Середньові́чний Львів був важливим політичним, економічним і культурним центром Центрально-Східної Європи, спершу як столиця Галицько-Волинського князівства (Руського королівства), а пізніше — Руського воєводства Польського королівства. Історія середньовічного Львова охоплює період від заснування міста в середині XIII століття до другої половини XVI століття, коли утворилася Річ Посполита (1569) і перервалася династія Ягеллонів (1572).
Місто нерідко зазнавало облог і штурмів, страждало від епідемій і пожеж, але щоразу відбудовувалося заново. Періоди підйому і процвітання чергувалися у Львові з періодами занепаду і стагнації. Населення середньовічного Львова вирізнялося багатонаціональністю та різноманітністю конфесій, що часто призводило до непорозумінь і відкритих конфліктів між різними громадами.
Історія
Згідно з даними археологічних розкопок території, на яких розташований сучасний Львів і його найближчі околиці, були заселені ще в епоху мезоліту. Зокрема на території сучасних Брюховичів були знайдені кілька найдавніших поселень, в тому числі печерне, а також кам'яні вироби, які належать до культури Вороців-Старуня (6-е — 4-е тисячоліття до н. е.). До кінця мідної доби (3 тисячоліття до н. е.) належать сліди поселень племен землеробів і скотарів, виявлені археологами на Замковій горі, а також на височинах Лисівки, Жупана і Чортових скель поблизу міста Винники (ці поселення вчені відносять до культури лійчастого посуду). На території сучасного парку імені Івана Франка є курган, що датується початком доби бронзи.
У 1992 році під час розкопок на території сучасного ринку «Добробут» (колишнє Краківське передмістя, сьогодні — площа Князя Ярослава Осмомисла) були виявлені сліди поселень культури фракійського гальштату (середина 1-го тисячоліття до н. е.), черняхівської культури (IV століття), празької культури (VI століття) і лука-райковецької культури (VIII—IX століття). Сліди поселення гальштатської культури в 1986 році були знайдені на вулиці Театральній і в 1987 році на площі Івана Підкови.
Найдавніші постійні слов'янські поселення на території сучасного Львова існували між долиною річки Полтви і Знесінськими пагорбами. На території сучасного парку Знесіння, а саме на вершині Зміїної гори, в VII — Х століттях існувало язичницьке капище бога Святовита, поряд з яким розташовувалося велике городище (сьогодні ця місцевість відома як Святовитове поле). На сусідній горі Баба (відомої також як гора Рід) також були виявлені сліди капища і поселення, яке існувало приблизно в цей же час. Встановлено, що в X столітті ці поселення перемістилися під західний схил Замкової гори, а більшу частину старого городища знесли..
Сліди іншого давнього городища, приблизно XI століття, були виявлені в парку імені Івана Франка. Крім того, у Львові та найближчих передмістях є численні сліди капищ Перуна, Рода, Рожаниць і Велеса. В околицях сучасного Львова була розвинена писемність, про що свідчать берестяні грамоти, знайдені в 1988—1989 роках у Звенигороді Галицькому і датовані першою третиною XII століття (це єдині з виявлених на території України берестяних грамот).
Головними джерелами з історіографії середньовічного Львова є Галицько-Волинський літопис, спогади німецького купця Мартіна Ґруневеґа, «Топографія міста Львова» бурмистра Яна Альнпека, опублікована в Кельні в 1618 році, хроніка «Leopolis Triplex» іншого львівського бурмистра Бартоломея Зиморовича, «Історія столичного королівств Галичини і Лодомерії міста Львова від основи аж до нинішнього часу» Ходиніцького, видана в 1829 році, «Хроніка міста Львова» Дениса Зубрицького, видана в 1844 році, «Львів за руських часів» (1887) архіваріуса Олександра Чоловського, «Нарис історії міста Львова» професора Паппе, виданий у 1894 році, «Нариси історії Львова» (1956) за редакцією Івана Крип'якевича, «Історія Львова. Короткий нарис» (1956) Львівського університету, «Історія Львова» (1984), «Історія Львова в документах і матеріалах» (1986), «Львів. Історичні нариси» (1996) і перший том «Історії Львова» (2006) за редакцією Ярослава Ісаєвича.
Галицько-Волинське князівство — Королівство Русі
Перша письмова згадка про Львів трапляється в Галицько-Волинському літописі, яка описує пожежу в місті Холмі, що трапилася восени 1256 року. Засновником міста традиційно вважають галицького князя Данила Романовича, який назвав укріплене поселення на честь свого сина Лева, хоча жодне джерело не дає підстав для такого твердження. Л. Войтович на основі білорусько-литовських літописів і авторів XVI—XVIII століть стверджує, що місто заклав Лев Данилович. Місто розташувалося на межі належних Левові Перемишльського та Белзького князівствЛев Данилович: «князь думен и хоробор на рати» чи «безчесний князь»? / Л. Войтович // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — Вип. 12—13. — с. 148—189.. Я. Ісаєвич припускає, що Данило Романович здійснював загальне керівництво будівництвом, а Лев Данилович керував роботами безпосередньо на місціІсаєвич Я. Як виникло місто під назвою Львів // Львів. Історичні нариси. — Львів, 1996. — с. 16—18.. Л. Войтович зазначає, що Лев уже в 1245 році в битві під Ярославом командував окремим полком, отже мав власний уділ, у якому міг закладати міста й без дозволу батькаВойтович Л. Король Данило Романович: політик і полководець // Доба короля Данила в науці, мистецтві, літературі. — Львів, 2008. — с. 22–97..
Однак місто існувало задовго до офіційної дати заснування. На початку 1980-х років під час реставраційних робіт під західною стіною міського арсеналу були виявлені залишки дубових конструкцій, датовані 1213 роком. Можливо, Львів був заснований після зруйнування Галича монгольським військом хана Батия під час походу на Галицько-Волинську державу в 1241 році (1247).
1259 року (за іншими даними — 1261 року) монгольський темник Бурундай під загрозою вторгнення змусив князя Данила та його сина Лева зруйнувати дерев'яний Львівський замок, що височів на Замковій (або Княжій) горі. Гіпотезу про розташування княжого замку на Замковій горі висунув історик Антон Петрушевич. За словами історика Олександра Чоловського в XIII столітті дитинець розташовувався на одній із сусідніх гір, а на Замковій перебувала лише спостережна вежа. Згідно з версією історика Ісидора Шараневича Львів періоду Данила Галицького розташовувався на місці нинішнього Знесіння, а після 1261 року був зведений князем Левом навколо нинішньої площі Старий Ринок. Замкові укріплення охоплювали нижню терасу Княжої гори і йшли над Старим Ринком, церквами Святого Миколая, Святого Онуфрія, Святої Параскеви П'ятниці й Підзамчем.
Згідно з деякими джерелами («Житіє Святої Кінги», литовські літописи, західноєвропейські та вірменські джерела) в 1270—1280 роках Львів мав статус столиці Галицько-Волинського князівства. Крім того, про це свідчить використання львівського герба як загальнодержавного символу. В цей період львівський замок був відбудований заново і в січні 1288 року він витримав облогу золотоординського хана Телебуги. Монгольські війська, у складі яких були загони беклярбека Ногая і волинського князя Мстислава Даниловича, не намагалися штурмувати замок, а лише розорили околиці. До наших днів збереглися виявлені під час археологічних розкопок 1974 року сліди фундаменту круглої вежі, залишки кам'яної стіни та земляного валу, укріпленого із зовнішнього боку камінням, а поверху — частоколом.
З кінця XIII і в першій половині XIV століття Львів був одним з найбільших міст Галицько-Волинського князівства. Він мав свій герб із зображенням лева, у Високому замку зберігалася князівська скарбниця й арсенал. Князь Лев Данилович і його спадкоємець Юрій I Львович проживали в палаці, який розташовувався на місці нинішнього монастиря домініканців (цей палац був з'єднаний з Нижнім замком дорогою, яка пізніше перетворилася на вулицю Вірменську). Навколо палацу за зразками західноєвропейських міст було закладено нове поселення (Середмістя), куди з Підзамча поступово переселялися русини, німці, вірмени і татари.
У квітні 1340 року змовники отруїли короля Юрія II, що викликало заворушення у Львові. Усобицею вирішив скористатися польський король Казимир III, що спричинило війну за галицько-волинську спадщину між Польщею і Угорщиною з одного боку і литовцями, русинами і монголо-татарами з іншого.
Наприкінці квітня 1340 року війська Казимира III за підтримки угорців захопили Львів, розграбували княжу скарбницю (загарбавши у тому числі корони, трон і коронаційний плащ), спалили укріплення замку і повернулися до Кракова. У червні 1340 року ще більше польське військо вийшло у другий похід, однак галицький воєвода Дмитро Детько (Дедько) очолив опір містян і за допомогою татар змусив поляків відступити. Маючи підтримку литовського князя Любарта Гедиміновича і намісників Золотої Орди, Детько став фактичним правителем міста, а також старостою Русі (формально галицькі бояри визнали князем Любарта, який прийняв православ'я).
1341 року Детько звернувся до німецьких купців міста Торн із закликом продовжити торгівлю у Львові та обіцянкою компенсувати майно, пограбоване під час погрому. У 1349 році після смерті Детька Казимир III знову опанував Львовом (з цього моменту землі Галичини відійшли полякам, а литовці зберегли за собою Волинь). Місто стало адміністративним центром Руського королівства (Regnum Russiae). В 1351 році литовці напали на Львів і спалили місто. У травні 1352 року війська Любарта знову підійшли до міста, але потім відступили і захопили Галич.
Польське королівство
Влітку 1352 року Казимир III своїм привілеєм дарував дітям львівського війта Бертольда значні володіння на місці нинішнього міста Винники (раніше ці землі Бертольду передав князь Лев). Після походів Любарта Казимир III наказав перебудувати старий Високий замок — на горі з'явилися кам'яні стіни і вежі, два двори і двоповерховий палац, дорога до якого вела з півдня через підйомний міст. Також король підтвердив давні земельні права галицьких бояр і роздав їм нові землі, зобов'язавши у відповідь виконувати військову повинність. Крім того, військову службу зобов'язані були нести війти і солтиси (сільські старости).
У 1356 році Львів отримав самоврядування за магдебурзьким правом. Нове місто почали будувати в іншому місці, і в такий спосіб русини-автохтони опинились поза межами нового — «німецького» — Львова: для них залишили тільки невелику дільницю («гетто»).Лемко І. Цікавинки з історії Львова. — Львів : Апріорі, 2011. — 128 с. : іл. — с. 6—7 — ISBN 978-617-629-024-7. Католики стали привілейованою громадою міста, але Казимир визнав права й інших національних громад Львова (вірмен, русинів та євреїв). Наприкінці 1370 року, після смерті Казимира III, місто відійшло до угорської корони. Спершу тут правив як намісник короля Людовика князь Владислав Опольчик, а потім — угорські воєводи. Опольчик подарував католицькому архієпископу десятину прибутків від львівських митниць, фінансово допомагав монастирям францисканців і домініканців. Крім того, він подарував вірменам костел Святого Хреста за стінами Львова і дорогу до Високого замку. У 1381 році в місті трапилася величезна пожежа, яка знищила багато будівель, у тому числі дерев'яну ратушу на площі Ринок, Низький замок і міський архів, в якому зберігалися укази, грамоти та рукописи княжого періоду.
У 1386 році угорська королева Марія відновила права Владислава Опольчика на володіння Галицькою землею. На початку 1387 року польська королева Ядвіга, також дочка і спадкоємиця Людовика, зайняла Львів і повернула його до складу Польщі (в цьому конфлікті королеву Марію підтримали лише Владислав Опольчик і галицький староста Бенедикт). Восени того ж року в Низькому замку Львова відбулися переговори між Владиславом II і княжичем Василем, сином московського князя Дмитра Донського. 1388 року Владислав II в своїй грамоті пообіцяв, що ніколи і нікому не віддасть Львів у феодальну власність.