Кагарли́к () — місто в Україні, адміністративний центр Кагарлицької міської громади Обухівського району Київської області, до 2020 року колишній адміністративний центр ліквідованого Кагарлицького району. Кагарлицька міська громада — одна з найбільших на Київщині і в Україні територіальних громад, що об'єднала довкола себе 35 сільських населених пунктів, які утворюють 19 старостинських округів. Населення складає 13100 осіб (станом на 2025).
Географія Місто розташоване на півдні Київщини, на правобережжі річки Дніпро, над річкою Мокрим Кагарликом, між Дніпром, Стугною й Россю. Площа — 2130,7 га. На території міста розташований Кагарлицький парк, що є пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Галузі промислової спеціалізації міста — харчова та переробна промисловість, зорієнтована на обслуговування сільськогосподарських виробників району.
Етимологія Найімовірніше місто заснували берендеї — тюркське плем'я огузів, які були в союзі з Руссю та заселяли басейн річки Рось для охорони кордону. Існує дві тюркські теорії походження назви міста:
топонім "Кагарлик" широко розповсюджений в Україні, в Криму Кагарлик - назва гори, та села, найбільш ймовірне походження від тюркського слова "къаргъа" - ворона, тобто Кагарлик - місцевість, де багато ворон;
існує гіпотеза, що Кагарлик був міфічною столицею печенігів Пачинакії, якою керували три орди — Явдіїртим, Кварципур і Хавусангіл, що виокремлювалися під назвою «кангар» («благородні») й очолювалися вихідцями з кочівницького протодержавного об'єднання Кангюй. Тому назва столиці Пачинакії звучала як «Кангарлик» («-лик» — суфікс). З часом назальне «-н» з вимови зникло, залишивши сучасну назву Кагарлик; за іншим поясненням назва походить від слова каганлик, що означало «каганова земля», тобто землі, які належали якомусь кагану, ватажку давніх тюркських племен.
Історія
Про давнє перебування людей на території Кагарлика свідчать численні археологічні пам'ятки на його околицях: кургани епохи бронзи та кургани з похованнями сарматського часу. До нинішніх днів збереглися і рештки Торчеського городища, що було центром осілих торків та берендеїв, які йшли за князями Київської Русі боротися з половцями. Згадки про нього з'являються ще в період Княжої доби (XI століття).
Від першої згадки до XIX століття
Засноване 1142 року як поселення, вперше згадується під назвою Городець, адже у сучасній центральній частині міста була зведена обнесена частоколом фортеця із вартовою вежею посередині. Південніше від Городця (нині — південна частина міста) оселилися тюркські кочівники, стійбище яких мало назву Хандиби. Згодом згадується під іншою назвою — Ерлик.
Під час монгольської навали поселення на території сучасного Кагарлика були зруйновані. Лише у другій половині XIV століття тут знову почалося заселення внаслідок осадницької політики Великого князівства Литовського.
Перша писемна згадка про власне Кагарлик належить до 1590 року, коли король Сигізмунд III Ваза віддав тамтешні землі волинському воєводі князеві Янушу Острозькому // , стор. 15.
На початку XVII століття Кагарлик — центр староства. У 1644 році зведено фортецю, де розміщався гарнізон. Під час національної революції 1648—1676 Кагарлик входив до складу Канівського полку, тоді ж замок було знищено козаками. Після 1674 року — у складі Речі Посполитої.
Як містечко Кагарлик згадується у письмових документах під 1765 роком, а за три роки під час Коліївщини (1768) загін повстанців на чолі з отаманом Я. Довгошиєнком (Сачком) у Кагарлику вів бої з урядовими військами та озброєною шляхтою«Київщина Туристична».
Близько 1742 р. старостою Кагарлика став граф Ян Яцек Амор Тарновський. У тритомнику .М Балінського згадано, що в маєтках Тарновських розводили гарну породу коней, яку назвали Гетьманською.
У 1787 році король Станіслав Август проїжджав через Кагарлик дорогою до Канева, на зустріч з Катериною ІІ. У щоденнику подорожі відзначено, що місцеві шляхтичі показували йому на кагарлицькій землі частину так званого Траянового валу.
У Російській імперії Після другого поділу Польщі (1793), в 1796 року Кагарлик увійшов до складу Київської губернії.«Карта Шуберта», військово-топографічна карта Російської імперії, ряд XXIII, лист 9-1, 1869 рік
Російська імператриця Катерина ІІ подарувала тутешні землі загальною площею 23 160 десятин Дмитру Трощинському. Такий перозподіл власності мав на меті здобути симпатії місцевого населення і посилити неприязнь між польською та українською шляхтою.
Трощинський побудував у Кагарлику Святотроїцьку церкву, а навпроти неї — власну садибу, флігелі та господарські будинки. Парк біля маєтку мав переважно ландшафтне планування.
У середині XIX століття в Кагарлику побудовані рафінадний, винокурний, пивоварний заводи, суконна фабрика. В місті відбувалися масові ярмарки.
У цей час нащадки Дмитра Трощинського збанкрутували і продали садибу земельному банку. У 1875 році садибу Трощинських придбав Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор Михайло Чертков. У 1881 році він пішов у відставку і оселився в Кагарлику, де прожив майже 20 років, збудувавши Ольгинську церкву, школу ім. О. Черткової (своєї дружини), лікарню, завершивши будівництво цукрового заводу. Михайло Чертков також запросив у маєток видатного садівника Бернгарда задля здійснення докорінної реконструкції парку. На пагорбі Кагарлицького парку встановлена ротонда, алеї викладені з цегли, прокладено водогін для поливу, висаджені дерева й чагарники, які були завезені із Західної Європи та Америки. Вздовж алей були зведені альтанки та понад 20 мармурових скульптур, у тому числі 17, що зображували персонажів давньогрецької міфології.
Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церков Святої Параскеви, Пресвятої Трійці, Святої Ольги м-ка Кагарлик (приписні сл. Занудівка (1810), Янівка) XVIII століття — Білоцерківського округу Київського нам., з 1797 року — Київського повіту Київської губернії; у XIX столітті — Кагарлицької волості Київського повіту Київської губернії зберігаються в ЦДІАК України.
У місті зведена церква Пресвятої Трійці.
ХХ століття
З 1917 року у складі УНР. Наприкінці січня 1918 року в Кагарлику було встановлено радянську владу, проте за декілька днів тут була відновлена українська влада. В березні 1918 року Кагарлик зайняли німецькі війська, які залишалися тут до листопада 1918 року, надалі поселення опинилося в зоні бойових дій громадянської війни.
Під час польсько-радянської війни навесні 1920 року Кагарлик був захоплений польськими військами, але вже 26 травня 1920 року вони були вибиті частинами 2-ї Московської бригади РСЧА. Надалі почалося відновлення господарства.
Стабільний радянський режим встановлено лише у 1921 році.
З 7 березня 1923 року Кагарлик набув статусу адміністративного центру Кагарлицького району.
З 1932 року містечко перебувало у складі Київської області.
Місто зазнало сталінського геноциду (1932—1933), на той час на Кагарличчині загинуло від голодомору близько 4000 осіб.
У серпні 1941 року Кагарлик тимчасово було окупувано німецько-нацистськими військами. Кагарличани брали участь на фронтах переважно у складі Червоної армії. У Кагарлику було встановлено тимчасову цивільну німецьку адміністрацію, а місто було включено до складу Райхскомісаріату Україна. Нацисти допомогли відкрити православну церкву, поновити богослужіння. Спроби вести підривну роботу придушувалися. 8 січня 1944 року місто реокуповано радянськими військами. Під час відступу гітлерівці зруйнували цукровий завод, маслозавод, електростанцію, МТС, колгоспи, школи, клуби, бібліотеки, радіовузол, адміністративні будівлі та значну кількість житлових будинків.
У повоєнний час у Кагарлику провадилося будівництво об'єктів соціальної інфраструктури.
25 серпня 1971 року Кагарлик набув статусу міста районного значення.
У незалежній Україні Кагарлик більшістю голосів проголосував за відновлення державної незалежності України на референдумі 1 грудня 1991 року. У першу річницю незалежності України 24 серпня 1992 року центральну вулицю Кагарлика було перейменовано на вулицю Незалежності (колишня — 50-річчя Жовтня).
Мешканці міста брали активну участь у Революції Гідності, а 22 лютого 2014 року повалено пам'ятник Леніну та Панасу Любченку.
Населення
Національний склад Національний склад населення за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокукраїнці96,17%росіяни3,01%білоруси0.25%інші/не вказали0,57%
Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: МоваЧисельність, осібДоляУкраїнська13 30496,61%Російська4173,02%Білоруська90,07%Румунська60,04%Болгарська50,04%Вірменська10,01%Угорська10,01%Інші/Не вказали590,20%Разом13 802100%
Економіка Станом на середину 2000-х років на території Кагарлика працювали та здійснювали господарську діяльність такі підприємства, як:: Промислове виробництво: ТОВ «Пантек-виробництво» — виробництво сандвіч-панелей із застосуванням сучасних технологій; цех спільного америко-канадо-українського підприємства «Котедж» — випуск будівельних матеріалів та тротуарної плитки; СП ТОВ «Арт-Пак-Лтд» — виробництво вакуумної упаковки для продуктів харчування; СПД Іваненко 0. І. — виробництво вакуумних насосів; ТОВ «Профісор» — монтаж дослідницького заводу по переробці полімерів в альтернативне паливо, а також установки по переробці шкідливих гербіцидів (ДДТ); Харчова промисловість і переробка сільськогосподарської продукції: ПрАТ «Кондитерська фабрика „Лагода“» — випуск кондитерської продукції, крім національного ринку постачає продукцію до низки країн, на підприємстві працює близько 1500 осіб; ВАТ «Кагарлицький цукровий завод» — виробництво цукру (наразі не працює) ПрАТ «Фірма „Кагма“» — випуск 40 видів молочної продукції; ВСП «Агропереробка» ЗАТ «Мак» — первинний обробіток кукурудзи; філія «Кагарлицький елеватор» ЗАТ «Комплекс „Агро Марс“» — зберігання зернових, обробіток різних видів зернових. ІСП «Бінет-телеком» — діяльність у сфері інформатизації ТОВ «Купола»
Транспорт Кагарлик у транспортному відношенні є розвинутим осередком з відповідною інфраструктурою. Місто розташоване на перетині двох важливих автошляхів: національного значення (Київ — Знам'янка) та (Кременець — Софіївка). Через місто пролягає електрифікована залізнична лінія Київ — Миронівка, станція Кагарлик.
У місті Кагарлик немає об'їзної дороги, тому весь потік автомобільного транспорту змушений прямувати через центр міста.
Об'єкти транспортної інфраструктури міста — автостанція (вул. Незалежності, 15) та залізнична станція (вул. Залізничників, 5). Найуживанішим та найлегшим способом дістатися з Кагарлика до столиці України міста Києва та у зворотному напрямку міжміськими автобусами.
Громадський транспорт Кагарлика представлений маршрутними таксі — найпопулярніший маршрут сполучає авто- та залізничну станції. Також популярна послуга «Таксі», яка здійснюється приватними підприємцями.
Зв'язок і сфера послуг У Кагарлику у 2000-х роках введена в експлуатацію цифрова станція, дефіцит телефонних номерів відсутній. У місті діють відділення «Укртелекому» та «Укрпошти», забезпечений доступ чотирьох національних операторів мобільного зв'язку. Працює оптоволоконна локальна інтернет-мережа ІСП «Бінет-телеком».
Діють філії банків: «Райффайзенбанк Аваль», «Правекс-банк», «Укрінбанк», «Креді Агріколь Банк», «Приватбанк» та відділення Ощадбанку.
Готелі Кагарлика — «Вікторія» (вул. Столична, 74) та готельний комплекс «АА» (вул. Незалежності, 18).
Соціальна сфера
Головним медичним закладом Кагарлика є центральна міська лікарня. Також функціонують інші медичні заклади та мережі аптек.
Освітня сфера Кагарлика: 3 дошкільні навчальні заклади; 3 загальноосвітні школи та професійний ліцей.
Культура, ЗМІ та дозвілля
Осередками культури Кагарлика та громади є: Кагарлицький центр дитячої та юнацької творчості; КЗ КМР «Кагарлицька мистецька школа»;