Софійська брама (була розташована майже на перехресті вулиць В. Житомирської та Володимирської) належить до системи укріплень Старокиївської гори від середини XVII ст., сполучаючи «місто Володимира» із «містом Ярослава». Влаштовано браму над проїзжою дорогою, яка проходила від Золотих воріт до одного із шляхів на Поділ (Київської брами та Андріївського узвозу), тобто повторюючи напрямок сучасної Володимирської вулиці. Цю дорогу позначено як на плані І. Ушакова 1695 р., так і на першому інструментальному плані 1745 р.
Брама мала декілька назв, як-то «Батиєві» (за легендарним переказом саме через них увірвалися монгольські війська в дитинець) та «Градські врата». На плані Києва 1745 р. вона випадково підписана як «Київська брама»Київ: історичний огляд. Карти, ілюстрації, документи / За ред. А. В. Кудрицького. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1982. — С. 60. Історія брами цікавить дослідників Києва вже понад 200 років, які акцентують увагу на часі їх виникнення та функціонування. Зовнішній вигляд брами в другій половині XVII ст. цікавив лише В. О. Харламова та Г. В. Алферову, котрі навели фрагменти писемних джерел того часу та зображення воріт на плані міста 1695 р., але докладно не зупинилися на цьому. Щодо конструкції брами та її змін протягом другої половини XVII та в XVIII ст., то питання лишається відкритим і потребує подальших досліджень.
Історіографія питання Вперше залишки конструкцій описано М. І. Петровим у 1893 р. під час підготовки ІХ Археологічного з'їзду. Дослідник М. І. Петров зафіксував кладку тонких квадратних цеглин, через що В. Б. Антонович відніс час зведення брами на кінець Х ст. У 1913 р. під час ремонту Володимирської вулиці член «Київського товариства охорони пам'яток давнини і мистецтва» О. Д. Ертель обстежив повністю розкриті фундаменти та зробив короткий опис. У фондах ЦДІАК України зберігається п'ять креслеників, на яких зображено загальний план брами, окремі плани західної та східної її частин та стратиграфія ділянок навколо них, та ще два плани цих частин з позначенням глибин кладокКозюба В. К. «Місто Володимира» у Києві: історична реальність чи історіографічний міф? / В. К. Козюба // Стародавній Іскоростень і слов'янські гради. — Коростень: ІА НАНУ, 2008. — Т. І. — С. 248..
У 1935 р. вийшла стаття В. Стефановича, у які він описує фундаменти — дві паралельні стіни, що проходять за 4,0—5,0 м одна від одної, вони завдовжки 5,0—6,0 м, завширшки 1,5—2,0 м, глибина підошви східного пілону 1,5 м, західного — 0,8 м (погано зберігся). За словами автора фундаменти були споруджені із «давньої цегляної кладки т. зв. „великокнязівського“ періоду». У верхній частині культурного шару між фундаментів (земляний насип без датуючих знахідок) зафіксовано шаблю та 10 монет Олексія Михайловича. Між фундаментів упоперек проїзду розміщувалися дубові колоди, які автор порівняв з подібними, зафіксованими на вул. Володимирській ближче до Десятинного провулку. В. Стефанович атрибутував об'єкт брамою, що входила у складну систему захисних споруд міста ХІІ—ХІІІ ст. (використовуючи відкриті поруч вали та рови як доказ), а саму конструкцію відніс до типової для Х—ХІІ ст. кладкиСтефанович В. З археологічних розвідкових розкопок 1913 року в Києві / В. Стефанович // Наукові записки ІІМК. — К.: Видавництво Української академії наук. — 1935. — кн. 5—6. — С. 189—190..
У 1935 та 1940 рр. дослідження провадив І. М. Самойловський. Ним зафіксовано квадратну міцну цеглу ранньофеодального часу товщиною 3,0 см, скріплену вапновим розчином того ж часу. Поверх цієї кладки була цегла середньовічна — крихка, з жолобками з одного боку, розміром 28 × 15 × 6,0 см (звичні розміри цеглин другої половини XVII ст.). Під час досліджень 1940 р. на глибині 0,32 м від сучасної поверхні виявлено цегляну кладку XVII—XVIII ст. на розчині сірого кольору з білими крапочками, що свідчило, на думку І. М. Самойловського, про багаторазову реставрацію брами протягом її тривалого існування. Нижче, від глибини 0,77 до 1,23 м, починалася бутова кладка, яка лежала in situ на лесі. Камені були із сірого пісковику різного розміру (до 0,5 × 0,5 × 0,5 м), добре пригнані один до одного, без слідів розчину, але подекуди скріплені глиною, через що автор відніс кладку до довізантійської техніки будівництва, порівнявши її із капищем В. В. Хвойки. Між каменями траплявся щебінь, уламки червоного пірофілітового сланцю, фрагменти розчину від штукатурки та фрагменти фрески з коричневою фарбою (яку дослідник відніс до можливої надбрамної церкви). За 6,0 м на захід зафіксовано другу половину фундаменту брами подібної конструкції (залягала на глибині від 0,65 до 1,5 м), де між камінням зафіксовано уламки стародавньої цегли та розчину Х—ХІІ ст.
Таку «мішану» кладку автор пояснив сучасними та пізньосередньовічними пошкодженнями від ремонтних робіт. Також І. М. Самойловський зазначає, що по периметру кладки не зафіксовано траншей, які у свій час було закладено для влаштування фундаменту, тобто він розміщувався у викопаних під нього ямах повністю. Крім того, зафіксовано дві дерев'яні вимостки між фундаментами: верхня влаштована зі соснових деревин поперек проїзду, нижня із дубових дощок вздовж проїзду. Між ними трапилася литовська монета другої половини XVI ст. та фрагмент полив'яного посуду. Нижче залягав темний мішаний ґрунт із золистими прошарками та керамічним матеріалом ІХ—ХІІ ст. Материковий лес починався на глибині 1,75 м. Доказами спорудження брами у Х ст., на думку автора, є чітка межа між двома видами кладок та місце влаштування брами на лінії проходження давньоруського валу та рову, що досліджені ним же поряд у 1949 р.
І. М. Самойловський у своїй статті 1965 р., посилаючись на записи О. Д. Ертеля, подає точніші за В. Стефановича дані щодо фундаменту. Так, це дві поздовжні кладки з буту шириною 2,3 м, довжина фундаменту 10 м, по зовнішньому краю 10,6 м, у середній частині проїзду 6,0 м, у північному та південному кінцях проїзду —3,7 м — оскільки тут ширина кладки розширюєтьсяТам само. — С. 184..
Після 1940 р. не було археологічних досліджень Софійської брами.
С. Р. Кілієвич у монографії «Детинец Киева ІХ — первой половины ХІІІ веков» повторює подану В. Стефановичем та І. М. Самойловським інформацію, називаючи Софійську браму головним в'їздом до міста часів Володимира СвятославовичаКилиевич С. Р. Детинец Киева IX — первой половины XIII веков. По материалам археологических исследований / С. Р. Килиевич. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 51.. Також автор подала малюнок реконструкції брамималюнок реконструкції брами за Ю. С. Асеєвим.
В. О. Харламов та Г. В. Алферова у статті «Крепостные укрепления Киева во второй половине XVII века» подають писемні дані про спорудження Софійської брами та її зовнішній вигляд на 50—70 рр. XVII ст. та від 1687 р.Алферова Г. В., Харламов В. А. Крепостные укрепления Киева во второй половине XVII века (новые материалы) / Г. В. Алферова, В. А. Харламов // Вопросы истории. — М.: Правда, 1979. — № 7. — С. 74. У наступній спільній монографії вони повертаються до опису брами, залучаючи також графічні джерела, а саме план Києва 1695 р. І. Ушакова. Автори, посилаючись на вказану працю І. М. Самойловського, погоджуються з існуванням шару давньоруської кладки під «ремонтними роботами середини XVII ст.»Алферова Г. В., Харламов В. А. Киев во второй половине XVII века. Историко-архитектурный очерк / Г. В. Алферова, В. А. Харламов. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 34—36..
У 1987 р. Н. Г. Логвин атрибутувала кладку із розкопів Софійської брами як дохристиянську кладку Х ст.Комар О. В. «Дохристиянська» монументальна архітектура Старокиївської гори (проблеми датування та атрибуції) / О. В. Комар // Opus Mixtum. — 2013. — № 1. — С. 107.
У 1998 р. виходить стаття Я. Є. Боровського та І. І. Мовчана, присвячена Софійській брамі, у якій автори розділяють точку зору В. О. Харламова та Г. В. Алферової, доповнюючи відомості про зовнішній вигляд брами археологічними даними (як-то вимостка-мостова із дубових колод). Вчені притримуються точки зору про використання давніх фундаментів під час зведення брами у другій половині XVII ст.Боровський Я. Є., Мовчан І. І. Південні (Софійські) ворота в оборонній системі київського дитинця / Я. Є. Боровський, І. І. Мовчан // Історія Русі-України (історико-археологічний збірник). — К., 1998. — С. 84—91.
У критично-аналітичній статті В. К. Козюби щодо «міста Володимира» Софійській брамі відведено окрему частину. Використовуючи писемні та археологічні матеріали автор стверджує, що муровані фундаменти відносяться до другої половини XVII ст. (а саме часу від 1687 р.). Дослідник акцентує увагу на глиняний розчин між каміннями та цеглою, який, на його думку, широко використовували з XVII ст. Водночас він відмічає, що такий розчин з'явився в Київській архітектурі з другої половини ХІІ ст. і що, враховуючи його твердження про відсутність укріплень «міста Володимира» із середини ХІ ст., є ще одним доказом пізнього часу побудови брами. Знайдені фрагменти фресок та плінфи, скріпленої вапняно-цем'янковим розчином, В. К. Козюба пояснює вторинним використанням залишків давньоруських будівельних матеріалів вже у другій половині XVII ст., спираючись на Розписний список 1687 р., де вказано, що «да сорок возов бутового камени накопали в Киеве». Крім того, вчений вважає, що головний в'їзд у «місто Володимира» у Х—ХІ ст. знаходився в іншому місці, а на місці Софійської брами проходив вал та рів. В. К. Козюба не заглиблюється у питання зовнішнього вигляду брами та його змін у XVII—XVIII ст.Козюба В. К. «Місто Володимира» у Києві: історична реальність чи історіографічний міф? / В. К. Козюба // Стародавній Іскоростень і слов'янські гради. — Коростень: ІА НАНУ, 2008. — Т. І. — С. 248—250.
Із твердженнями В. К. Козюби згоден Д. Д. Йолшин у своїй праці про монументальну архітектуру Києва Х ст.Ёлшин Д. Д. О «монументальной архитектуре» Киева в X в. / Д. Д. Ёлшин // Диалог культур и народов средневековой Европы. К 60-летию со дня рождения Евгения Николаевича Носова. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2010. — С. 151—164. Також слід згадати статтю О. В. Комара про топографію Старокиївської гори, у якій він також погоджується із висновками В. К. Козюби про час влаштування фундаментів Софійської брами.
Досліджуючи вплив артилерійської практики на реконструкцію Київської фортеці в останній третині XVII ст. О. Є. Мальченко приписує П. Гордону демонтаж та перебудову Софійської брами наприкінці 1670-х рр.Мальченко О. Є. Вплив артилерійської практики на реконструкцію Київської фортеці в останній третині XVII ст. / О. Є. Мальченко // Київська старовина. — К., 2012. — № 4 (406). — С. 16—40.
У 2014 р. виходить стаття В. С. Жиголи, у якій автор проаналізував дані археологічних досліджень, графічні та писемні джерела, що стосуються Софійської брами, подає варіант реконструкції брами та виділяє будівельні періоди споруди.
Зовнішній вигляд за писемними джерелами Зведення брами у 1654 р. 30 січня 1654 р. російські військові спеціалісти — князі і Ф. Ф. Волконський — прибули до Києва для інспекції його фортифікації. Вони звітували цареві, що подільський острог і вежі майже зруйновані, а укріплення Замкової гори в неналежному стані та займають невигідну стратегічну позицію. Тож вони вирішили будувати укріплення на Старокиївській горі. Судячи з розписних книг, після закінчення роботи вони надіслали цареві графічний звіт, який донині не зберігсяАлферова Г. В., Харламов В. А. Киев во второй половине XVII века. Историко-архитектурный очерк / Г. В. Алферова, В. А. Харламов. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 11..