Історія літератури — це історичний розвиток прозових чи поетичних творів, що мають на меті надати читачеві розвагу або освіту, а також розвиток , що використовуються для передачі цих творів. Не всі писемні тексти є літературою. Деякі зафіксовані матеріали, як-от зібрання даних (наприклад, ) не вважаються літературою, і ця стаття стосується лише еволюції творів, визначених вище.

Антична (бронзова доба — V століття)

Рання література походить із оповідей, які передавалися у племенах мисливців-збирачів через усну традицію, включаючи міфи та фольклор. Розповідання історій виникло в міру того, як людський розум розвинув здатність застосовувати й упорядковувати події в наратив і мову, що дало можливість першим людям ділитися інформацією одне з одним. Раннє оповідання створювало нагоду дізнаватися про небезпеки та соціальні норми, водночас розважаючи слухачів. Поняття міфу можна розширити, включивши туди всі способи використання закономірностей та історій для осмислення світу; ймовірно, це психологічно властиве самій людській природі. Епічна поезія вважається вершиною давньої літератури. Це великі наративні поеми, які оповідають про подвиги міфічних героїв, часто приписані ранній історії певного народу.

Історія писемності почалася незалежно в різних частинах світу — у Месопотамії близько 3200 року до н. е., у Стародавньому Китаї близько 1250 року до н. е. та в Месоамериці близько 650 року до н. е. Спочатку література не була пов'язана з письмом, адже воно використовувалося переважно для простіших цілей, зокрема для ведення обліку. До найдавніших збережених літературних творів належать та зі Стародавнього Єгипту, та з Месопотамії, а також Книга пісень зі Стародавнього Китаю.

Месопотамія

Шумерська література є найдавнішою відомою літературою, написаною в Шумері. Жанри літератури ще не були чітко визначені, і вся шумерська література містила поетичні елементи. Шумерські поеми демонструють основні складники поезії, зокрема рядки, образність і метафору. Персонажами могли ставати люди, боги, тварини, що розмовляють, та неживі предмети. У шумерських оповідях використовувалися як інтрига, так і гумор. Ці твори поширювалися переважно усно, хоча також записувалися писарями. Деякі твори були пов'язані з певними музичними інструментами чи обставинами та, ймовірно, виконувалися в конкретних умовах. У шумерській літературі не використовували назв, натомість твір називали за його першим рядком.

Аккадська література розвивалася у пізніших месопотамських суспільствах, таких як Вавилонія та Ассирія, з III по I тисячоліття до н. е. У цей час вона поширилася й на інші регіони, зокрема Єгипет, Угарит та Хаттусу. Аккадська мова зазнала впливу шумерської, і багато елементів шумерської літератури були запозичені в аккадській літературі. Чимало творів аккадської літератури створювалося на замовлення царів, на службі яких перебували писарі та вчені. Деякі з цих творів прославляли царя або божеств, інші ж записували відомості для релігійних практик чи медицини. У аккадській літературі були представлені поезія, прислів'я, народні оповіді, любовна лірика й описи суперечок.

Стародавній Єгипет

Література Стародавнього царства Єгипту розвинулася безпосередньо з практичного використання за часів П'ятої династії. Списки жертвопринесень богам переписувалися у вигляді молитов, а статистичні відомості про державних урядовців розширювалися до автобіографій. Ці автобіографії створювалися для того, щоб показати чесноти підданих, і часто мали вільний стиль, що поєднував прозу й поезію. Про царів не писали, окрім службових записів, однак поезію виконували під час похоронів царів як частину релігійного ритуалу. Повчання, жанр , популярний протягом більшої частини історії Давнього Єгипту, викладали принципи давньоєгипетської філософії, у яких поєднувалися прагматичне мислення й релігійні роздуми.

Ці літературні традиції продовжили розвиватися за часів Середнього царства Єгипту коли автобіографії стали більш складними. Роль царя в літературі в цей період розширилася: царські заповіти писалися від імені правителя до його наступника, а прославлення царя й утвердження сильної влади включалися до автобіографій і Повчань. У цей час також розвиваються художня проза та роздуми про добро і зло. За часів Нового царства Єгипту зберігалася популярність літератури мудрості й навчальних творів, хоча більшу вагу надавали використанню повчань і оповідей, а не трактатів. Розважальна література була популярною серед знаті цього періоду, включаючи елементи наративного міфу й фольклору, релігійні гімни, любовні пісні, а також прославлення царя й міста.

Стародавній Китай

Династія Чжоу

Китайська міфологія відігравала помітну роль у найдавнішій китайській літературі, хоча й була менш виразною порівняно з міфологічною літературою інших цивілізацій. На час династії Чжоу китайська культура робила наголос на громаді більше, ніж на особистості, відмовляючи від міфологічних оповідей про великих героїв та персоніфікацій божественного. Міфологічна література була більш поширеною в південній державі Чу. Дао де цзін і Чжуан-цзи є філософськими збірками, що слугують основою даосизму. Конфуцій був визначальною постаттю в давньокитайській філософії та . Він уклав шість класичних праць як основоположні тексти конфуціанства, і вони стали центральними текстами, з якими порівнювали інші твори в китайському літературознавстві. Конфуціанство почало домінувати в літературних смаках Давнього Китаю, починаючи з періоду Воюючих царств. Висловлювання Конфуція пізніше були зібрані його учнями в Аналектах.

Антології були поширеним явищем у Давньому Китаї, і складання антологій використовувалося як засіб літературної критики для визначення літературної класики. Класика поезії, одна з Шести класичних праць, є найдавнішою збереженою антологією китайської поезії. Вона містить 305 творів анонімних авторів, що датуються XII—VII ст. до н. е. До появи цих творів поетична традиція в Стародавньому Китаї була переважно усною. Антологія Чу Ци є збіркою поем періоду Чжаньґо, написаних у державі Чу та традиційно приписуваних Сун Юю та Цюй Юаню. Ці поеми були створені у формі рапсодій, які призначалися для декламації з певною інтонацією, а не для співу. було засноване під час династії Чжоу, утвердивши державну роль у збиранні музичних творів і народних пісень, що зберігалася протягом усієї історії Китаю.

Історичні документи перетворилися на ранню форму літератури під час періоду Воюючих царств, коли документування поєднувалося з оповіддю, а іноді й з легендарними викладами історії. Два з шести класичних творів, Книга документів та Весни та осені, є історичними документами. Останні надихнули створення історичних коментарів, які стали окремим жанром, зокрема Цзо чжуань, Ґун'ян чжуань та . Цзо чжуань вважають першим великим оповідним твором у китайській літературі. Мистецтво війни Сунь-цзи було впливовим трактатом із воєнної стратегії, на який досі посилаються в сучасну епоху.

Династії Цінь та Хань

Поезія, написана в короткий період династії Цінь, була повністю втрачена. У добу династії Хань поезія розділилася на кілька напрямів, серед яких — короткі вірші, паралельні виклади, римовані виклади та стародавній стиль; також у цей час поширився ідеалізм. У цей час були написані , хоча питання їх походження залишається дискусійним. Поезія цього періоду відмовилася від чотирискладового вірша на користь п'ятискладового. Балади держави Чу поширилися по всьому Китаю та здобули широку популярність, часто зосереджуючись на ідеях неминучої долі та фатуму.

Політична та полемічна література, створена урядовими чиновниками, домінувала в китайській прозі цього періоду, хоча навіть у цих творах часто вживалися ліризм і метафори. Цзя Ї був есеїстом, відомим своїми емоційними політичними трактатами, такими як . був есеїстом, відомим трактатами, що вирізнялися ретельністю, а не емоційністю. Конфуціанство й далі визначало філософські твори, хоча рух творів, які критикували сучасне застосування конфуціанства, розпочав Ван Чун у своєму трактаті . Прозова література, призначена для розваг, також розвивалася в цей період. Історична література зазнала революційних змін завдяки Історичним записам, які стали першою загальною історією давніх часів і найбільшим літературним твором на той момент.

Шість династій

Централізм занепав у період Шести династій, і конфуціанство втратило вплив як провідна ідеологія. Це спричинило появу багатьох місцевих традицій філософської літератури, зокрема на основі даоських і буддійських ідей. Прозова художня література часів династій Вей і Цзінь складалася головним чином із надприродного фольклору, зокрема поданого у формі історичних оповідей. Ця традиція надприродної прози продовжилася в епоху Північних і Південних династій завдяки Історії темряви і світла, що приписуються Лю Іціну. Іншим жанром прози були збірки коротких біографічних або оповідних нарисів, з яких збереглася лише .

розвинулася з літературної традиції Східної Хань, увібравши своєрідні риси та сильні прояви емоцій для вираження індивідуалізму. Цей рух очолював тодішній правитель Китаю Цао Цао. складалася з ансамблевих пісень, які публікувалися через Музичне бюро та виконувалися під музику. Сім мудрих з бамбукового гаю були впливовими поетами в період Вей середини III століття, безпосередньо звертаючись у своїй поезії до політичних та філософських проблем. Китайська поезія істотно розвинулася за династії Цзінь, увібравши паралелізм, просодію та емоційне вираження через пейзаж. , Лу Цзі та Пань Юе вважаються великими поетами, які розвинули ранню поезію Західної Цзінь. Цзо Сі та були поетами пізнього періоду Західної Цзінь. За Східної Цзінь філософська поезія пройшла період абстрагування, що усунув багато з її літературних елементів. Го Пу та Тао Юаньмін були визначними поетами доби Східної Цзінь.

Популярність літературної поезії та естетизму зросла в період Південних династій, і література як мистецтво почала визнаватися окремою від політичної та філософської літератури. Це призвело до розвитку літературної критики, саме в цей час були написані та Рейтинг поезії. У Шістнадцяти державах Північних династій культурний розвиток майже не відбувався через їх нестабільність, а північна література цього часу зазвичай зазнавала впливу Південних династій. У поезії Шести династій також набула поширення шаньшуйська поезія.

Левант

Стародавня література Леванту була написана , мовною групою, яка охоплює арамейську мову, а також , зокрема фінікійську мову та іврит. Корпус (або «північно-західних семітських написів») є основним небіблійним джерелом для вивчення творів стародавніх фінікійців, євреїв та арамеїв. Ці написи трапляються на кам'яних плитах, керамічних остраконах, прикрасах і варіюються від простих імен до повних текстів.

Книги, що складають Єврейську Біблію, формувалися приблизно протягом тисячоліття, причому найдавніші тексти походять орієнтовно з XI—X ст. до н. е. Вони є відредагованими творами, збірками різних джерел, майстерно й ретельно переплетених між собою. Старий Заповіт був укладений і відредагований протягом кількох століть, і багато дослідників доходять висновку, що єврейський канон приблизно у III ст. до н. е.Philip R. Davies in The Canon Debate, page 50: «Разом з багатьма іншими вченими я дійшов висновку, що складання канонічного списку майже напевно було досягненням династії Хасмонеїв.» Новий Заповіт став додатковою збіркою книг, що доповнила Єврейську Біблію, і складався з євангелій, які описували Ісуса та послань, написаних визначними діячами раннього християнства.

Класична античність

Стародавня Греція