«Остання людина»Англійська назва The Last Laugh (буквально «Останній сміх») продиктовано тим, що фільм з назвою «Остання людина» вже існував, а «сміх» був вибраний за наполяганням представників UFA. (, в радянському прокаті «Людина і ліврея») — німий фільм у жанрі камершпіле, знятий у 1924 році Фрідріхом Вільгельмом Мурнау. В головній ролі знявся Еміль Яннінгс.
Операторська робота Карла Фройнда насичена експериментальними прийомами, багато з яких були використані вперше (наприклад, зйомки під різними кутами, або камера, що хитається і сповзає донизу, показуючи світ очима п'яного портьє).
Сюжет У центрі сюжету — перестарілий портьє висококласного готелю. До його обов'язків входить зустрічати клієнтів, відкривати їм двері, відносити і вивантажувати багаж. Великий, високий і міцний чоловік, він дуже гордиться своєю посадою; красива, ретельно вичищена і вигладжена форма з блискучими мідними ґудзиками вселяє його сусідам пошану і повагу. Але все змінюється, коли через старість його переводять на іншу посаду, що вимагає менших фізичних навантажень: тепер він подаватиме постояльцям рушника у туалеті готелю. Спочатку він не може в це повірити, але принизлива процедура здачі форми, а потім і новий портьє (значно молодший і міцніший) переконують його в тому, що це правда. Переведення на іншу посаду старий сприймає як найбільше нещастя; він намагається умовити менеджера, потім викрасти форму (щоб близькі не дізналися про його приниження), але все марно: рідним, а потім і сусідам стає відомо про це нещастя і в одну мить з шанованої людини він стає посміховиськом. Портьє, будучи не в змозі яким-небудь чином змінити ситуацію, ледве животіє без надії ні на що, окрім швидкої смертіЗа часів подій у фільмі мундир на людині цінувався над усе, тому зміна статусу безіменного портьє рівносильна для нього втраті сенсу життя..
Наприкінці фільму Мурнау робить несподіваний хідНесподіваний хеппі-енд продиктований рішенням компанії UFA, прийнятим з метою підвищити комерційний успіх фільму. Мурнау і його група явно був роздосадувані рішенням, і зняли іронічну і малоймовірну сцену неочікуваного багатства. Пізніше та ж історія повторилася з американською студією Fox («Чотири дияволи»)., і інтертитри повідомляють глядачів: «Тут би і повинна закінчитися ця історія, оскільки в реальному житті нещасного самотнього старого навряд чи чекало би щось інше, окрім смерті. Автор зглянувся над ним і придумав досить маловірогідний епілог». Виявляється, на руках у старого, що прислуговує в туалеті готелю зарозумілим клієнтам, помирає мільйонер, що заповів усі свої гроші останній людині, яку він побачить. На екс-портьє звалюється неочікуване багатство, і він з тріумфом від'їжджає з готелю, кидаючи гроші в натовп.
У ролях
Цікаві факти Фільм повністю було знято у павільйоні за 180 робочих днів. Навіть міська вулиця з крамницями, широкими тротуарами і проїжджою частиною була побудована за ескізами художника, що дало змогу оператору фільму Карлу Фройндту експериментувати над зображенням. За результатами анкетування Бельгійською сінематекою 117 істориків кіно і кінознавців 26 країн у зв'язку зі Всесвітньою виставкою у Брюсселі (1958), фільм було включено до числа дванадцяти найкращих фільмів «Усіх часів і народів»Лучшие фильмы всех времен и народов.
Література
Примітки
Посилання «Остання людина» на Listal.com Книги про фільм «Остання людина»