весь прибуток, і землі, за рахунок яких селяни існували. Селяни не отримували ні зарплати, ні їжі від своїх господарів. Крім роботи в полях, кріпосні селяни займалися ремонтом маєтку господаря, транспортуванням врожаю і заготівлею дров. Деяких селян ще в дитинстві вибирали на все життя в солдати, ченці або прислугу.

На думку деяких дослідників, термін «кріпак» не відображає становище селян Тибету, так як юридична система Тибету була більш гнучка в порівнянні з європейською-coleman-ch3-4.pdf Coleman WM Writing Tibet's history: the discourses of feudalism and serfdom in Chinese and Western historiography. Селяни були прив'язані до маєтків не особисто, а своїми зобов'язаннями з оренди земліSmith WW China's Tibet? Autonomy or Assimilation. Lahman etc., Rowman and Littlefield, 2008, p. 14-15.

У тибетській соціальній теорії селяни мали працювати безкоштовно, тому що їм надавалися безкоштовні ділянки землі, якими вони могли повністю розпоряджатися (крім продажу). Трудова і податкова повинності кожної родини були пропорційні розміру цієї ділянки. Серед тибетських селян були й заможні, які самі здавали свою землю іншим селянам. У Тибеті існували і безземельні селяни, які працювали далеко від свого господаря, але як і раніше щорічно платили йому.

Окрім трудової, існувала і транспортна повинність. На території Тибету розташовувалася мережа станцій, які знаходилися один від одної на відстані полудня шляху, щоб селянин міг дістатися до сусідньої станції і повернутися назад за добу. На станції подорожній, за наявності відповідного дозволу від уряду, міг отримати притулок і їжу безкоштовно або за мінімальною ціною.

У Тибеті не було поліції і судів, тому що ці повноваження були делеговані господарям земель, що було вигідно уряду, оскільки звільняло його від підтримки судової системи та поліції.

Уряд Тибету складалося зі світських і релігійних чиновників. Світські чиновники зазвичай набиралися з аристократичних родин, кожна з яких повинна була надати одного чоловіка. Аристократичні родини могли бути позбавлені свого майна за нелояльність або відмову надати чоловіка для роботи чиновником. Таким чином, статус аристократії мав двоїсту природу: вони не були незалежними землевласниками, але і не були лише чиновниками уряду. Фактично, аристократії належала монополія на світські посади в уряді.

Традиція набору в чиновники ченців сягає часів Далай-лами V. В XX столітті вплив ченців на державну систему сильно розширився. Ченці-чиновники офіційно були закріплені за одним з монастирів, але фактично жили там всього кілька тижнів на рік. Кілька впливових аристократичних родин мали надавати ченців для служби в уряді. Найчастіше ченцями-чиновниками ставали діти з аристократичних родин або усиновлені діти ченців-чиновників.

Правління Далай-лами XIII

Період реформ

У 1914 році в Тибеті почали карбувати, в доповнення до золотих і срібних, також мідні монети. Були надруковані перші банкноти номіналом 5, 10, 15, 25 і 50 тисяч транка. Незбалансований друк грошей незабаром призвів до інфляції, знецінилися гроші більш ніж в два рази. В Британську Індію були відправлені студенти, які вивчали технології друкування грошей, гірську та військову справи, електротехніку і роботу на телеграфі.

Велику увагу в тибетському уряді приділяли створенню боєздатної армії. З 1913 року військовим радником працював японець Ясухіро Ядзіма, а головнокомандувачем тибетської армії був призначений Царон, фаворит Далай-лами. У 1916 році для навчання стрільбі з гармат і кулеметів в Індію було направлено кілька солдатів. Кінець кінцем, була створена нова тибетська армія чисельністю 5000 чоловік, що стала реальною опорою для уряду.

З 1914 року в Тибеті стали стягувати податки на сіль, шкури і шерсть, а пізніше був введений подушний податок і 10% мито на ввезений з Китаю чай. Введені були і податки на вуха і ніс. Велика частина коштів, які отримували від нових податків і мит, йшла на утримання армії.