Загороджувальні загони — загони, які розміщувалися позаду основних військ для запобігання втечі військовослужбовців з поля бою, упіймання шпигунів, диверсантів і дезертирів, повернення до частини втікачів і військовослужбовців, що відстали.
Створювалися у збройних силах різних держав, у критичних ситуаціях, з найбільш підготовлених військовослужбовців. Носили різні назви: Польова поліція, Жандармерія і т. ін.
Найбільш відомі загони Троцького в РСЧА, військ НКВС (прикордонних і внутрішніх) в ЗС СРСР.
Крім того загороджувальними загонами називалися воєнізовані робітничі дружини, метою яких була боротьба з мішечниками і спекуляцією в роки Громадянської війни.
Загороджувальні загони в роки Громадянської війни
Продовольчі загороджувальні загони У роки Громадянської війни загороджувальними загонами (або постами) називалися спеціальні формування, що здійснювали охорону продовольчих і інших заготовок, боротьбу з мішечниками і спекуляцією. Загороджувальні загони виставлялися в містах, на залізничних станціях, пристанях, шосе. Створення загороджувальних загонів відбувалося в умовах кризи, розрухи і голоду, особливо в промислових центрах країни.
14 січня 1918 року (27 січня за новим стилем) РНК РРФСР приймає постанову «Про заходи щодо поліпшення продовольчого становища» написану В. І. ЛенінимЛенін В. І. ПСС. — Т. 35. — С. 314., в якому пропонується створення збройних загонів для «найбільш революційних заходів просування вантажів, збору і засланні хліба і т. д., а також для нещадної боротьби із спекулянтами». На базі цих загонів, створюваних продовольчими та місцевими органами влади, створювалися пости, що виконують функцію загороджувальних загонів.
Практика застосування загороджувальних загонів була офіційно легалізована після прийняття декрету СНК «Про надзвичайні повноваження народного комісара з продовольства» (9 травня 1918 року) і декрету ВЦВК про створення продзагонів (27 травня 1918 року).
Через відсутність чіткої організації, і неможливості в умовах загострення кризи налагодити контроль, діяльність загороджувальних загонів найчастіше приймала самоуправлінський характер, що порушував положення центральних органів влади.
Певний порядок у діяльністі загороджувальних загонів внесло положення РНК «Про загороджувальні, реквізиційні, продовольчі загони, діючих на залізничних і водних шляхах» (4 серпня 1918 року). Згідно з ним право ставити продовольчі загони на залізниці та водних шляхах надавалося тільки Народному комісаріату з продовольства (Наркомпрод) та губернським підвідділам. Начальник загороджувального загону повинен був мати при собі письмове розпорядження органів Наркомпрода, яке підтверджує його повноваження. Загороджувальні загони могли оглядати всі пасажирські та службові вагони (за винятком вагонів Держбанку і поштових вагонів). Було обумовлено, що дії загороджувальних загонів не повинні порушувати залізничне і водне сполучення і лише в крайніх випадках їм дозволялося затримувати пароплави і потяги, але не більше ніж на 1 годину. Загороджувальні загони мали право конфіскувати продовольство, що перевищує встановлені норми провозу в 20 фунтів на одну людину (близько 8 кг). Для боротьби з зловживаннями начальник загороджувального загону був зобов'язаний видати квитанцію на реквізовані продукти, які підлягали оплаті за твердими цінами. Загороджувальні загони комплектувалися людьми з частин продовольчої армії, чисельність загороджувального загону зазвичай коливалася в межах 5-15 чоловік.
З травня 1919 року частини продовольчої армії і загороджувальні загони увійшли до складу Військ ВОХР, а з вересня 1920 року в війська ВНУС. 19 січня 1921 року війська ВНУС і загороджувальні загони були передані до військового відомства.
Ще в грудні 1918 року Наркомпрод виступив з пропозицією про ліквідацію всіх загороджувальних загонів, окрім загонів Наркомпрода і губернських продовольчих комітетів. Але чітка заборона всім органам влади, крім Наркомпрода, виставляти загороджувальні загони і реквізувати продукти харчування, був прийнятий РНК тільки 29 червня 1920 року.
Загороджувальні загони ліквідовані в другій половині 1921 року після введення непу.
Загороджувальні загони Троцького
Про загороджувальні загони на фронтах громадянської війни, пише Троцький в книзі «Навколо Жовтня»:
Наспіх збиті полки і загони, переважно з деморалізованих солдат старої армії, як відомо, вельми плачевно розсипалися при першому зіткненні з чехословаками.
- Щоб подолати цю згубну нестійкість, нам необхідні міцні загороджувальні загони з комуністів і взагалі бойовиків, — казав я Леніну перед від'їздом на схід .-- Треба змусити битися. Якщо чекати, поки мужик розчухається, мабуть, пізно буде.
- Звичайно, це правильно, — відповідав він, — тільки побоююся, що і загороджувальні загони не проявлять належної твердості. Добра російська людина, на рішучі заходи революційного терору його не вистачає. Але спробувати необхідно.
Звістка про замах на Леніна і про вбивство Урицького спіткало мене в місті Свіяжську. У ці трагічні дні революція переживала внутрішній перелом. Її «доброта» відходила від неї. Партійний булат отримував свою остаточну закалку. Зростала рішучість, а де потрібно — і нещадність. На фронті політичні відділи рука об руку з загороджувальними загонами і трибуналами вправляли кістяк в пухке тіло молодої армії. Зміна не забарилася. Ми повернули Казань і Симбірськ. В Казані а отримав від видужуючого після замаху Леніна телеграму з приводу перших перемог на Волзі.
Ленін давав вказівку Троцькому як необхідно діяти загороджувальному загону під час наступу на армію генерала Юденича:
У роки Німецько-радянської війни
Початок Німецько-радянської війни 27 червня 1941 року Третє управління Народного комісаріату СРСр видає директиву № 35523 про роботу своїх органів у воєнний час. В ній зокрема, було передбачено:
Організація рухливих контрольно-загороджувальних загонів на дорогах, залізничних вузлах, для прочищення лісів і т. д., що виділяються командуванням з включенням до їх складу оперативних працівників органів Третього управління з завданнями: а) затримання дезертирів; б) затримання всього підозрілого елемента, який проник на лінію фронту; в) попереднього розслідування, проведеного оперативними працівниками органів Третього управління НКО (1-2 дні) з наступною передачею матеріалу разом із затриманими за підсудністю.
Наказом НКВС СРСР № 00941 від 19 липня 1941 при особливих відділах дивізій і корпусів сформовані окремі стрілецькі взводи, при особливих відділах армій — окремі стрілецькі роти, при особливих відділах фронтів — окремі стрілецькі батальйони, укомплектовані особовим складом військ НКВС.
Інструкція для особливих відділів НКВС Північно-Західного фронту по боротьбі з дезертирами, боягузами і панікери … § 4. Особливі відділи дивізії, корпуси, армії в боротьбі з дезертирами, боягузами і панікери здійснюють наступні заходи: а) організують службу загородження шляхом виставлення засідок, постів і дозорів на військових дорогах, дорогах руху біженців та інших шляхах руху, з тим щоб виключити можливість якого б то не було просочування військовослужбовців, які самовільно залишили бойові позиції; б) ретельно перевіряють кожного затриманого командира і червоноармійця з метою виявлення дезертирів, боягузів і панікерів, які втекли з поля бою; в) всіх встановлених дезертирів негайно заарештовують і ведуть слідство для віддання їх суду військового трибуналу. Слідство закінчувати протягом 12-годинного строку; г) усіх відсталих від частини військовослужбовців організовують повзводно (поротно) і під командою перевірених командирів в супроводі представника особливого відділу направляють в штаб відповідної дивізії; д) в особливо виняткових випадках, коли обстановка вимагає вжиття рішучих заходів для негайного відновлення порядку на фронті, начальнику особливого відділу представляється право розстрілу дезертирів на місці. Про кожному такому випадку начальник особливого відділу доносить в особливий відділ армії і фронту; е) приводять у виконання вирок військового трибуналу на місці, а в необхідних випадках перед строєм; ж) ведуть кількісний облік усіх затриманих і спрямованих у частині і персональний облік всіх заарештованих і засуджених; з) щодня доносять в особливий відділ армії і особливий відділ фронту про кількість затриманих, заарештованих, засуджених, а також про кількість переданих в частині командирів, червоноармійців і матеріальної частини.
З директиви Управління особливих відділів НКВС СРСР № 39212 від 28 липня 1941року про посилення роботи загороджувальних загонів щодо виявлення та викриття агентури противника, що перекидається через лінію фронту:
Проте наявні матеріали говорять про те, що робота загороджувальних загонів ще недостатньо організована, перевірка затриманих осіб проводиться поверхово, часто не оперативним складом, а військовослужбовцями.
Досвід боротьби з німецьким фашизмом показав, що в наших стрілецьких дивізіях є чимало панічних і відверто ворожих елементів, які при першому ж натиску з боку противника кидають зброю, починають кричати: «Нас оточили!» І захоплюють за собою інших бійців. В результаті подібних дій цих елементів дивізія вдається до втечі, кидає матеріальну частину і потім одинаками починає виходити з лісу. Подібні явища мають місце на всіх фронтах. Якби командири і комісари таких дивізій гідно виконвали своє завдання, панікерскі і ворожі елементи не могли б взяти верх в дивізії. Але біда в тому, що твердих і стійких командирів і комісарів у нас не так багато.
В цілях попередження вказаних вище небажаних явищ на фронті Ставка Верховного головнокомандування наказує:
Сталінградська битва 28 липня 1942 року вийшов знаменитий наказ № 227 («Ні кроку назад») Народного комісара оборони СРСР Й. В. Сталіна, в якому наказувалося: 2. Військовим радам армій і насамперед командуючим арміями: … б) сформувати в межах армії 3-5 добре озброєних загороджувальних загони (по 200 чоловік у кожному), поставити їх в безпосередньому тилу нестійких дивізій і зобов'язати їх у разі паніки і безладного відходу частин дивізії розстрілювати на місці панікерів і боягузів і тим допомогти чесним бійцям дивізій виконати свій обов'язок перед Батьківщиною.
Станом на 15 жовтня 1942 року в Червоній Армії було сформовано 193 загороджувальних загони. З них Особливим відділам Сталінградського фронту підпорядковано — 16, а Донського фронту — 25. Загороджувальними загонами з 1 серпня по 1 жовтня 1942 року
затримано 140 755 військовослужбовців, які втекли з передової лінії фронту. З числа затриманих: Арештовано 3 980 осіб; Розстріляно 1189 чоловік; Направлено в штрафні роти 2 776 осіб; Направлено в штрафні батальйони 185 осіб; Повернуто в свої частини і на пересильні пункти 131094 людини.
По Донському фронту затримано 36 109 осіб: Заарештовано 736 осіб; Розстріляно 433 особи; Направлено в штрафні роти 1056 чоловік; Направлено в штрафні батальйони 33 людини; Повернуто в свої частини і на пересильні пункти 32933 людини.
По Сталінградському фронту затримано 15 649 осіб: Заарештовано 244 особи; Розстріляно 278 осіб; Направлено в штрафні роти 218 осіб; Направлено в штрафні батальйони 42 людини; Повернуто в свої частини і на пересильні пункти 14833 людини.
Практика і результати використання Загороджувальні загони розташовувалися в ближньому тилу, на дорогах, транспортних вузлах, лісових галявинах — тобто в місцях, через які, ймовірно, може пройти дезертир. Генерал армії Герой Радянського Союзу П. Н. Лащенко: Так, були загороджувальні загони. Але я не знаю, щоб хтось із них стріляв по своїх, принаймні на нашій ділянці фронту. Уже зараз а запитував архівні документи на цей рахунок, таких документів не знайшлося. Загороджувальні загони перебували у віддаленні від передової, прикривали війська з тилу від диверсантів і ворожого десанту, затримували дезертирів, які, на жаль, були; наводили порядок на переправах, направляли солдат, що відбилися від своїх підрозділів на збірні пункти.