Деля́тин — селище Надвірнянського району Івано-Франківської області, яке є центром Делятинської селищної територіальної громади. На півночі межує з с. Лоєва, на південному заході — м. Яремче, на південному сході — з с. Заріччя, на сході — с. Добротів.
Делятин відомий з XIV століття, економічною основою для розвитку Делятина стало видобування солі та солеваріння. У 1554 році поселення отримало статус міста, а з 1579 року — статус міста з Магдебурзьким правом. Після розпаду Австро-Угорщини місто ДелятинНаказ міністра внутрішніх справ від 28 лютого 1937 р. про встановлення офіційних назв міст. було зайнято польськими військами, після радянсько-польської війни залишився у складі Станіславівського воєводства Польської Республіки. У вересні 1939 року Делятин був окупований СРСР, а в 1940 році отримав статус селища міського типу.Делятин // Українська Радянська Енциклопедія. том 3. — Київ: Українська Радянська енциклопедія, 1980. — С. 297..
17 серпня 2017 року містечко стало центром Делятинської селищної громади.
Через Делятин проходять автошляхи Львів — Рогатин — Івано-Франківськ — Рахів — Мукачеве та Бересток — Городенка — Коломия — Ланчин — Делятин, а також залізничні лінії Івано-Франківськ — Рахів та Коломия — Вороненка.
Назва Назва містечка мала різні форми впродовж століть: Даля́тин (1400—1440 рр.), Деля́тин (1440—1960, 1990 рр.), Діля́тин (1961—1989 рр).
Вважається, що назва походить від імен легендарних засновників містечка: Даля (або Диля) і Тина.
За іншою теорією назва села походить від латинського слова «делятум», що позначає місце, куди на торги звозяться продукти.
Географія У селищі струмок Вавторів впадає у річку Любіжню. На південно-західній околиці Мала Річка впадає у річку Перемиську.
Герб Давній герб У XVIII столітті Делятин перейшов до родини Потоцьких, а орендарями міста з 1783 року були вже графи Цетнери. Делятин використовував у XIX столітті на своїх печатках герб Потоцьких Пиляву. Львівський архівіст Франц Ковалишин припускав, що місто користувалося цим гербом ще з XVIII століття. Однак на виявлених згодом печатках міста було зображення десяти топок солі.
Сучасні символи Сучасні герб і прапор Делятина затверджено 2007 року. Автор проектів — А. Гречило.
Археологія В околицях села виявлено досить багато стоянок тисячолітньої давності. За археологічними даними відомо, що тут вже проживали 40 тисяч років тому нечисельні представники неандертальської людини. Ця людина залишила після себе крем'яні рубила, скребки та відщепи масивних форм, що знайдені в 1970-х роках археологом Михайлом Клапчуком в урочищі Підкізів на околиці Делятина.
З кінця палеоліту — початку мезоліту (8—12 тис.років тому) в урочищах Кругляк і Куцикове поле виявлено сліди археологічного феномену, який названо площанською культурою.
При в'їзді в Делятин, в урочищі Гнила Криниця в Вільховці знайдені кам'яні зернотерки, кам'яний молот, крем'яний серп, ножі, скребки, котрі пов'язують з комарівською культурою, що розвивалася у XV—XIII століттях до нашої ери.
Історія Часи середньовіччя У VII—X століттях на Прикарпатті закоренилися племена, що названі пізніше білими хорватами. У цей час з'являються поселення, городища. Таке городище виявлено і в Делятині, це свідчить, що населений пункт не виник в часи пізнього середньовіччя, а існував щонайменше з початку розселення тут праслов'янських племен.
Близько 1240 р. в літописі згадується багата сіллю Коломийська волость Галицько-Волинського князівства. Делятин і сусідні села теж були багаті сіллю і саме тому, з XV—XVIII століть Делятинщина входила до складу Коломийського повіту Галицької землі Руського воєводства.
1387 року Прикарпаття стало частиною Польського королівства. Була запроваджена панщина, заборонялось виїздити від своїх панів до міст і за кордон.
Вперше в документах Делятин згадується 9 березня 1400 р. Польський король Владислав II Ягайло подарував землі, що знаходилися в Коломийському повіті над Прутом, братам Стецькові та Івашкові Неговичам. Одержавши офіційний документ, брати занехаяли старе родове прізвище і взяли нове від найбільшої місцевості, а саме від Делятина, і з 1440-х років стали зватись Делятинськими.
Делятин згадується 1 липня 1443 року в книгах галицького суду. У податковому реєстрі 1515 року документується млин і 8 ланів (близько 200 га) оброблюваної землі та ще 4 лани тимчасово вільноїZródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 173 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s..
У 1554 року Делятин одержав статус міста, а з 1579 року – статус міста з Магдебурзьким правом.
У XVI столітті в околицях міста почали видобувати сіль, що стало економічною основою для розвитку Делятина у майбутньому (тому на сучасному гербі селища зображено 10 соляних купок-пірамідок).
В їхніх руках Делятин та околиці знаходилися до 1579 року, коли власниками Делятинщини згадуються Яків Хотимирський, Христофор Блудницький та Павло та Іван Турецькі. Того ж року Делятин рахувався вже містом і нараховував 465 осіб населення. Місто стало центром окремої волості, до якої належали Микуличин, Великі і Малі Ослави (ймовірно, Білі та Чорні Ослави), Ланчин та Саджавка.
Наприкінці XVI століття Делятинська волость опинилася в руках шляхтича-магната Анджея Белжецького, який зосередив у своїх руках близько 50 населених пунктів між Чорногорою та Обертином.
У 1645 році в Делятині був збудований замок. У ньому була велика приватна бібліотека. Відомо, що вона стала предметом майнової суперечки в Галицькому ґродському суді у 1643—1646 роках між братами Бонавентурою і Теодором Белжецькими після смерті їх батька.
У XVIII столітті, Делятин перейшов до Потоцьких.
Антифеодальний рух 1621 року було знищено від набігу татар багато покутських населених пунктів, у тому числі і Делятин.
Найбільший відкритий виступ селян мав місце в 1648 році після звістки про наближення козацьких загонів гетьмана Богдана Хмельницького на Прикарпаття. Делятинських повстанців очолив місцевий парох Андрій Намісник. В його загоні нараховувались десятки осіб з майже всіх населених пунктів Делятинщини. Сили були нерівні, частину повстанців впіймано і репресовано, але дехто з них приєднався до козацьких загонів та подався з ними на Придніпров'я.
Антифеодальний рух поширювався по Гуцульщині у XVII—XVIII столітті і отримав назви опришківство.
Першим відомим ватажком опришків, що діяли на Делятинщині, був Нестор, покараний за свою діяльність судом у Делятині в 1681 році.
1738 року вперше в долині Пруту з'явилися опришки Олекси Довбуша. У 1730-х роках опришками керували Петро Сабат та Григорій Дранка з Делятина.
Під владою Австро-Угорщини
Після першого поділу Польщі Делятин, як і все Прикарпаття, 1772 року відійшов до Австрійської імперії. Після 1772 року Делятин став повітовим містом Станіславівської округи. Посідачами (орендарями) міста з 1783 року були графи Цетнери.
Австрійський уряд почав на свій лад наводити порядок в Галичині, визначив права шляхти та обов'язки їх підданих. 1848 року селяни отримали довгоочікуване звільнення від кріпацтва й юридично стали рівноправними громадянами Австро-Угорщини. Того ж року населення регіону взяло участь у перших виборах послів до віденського парламенту, віддаючи свій голос за селянина із Струпкова О. Григорчука. 1861 року населення Делятина голосувало у перших виборах до Галицького сейму, вибираючи послом М. Лавриновича.
Від виборчого округу Калуша, Богородчан, Делятина послом до австрійського парламенту (1873—1878) було обрано відомого вченого Антона Петрушевича.
У XIX столітті Делятин — єврейське місто. 1880 року в ньому мешкало 1577 євреїв із загальної чисельності населення 4495 осіб, а в 1890— 2096 євреїв з 5195.
З 1900 року у Делятині працюють молоді адвокати Микола Лагодинський, Михайло Козоріз. З 1906 по 1912 рік адвокатську практику проходив Іван Семанюк (Марко Черемшина). Вони та їх однодумці закладали по селах читальні, молодіжні спортивно-пожежні товариства, кооперативи і позичкові каси. У 1907 році жителі Делятина вибрали своїм послом до віденського парламенту радикала Миколу Лагодинського.
Через Делятин 1894 розпочався рух поїздів із Станиславова на Вороненку і далі на Закарпаття по збудованій італійцями залізниці.
Громадське життя Делятина (кінець XIX — початок XX століття) Молодь Галичини гартує свій національний дух у молодіжних патріотичних організаціях «Січ», «Луг», «Пласт», «Сокіл».
Наприкінці XIX століття в Галичині виникає товариство «Просвіта». У 1902 році постала читальня «Просвіти» в Делятині. Для пожвавлення просвітницького руху надає практичну допомогу читальням, створюються проміжні ланки — філії. В 1908 році створюється філія «Просвіти» в Надвірній. 21 квітня 1912 році створено повітову філію товариства. Головою повітової філії «Просвіта» було обрано голову делятинського суду Г. Онуферка.
«Січ» в Делятині заснована в 1907 році директором «Руської Каси» М. Климовичем, доктором наук Іваном Семанюком (Марко Черемшина), Іваном Гродзіцьким — залізничним урядовцем, Михайлом Козорізом — адвокатом та іншими свідомими гуцулами.
Спочатку січовики збиралися на горбочку за старим цвинтарем біля хати Юрка Флиса (Посіч). Пізніше доктор М.Лагодинський відпустив «Січі» домівку «Руської Бесіди», де відбувалися концерти, театральні вистави та тренування у вправах, яких учив Михайло Канчук. Першим кошовим «Січі» був Іван Гродзіцький, а скарбником — Василь Небелюк, одним з чотарів — Іван Яворський.
Сюди на свята, віча, збори і січові фестини сходились активісти руху з Ворохти, Яблуниці, Микуличина, Яремче, Заріччя, Добротова, Ланчина та інших населених пунктів. Делятинська «Січ» мала до 250 членів та свій оркестр з 25-ма інструментами.
Делятинська «Січ» була учасником ювілею Т.Шевченка у Львові 28 червня 1914 року у складі 30 січовиків та оркестру. У 1912 році в Делятин переїхав відомий громадський діяч Тома Головацький (син священика Степана (1832—1874) й Марії з Леонтовичів (1833—1901)) і працював головним касиром «Руської каси». Вже навесні 1912 року Тому Головацького вибрали членом виділу новоствореної філії товариства «Просвіта» та секретарем філії товариства «Сільський господар» у Делятині. Під кінець 1913 року, як заступник голови, ввійшов до повітової управи Української радикальної партії, активно готував свято до 40-річчя політичної й літературної діяльності І.Франка та сам виступав на сцені виконуючи спів Яреми.Клапчук М. М. Історико-етнографічний нарис Делятинщини (від найдавніших часів до 1939 року): монографія / М. М. Клапчук, В. М. Клапчук. — Делятин, 2000. — 120 с.
Воєнні лихоліття Перша світова війна Під час першої світової війни на берегах річки Прут проходила лінія фронту влітку 1916 року під час наступу російських військ, так званого «Брусиловського прориву». У 1917 році комісаром Делятина від Австро-Угорського уряду був Тома Головацький.
3 листопада 1918 р., з наказу члена Української Національної Ради М. Лагодинського, Тома Головацький разом з Колянковським від імені Української Народної Республіки перебрав владу від австрійської адміністрації. У 1918—1919 роках Тома Головацький очолив управу лісів та державних маєтків УНР на Делятинщині.
Війною було знищено 80 % житлових, переважно дерев'яних, будинків та господарських споруд, всі залізничні та шосейні мости, тартаки та перестала функціонувати знаменита солеварня «Саліна».
У міжвоєнний період місто помалу відновилося, економічний стан почав потроху покращуватися. Розташований в мальовничому районі, Делятин був популярним курортом, приймав близько 1000 відвідувачів щороку наприкінці 1920-х років.
Друга світова війна
Проте, наприкінці вересня 1939 року Делятин був окупований СРСР. Навесні 1940 р. окупанти розпочати широкомасштабні депортації із заходу України до Сибіру і Казахстану. Було депортовано багато українців, поляків та євреїв.