Каноні́р ( < < canon — «гармата») — в арміях деяких країн — рядовий артилерії. Буквально — «гарматник», «гармаш».
Історія У російській армії звання каноніра впроваджено Петром І, проіснувало до 1917 року. Канонірами називали солдатів, що обслуговували гармати, що стріляли звичайними ядрами, ті ж гарматники, що входили до обслуг бомбічних артилерійських установок (мортир, гаубиць, єдинорогів) називалися бомбардирами. Окрім канонірів і феєрверкерів, до складу обслуги гармати входили і гатлангери — артилеристи найнижчого розряду, чиї обов'язки полягали в повертанні хобота лафета важелями (прави́лами і гандшпигами), а також у піднесенні снарядів.
В армії
У флоті Морський Статут Російського Флоту від 1720 визначав кількість канонірів на кораблі залежно від його рангу і числа гармат: ранг корабля кількість гармат кількість канонірів 1 90 60 1 80 50 2 76 40 3 66 35 3 50 30 4 32 20 4 16 12 4 14 8
Зі співвідношення числа гармат і канонірів можна сказати, що на три гармати доводилося по два каноніри. Каноніри займалися заряджанням, прицілюванням та здійсненням пострілу, а накочування гармат на місце, охолодження, прочищення стволів після пострілу банниками було обов'язком солдатів. Матроси участі в стрільбі з гармат не брали.
Капрали від канонірів — молодші унтер-офіцери артилеристи, командири канонірів.
Сержант від канонірів — старший артилерійський унтер-офіцер. На великих кораблях начальник всіх рядових артилеристів. На маленьких кораблях посаду сержанта заміщали капрали.
Примітки