Штурм Берлі́на (24 квітня — 2 травня 1945) — одна з останніх операцій радянських військ, у ході якої Червона армія оволоділа столицею нацистської Німеччини, що призвело до її повної капітуляції.
Штурм міста був завершальною фазою ширшої Берлінської наступальної операції. Тоді як Берлінська операція охоплювала наступ трьох радянських фронтів з метою захоплення не лише Берліна, а й території Німеччини на схід від річки Ельба, термін «штурм Берліна» (або бої в Берліні) стосується безпосередньо вуличних боїв та капітуляції німецьких військ у самому місті.
Доля битви за столицю Третього Рейху була вирішена ще під час початкових фаз наступу за межами міста. Коли радянські війська оточили Берлін, а німецькі сили, що мали їх зупинити, були знищені або відкинуті, доля міста була вирішена. Тим не менш, всередині міста точилися важкі бої, оскільки Червона армія пробивалася до центру вулиця за вулицею.
Передумови
Битва за Зеєловські висоти
Сектор, у якому відбулася більшість боїв початкової фази операції, знаходився на Зеєловських висотах — останній великій лінії оборони за межами Берліна. Ця битва тривала чотири дні, з 16 по 19 квітня 1945 року. Близько мільйона радянських солдатів і понад 20 000 танків та артилерійських гармат проривали «Ворота до Берліна», які захищали близько 100 000 німецьких солдатів і 1200 танківBeevor (2002), стор. 217—233..
19 квітня, на четвертий день, 1-й Білоруський фронт прорвав останню лінію Зеєловських висот, і між ними та Берліном залишилися лише розбиті німецькі формування. 1-й Український фронт маршала Івана Конєва, захопивши напередодні Форст, виходив на відкритий простір. Один потужний удар був спрямований на північний захід до Берліна, тоді як інші армії рушили на захід назустріч американським військам на Ельбі. За ці прориви радянські війська заплатили високу ціну, втративши з 1 по 19 квітня понад 2800 танківZiemke (1969), стор. 84..
Оточення Берліна
20 квітня, у день народження Адольфа Гітлера, радянська артилерія 79-го стрілецького корпусу 1-го Білоруського фронту вперше обстріляла Берлін. З того часу артилерійський обстріл міста не припинявся до самої капітуляції; вага вибухівки, випущеної радянською артилерією під час битви, перевищила тоннаж бомб, скинутих на місто західними союзниками за всю війнуBeevor (2002), стор. 255—256, 262..
О 12 годині ранку 25 квітня 6-й гвардійський мехкорпус 4-ї гвардійської танкової армії 1-го Українського фронту та частини 328-ї дивізії 47-ї армії 1-го Білоруського фронту зімкнули фланги на західній околиці німецької столиці. Берлін опинився в повному оточенніZiemke (1969), стор. 92–94.. До кінця 25 квітня не залишалося жодних шансів на те, що німецька оборона зможе зробити щось більше, ніж тимчасово відстрочити захоплення столиці, оскільки вирішальні етапи битви вже були програні німцями за межами містаZiemke (1969), стор. 111..
Підготовка та сили сторін 20 квітня Гітлер наказав розпочати операцію «Клаузевіц», яка передбачала повну евакуацію всіх офісів Вермахту та СС з Берліна; це фактично формалізувало статус Берліна як фронтового містаFischer (2008), стор. 42..
Сили, доступні генералу артилерії Гельмуту Вейдлінгу для оборони міста, включали кілька сильно виснажених дивізій Вермахту та Ваффен-СС — загалом близько 45 000 осіб. Ці формування доповнювалися поліцією Берліна, хлопцями з Гітлерюгенду та 40-тисячним ополченням фольксштурму. Трьохсоттисячний гарнізон і вісімдесятитисячне ополчення готувалися битися до останнього патрона. Багато з 40 000 літніх чоловіків фольксштурму були ветеранами Першої світової війни. Гітлер призначив бригадефюрера СС Вільгельма Монке командувачем центрального урядового району міста.
Гарнізон Берліна оборонявся на площі близько 325 км². Загальна протяжність фронту червоноармійських військ в Берліні складала близько 100 км. Вейдлінг організував оборону у вісім секторів, позначених від «A» до «H», кожним з яких командував полковник або генерал, хоча більшість з них не мали бойового досвідуBeevor (2002), стор. 287..
Тактика та місцевість Радянська бойова група являла собою змішаний підрозділ чисельністю близько 80 осіб, розбитий на штурмові групи по 6-8 солдатів за тісної підтримки польової артилерії. Це були тактичні одиниці, які застосовували тактику міських боїв, розроблену та вдосконалену ще з часів Сталінградської битвиBeevor (2002), стор. 317..
Німецька тактика міських боїв у Берліні диктувалася трьома факторами: п'ятирічним досвідом війни, фізичними характеристиками міста та методами радянських військ. Більшість центральних районів Берліна складалися з міських кварталів з прямими широкими вулицями, містили кілька водних шляхів, парків і великих залізничних сортувальних станцій.
Війська СС не використовували імпровізовані барикади поблизу кутів вулиць, оскільки їх могла змести радянська артилерія прямим наведенням. Натомість вони розміщували снайперів і кулемети на верхніх поверхах і дахах (оскільки радянські танки не могли підняти гармати так високо), а в підвальних вікнах ставили бійців з фаустпатронами для засідок на бронетехніку. Цю тактику швидко перейняли Гітлерюгенд і фольксштурмBeevor (2002), стор. 316—319..
Щоб протидіяти цьому, радянські танки змінили тактику: вони почали рухатися не по центру вулиць, а тулитися до стін будинків, підтримуючи один одного перехресним вогнемBeevor (2012), стор. 565.. На броню саджали автоматників, які прострілювали кожні двері та вікна. Радянські штурмові групи почали просуватися від будинку до будинку, пробиваючи дірки в стінах суміжних будівель (часто використовуючи трофейні німецькі фаустпатрони), тоді як інші бійці вели бій на дахах і горищах. Широко застосовувалися вогнемети та гранати, що, враховуючи наявність у місті цивільного населення, призводило до великих жертв серед мирних жителівBeevor (2002), стор. 316—319..
Битва
Зовнішні передмістя 23 квітня Гітлер призначив генерала Гельмута Вейдлінга командувачем Берлінського оборонного району. Того ж дня передові частини 8-ї гвардійської армії Василя Чуйкова та 1-ї гвардійської танкової армії Михайла Катукова форсували річки Шпрее та Даме на південь від Кепеніка. До 24 квітня вони просувалися до Бріца і Нойкельна.
Поки на південному сході міста точилися запеклі бої, від 320 до 330 французьких добровольців під командуванням бригадефюрера СС Густава Крукенберга з дивізії СС «Шарлемань» прибули до центру Берліна. З усіх підкріплень, яким було наказано прибути до Берліна того дня, дісталися лише ці французькі добровольці. Вони були приєднані до дивізії СС «Нордланд», яка зазнала важких втратBeevor (2002), стор. 291—292..
26 квітня радянські війська глибоко вклинилися в Нойкельн. Французькі есесівці та бійці Гітлерюгенду знищили 14 радянських танків за допомогою фаустпатронів. Залишки німецької бронетехніки (вісім танків «Тигр» і кілька штурмових гармат) отримали наказ зайняти позиції в парку ТіргартенBeevor (2002), стор. 303—304, 319..
Внутрішні передмістя
У міру того, як радянські армії 1-го Білоруського та 1-го Українського фронтів сходилися до центру міста, траплялося багато випадків «дружнього вогню», оскільки артилерія різних фронтів не була скоординована. Суперництво між радянськими арміями за право першими захопити центр міста ставало дедалі інтенсивнішимBeevor (2002), стор. 318—320..
До 27 квітня радянські війська прорвали зовнішнє оборонне кільце S-Bahn з усіх боків. Німці були відтіснені в анклав довжиною близько 25 км із заходу на схід і шириною близько 3 км у найвужчому місці.
28 квітня німецька танкова дивізія «Мюнхеберг» була відкинута до Ангальтського вокзалу, менш ніж за кілометр від Фюрербункера. Щоб уповільнити просування радянських військ, ймовірно за наказом Гітлера, були підірвані переборки під Ландвер-каналом. Це спричинило затоплення тунелів берлінського метро (U-Bahn), де ховалися тисячі мирних жителів і поранених солдатів. Хоча початково вважалося, що багато людей потонуло, пізніші дослідження показали, що більшість тіл належали людям, які померли від ран ще до затопленняZiemke (1969), стор. 118..
Центр 28 квітня генерал Ганс Кребс зробив свій останній телефонний дзвінок з Фюрербункера фельдмаршалу Вільгельму Кейтелю, заявивши, що якщо допомога не прибуде протягом 48 годин, все буде втрачено. Кейтель пообіцяв чинити максимальний тиск на генерала Вальтера Венка, командувача 12-ї армії. Однак вночі Венк доповів, що його армія була змушена відступити по всьому фронту і деблокада Берліна неможливаDollinger (1997), стор. 239..
О 04:00 ранку 29 квітня в бункері Гітлер продиктував свій політичний заповіт, після чого одружився з Євою БраунBeevor (2002), стор. 343..
До 30 квітня до радянських військ приєдналася 1-ша польська піхотна дивізія імені Тадеуша Костюшка. Польські війська виявили, що радянські підрозділи зазнали величезних втрат (деякі бригади втратили понад 90 % особового складу), тому польським полкам довелося фактично перебрати на себе їхні завдання у вуличних бояхLe Tissier (2010), стор. 173.Komornicki (1967), стор. 178, 181..
Битва за Рейхстаг
О 06:00 30 квітня 150-та стрілецька дивізія розпочала штурм Рейхстагу. Для радянських військ ця будівля була головним символом Третього Рейху. Штурм не був легким: німці вирили складну мережу траншей навколо будівлі, а зруйнований тунель заповнився водою зі Шпрее, утворивши рів. Початкова атака піхоти була зупинена перехресним вогнем з Рейхстагу та Кролль-опериBeevor (2002), стор. 354—355..
Того ж дня вдень Адольф Гітлер застрелився, а Єва Браун прийняла ціанистий калій. Згідно з інструкціями Гітлера, їхні тіла були спалені в саду рейхсканцеляріїKershaw (2008), стор. 954—955..
О 18:00 три полки 150-ї стрілецької дивізії під прикриттям потужного артилерійського вогню пішли на вирішальний штурм Рейхстагу. Німецький гарнізон з близько 1000 захисників (моряки, есесівці та Гітлерюгенд) чинив запеклий опір. Зав'язалися важкі бої за кожну кімнату. Офіційна радянська пропаганда стверджувала, що Червоний прапор був піднятий над Рейхстагом о 22:50 30 квітня, однак бої всередині будівлі тривали весь наступний день 1 травня. Останні 300 німецьких бійців у підвалах Рейхстагу здалися лише ввечері 1 травняBeevor (2002), стор. 365—367, 372..
Взяття Шарлоттенбурга Вранці 1 травня польські та радянські підрозділи прорвали барикади на Песталоцціштрасе. Польський 2-й полк за підтримки артилерії взяв сильно укріплену будівлю Берлінської вищої технічної школи. Спільними діями радянські та польські війська захопили станцію Тіргартен та станцію Зоологічний сад, прорвавши центральну західну лінію оборони БерлінаKomornicki (1967), стор. 200—209, 232..
Завершення битви
Близько 04:00 1 травня генерал Кребс зустрівся з Чуйковим, намагаючись домовитися про перемир'я, але отримав відмову, оскільки радянська сторона вимагала лише беззастережної капітуляції. Ввечері 1 травня Йозеф Геббельс та його дружина Магда отруїли своїх дітей і наклали на себе рукиBeevor (2002), стор. 380—381..
Вейдлінг віддав наказ тим, хто вижив, прориватися на північний захід, починаючи з 21:00 1 травня. Прорив почався пізніше, близько 23:00. Група, до якої входив Мартін Борман, намагалася перетнути Шпрее. Борман загинув неподалік від мосту. Більшість тих, хто намагався вирватися з міста, були вбиті або захоплені в полон радянськими військами. Лише невеликій кількості вдалося дістатися Ельби і здатися західним союзникамBeevor (2002), стор. 383, 389..
Вранці 2 травня радянські війська взяли штурмом рейхсканцелярію. О 01:00 радянські радисти перехопили повідомлення від німецького LVI корпусу з проханням про припинення вогню. О 06:00 ранку генерал Вейдлінг здався в полон зі своїм штабом. О 08:23 його доставили до генерала Чуйкова, де Вейдлінг підписав наказ берлінському гарнізону про беззастережну капітуляціюDollinger (1997), стор. 239..