HMS King George V (41) — перший корабель у серії з п'яти британських лінкорів типу «Кінг Джордж V». Закладений 1 січня 1937 року і вступив до строю у грудні 1940-го. Брав активну участь у Другій світовій війні. У травні 1941 року разом з лінійним кораблем «Родні» серйозно пошкодив німецький лінкор «Бісмарк», після чого той затонув. 1 травня 1942, під час супроводження арктичного конвою «Кінг Джордж V» зіштовхнувся з есмінцем «Панджабі». У результаті інциденту есмінець затонув, а лінкор отримав серйозні пошкодження носової частини. У липні 1943 року взяв участь у висадці союзних військ на Сицилію, під час якої обстрілював острів Леванцо та порт Трапані. Після капітуляції Італії супроводжував на Мальту частину італійського флоту, включаючи лінкори «Андреа Доріа» і «Кайо Дуйліо».
У січні 1945 року був включений до складу Тихоокеанського флоту. Під час військових дій проти Японії захищав авіаносні ударні групи. Весною, перебуваючи флагманом з'єднання TF 57, взяв участь у битві за Окінаву. 4 травня обстріляв японський аеродром на острові Міяко. У липні-серпні діяв біля берегів Японії. 6 липня разом з американськими лінкорами завдав удару по японських заводах у містах Міто та Хітаті, 30 липня взяв участь в обстрілі Хамамацу. 30 серпня загін моряків та морських піхотинців, сформований з екіпажу «Кінг Джорджа», висадився в Токіо.
У березні 1946-го лінкор повернувся до Британії та знову став флагманом Флоту метрополії. У 1948—1949 роках виконував функції навчального корабля. У вересні 1949-го був виведений в резерв. 30 квітня 1957-го «Кінг Джордж V» виключили зі складу флоту і наступного року продали приватній компанії для розбирання на метал.
Загальні характеристики
«Кінг Джордж V» — перший корабель у серії однотипних лінкорів, закладений 1 січня 1937 року на верфі компанії Vickers-Armstrongs у місті Ньюкасл-апон-Тайн. Був спущений на воду 21 лютого 1939 року і вступив у стрій 11 грудня 1940-го. «Кінг Джордж V» мав максимальну довжину корпусу 227,08 м (225,56 м по ватерлінії) і максимальну ширину 34,24 м (31,46 м по ватерлінії). Стандартна осадка становила 8,8 м, максимальна — 9,9 мHMS «King George V» www.rmg.co.uk.. Слід відзначити, що це середнє значення осадки, тому що під час експлуатації на лінкор встановлювали додаткове озброєння та обладнання, що призводило до збільшення його водотоннажності і як наслідок — осадки.
Коли «Кінг Джордж V» вступив у стрій, його стандартна водотоннажність становила 38031 т, максимальна — 42237 т. Утім під час експлуатації стандартна водотоннажність збільшилась до 39100 т, а максимальна — до 44460 т. Основну частину маси складали корпус (13830 т, або 36,4 %) і бронювання (12413 т, або 32,5 %). Машинне відділення мало вагу 2768 т (7,3 %), обладнання займало 1619 т (4,3 %), а озброєння — 7401 т (19,5 %). Лінкор брав на борт 3918 т мазуту, 192 т дизельного палива, 256 т технічної та 444 т питної води.
Опис корабля
Корпус
Лінкор мав корпус з гладкою палубою та майже прямокутним міделем (коефіцієнт повноти 0,99), але з досить гострими обводами (коефіцієнт повноти 0,59). Висота надводних бортів була недостатньою, тому під час плавання на повному ходу вода заливала носову башту і забризкувала лінзи далекомірів.
Корпус корабля поділявся на 19 водонепроникних відсіків. При будівництві використовувалися, в основному, заклепувальні з'єднання. З використанням зварювання були виконані лише найменш важливі частини корпусу та надбудови. Велика висота броньового пояса забезпечувала лінкору відмінний запас бойової плавучості. Завдяки малій метацентричній висоті, хитавиця корабля мала досить плавний характер, що відмінно позначалося на точності ведення вогню. Остійність лінкора перебувала на високому рівні, кут перекидання при непошкодженому борті перевищував 60 °. Маючи ефективне поєднання остійності та бойових властивостей, «Кінг Джордж V», як й інші лінкори цього типу, був відмінною гарматною платформою.
Енергетична установка
Основу енергетичної установки складали 8 котлів «адміралтейського» типу, які сумарно важили 416 т. Тиск у котлах становив 28,92 кгс/см² (28 атм.), а температура 370 °C. Котельні приміщення розташовувалися поряд і кожні два котли з'єднувалися з турбіною типу Парсонс, що розташовувалася заді них. Турбіни обертали чотири гвинти, діаметром 4,42 м кожен. Частота обертання кожної турбіни становила 2257 об/хв, гвинтів — 236. Енергетична установка мала блочно-ешелонне компонування. Чотири блоки механізмів, по одному на кожен вал, були повністю ізольовані один від одного. Кожен блок мав окрему систему подачі палива, води та масла.
Силова установка в нормальному режимі роботи мала потужність 100 000 к.с. (75 000 кВт). Однак вона могла працювати у форсованому режимі, досягаючи потужності 110 000 к.с. (82000 кВт). Її характеристики дозволяли кораблю розвивати швидкість 27,62 вузли. Однак дальність плавання для кораблів такого класу була порівняно невелика — 3100 морських миль (5700 км) при швидкості 27 вузлів.
Електроенергію для корабельних потреб виробляли 6 турбогенераторів, які отримували пар від головної енергетичної установки. Потужність кожного генератора становила 330 кВт. Подача електроенергії здійснювалася по двох кільцевих магістралях. Для екстрених ситуацій призначалися два аварійні дизель-генератори з потужністю по 330 кВт.
Захист
Броньовий пояс розміщувався ззовні обшивки і мав довжину 126,5 м, що дозволяло повністю прикривати артилерійські погреби та машинну установку. Висота поясу становила 7,16 м і, при нормальній водотоннажності, він ішов під воду на 3,66 м. Пояс формували три ряди плит, які дуже жорстко скріплялися шипами та пазами. Товщина поясу коливалася від 381 мм в районі погребів до 356 мм в районі машинних відділень. Плити нижнього ряду клиноподібно тоншали до 140 і 114 мм відповідно. Пояс замикався траверзами, товщина яких варіювалася від 254 до 305 мм над броньованою палубою і до 51 мм під нею. Загалом бронею було прикрито 70 % довжини корабля.
Головна броньована палуба накладалася на верхній край пояса і закривала весь простір цитаделі. Вона мала товщину від 127 мм над машинним відділенням і до 152 мм над артилерійськими погребами. За межами цитаделі, на рівні з'єднання середнього і нижнього ряду поясних плит, розташовувалась нижня броньована палуба, яка мала товщину від 64 до 127 мм в носі та 114 мм в кормі.
Броньовані плити на артилерійських баштах головного калібру розташовувалися під прямим кутом. Вертикальна лобова плита мала товщину 324 мм, бічні плити — 174—224 мм, задня —174 мм. Дах захищала плита товщиною 149 мм. Бронювання баштових барбетів було диференційованим і коливалося від 280 мм на тильних ділянках, до 343 мм на найбільш загрозливих, бічних. Бойова рубка мала бронювання від 51 до 114 мм.
Підводний захист лінкора був побудований за принципом «сендвіча» і за розрахунками проектувальників, міг витримати підводний вибух потужністю 454 кг тротилу. Його загальна глибина становила 4,11 м на міделі, 4 м в районі носових башт головного калібру і 3 м в районі кормової башти.
Озброєння
Артилерія головного калібру
На лінкорі були встановлені десять 356-мм гармат Mark VII, кожна з яких важила 89 тонн«14»/45 (35.6 cm) Mark VII." www.navweaps.com.. Ствол гармати був розрахований на 340 пострілів повним зарядом. Технічна скорострільність становила 2 постріли за хвилину, фактична — 1,5«HMS King George V.» www.maritimequest.com.. Стандартний боєзапас нараховував по 80 снарядів на гармату, максимальний — по 100«HMS King George V.» www.rmg.co.uk..
Артилерія головного калібру розміщувалася в двох чотирьохгарматних баштах типу Mark III та одній двогарматній типу Mark II. Дві башти розташовувалися у передній частині корабля (Mk III і Mk II) та одна — у кормовій (Mk III). Їх конструкція давала можливість підносити гармати на 40 °, що забезпечувало дальність стрільби 35259 м. Піднесення гармат відбувалося зі швидкістю два градуси на секунду. Керування баштами здійснювалося за допомогою гідравлічних приводів, які забезпечували швидкість обертання вісім градусів на секунду. Кут повороту башти А становив 286 °, башт В та Y — по 276 °. Кожна башта типу Mk III, без урахування гармат, важила 1582 т, башта Mk II мала вагу 915 т.
Система керування вогнем складалася із двох командно-далекомірних постів, оснащених оптичними 15-футовими далекомірами (база 4.57 м). Для визначення відстані також використовувалися баштові далекоміри — 12,5-метрові в Mk III та 9-метровий в Mk II. Отримані дані оброблялися . СКВ дозволяла добиватися при хороших погодних умовах 5-7 % влучань на відстані 6-8 миль.
Універсальна артилерія
Універсальна артилерія складалася із шістнадцяти 133-мм гармат Mark I, які могли одночасно вести вогонь по морських і повітряних цілях. Зазвичай використовувалися два типи боєприпасів: бронебійні та фугасні, кожен із них важив 36,3 кг«5.25»/50 (13.4 cm) QF Mark I." www.navweaps.com.. Початкова швидкість вильоту снаряда становила 792 м/с. Боєзапас формувався із розрахунку 400 снарядів на одну гармату. Mk I могли вести вогонь по морських цілях на відстані до 22 км, а по повітряних — на висоті до 14,9 км. Через значну вагу снаряда та роздільний спосіб заряджання гармати мали низьку скорострільність — 7-8 пострілів за хвилину. Управління вогнем здійснювалося з чотирьох контрольно-далекомірних пунктів, оснащених системами HACS Mk V.
Артилерія розміщувалася у восьми спарених баштах, кожна з яких важила 78,7 т. Вони дозволяли змінювати кут піднесення гармат від −5 до 70 ° та повертати їх у діапазоні 160 °, при цьому швидкість піднесення становила 10 °/с, повороту — 20°/с. Башти розміщувалися у два яруси, що дозволяло їм концентрувати вогонь у будь-якому напрямку.
Легка зенітна артилерія
Ближня протиповітряна оборона спочатку складалася із 40-мм автоматичних гармат QF 2, які за характерний звук при стрільбі дістали назву «Пом-пом». Кожна гармата мала технічну скорострільність 115 пострілів за хвилину, але на практиці темп стрільби становив 96-98 пос/хв. QF 2 могли вести вогонь на відстані до 6,2 км. Гармати розміщувалися у восьми восьмиствольних установках Mark VI, кожна з яких важила 16 тонн«2-pdr 4 cm/39 (1.575») Mark VIII." www.navweaps.com.. Кут піднесення гармат становив 80 °. У 1941 році «Кінг Джордж V» отримав зенітну установку Mk VII з чотирма гарматами «Пом-пом». Вона були легші за Mk VI — 10,8 т і змінювали кут піднесення зі швидкістю 25 градусів на секунду.
Керування вогнем здійснювалося із командно-далекомірних пунктів . Їх персонал за допомогою гіроскопів та оптичних далекомірів визначав швидкість повітряної цілі, її напрямок руху та швидкість. Отримана інформація оброблялася електромеханічним комп'ютером і використовувалася для внесення поправок при веденні вогню. Слід відзначити, що «Кінг Джордж V» став першим у світі кораблем, на якому застосували гіроскопічні пристрої для вимірювання швидкості літаків.
Експлуатація британських лінкорів в перші роки Другої світової виявила їх недостатню захищеність від атак з повітря. Тому першим кроком у посилені протиповітряної оборони «Кінг Джорджа» стало встановлення некерованих зенітних ракет UP. Вони мали вертикальний старт і після запуску випускали спеціальну повітряну міну на тросі, в якому повинен був заплутатися ворожий літак. Утім ефективність нової зброї виявилася нульовою і її демонтували у грудні 1941-го.
Під час модернізації, яка відбулася у грудні 1941-го «Кінг Джордж V» отримав 18 зенітних гармат «Ерлікон», які розміщувалися в одинарних установках Mk IIIA. Вони мали дальність стрільби 4368 м і скорострільність 450 пос/хв, а ручний привід дозволяв підносити гармату на 90 °. Під час модернізації у лютому-липні 1944-го, окрім Mk IIIA на кораблі з'явилися 6 спарених установок Mk V. У той же час лінкор отримав 40-мм Bofors L60, які розміщувалися у двох чотирьохствольних установках Mk II і могли вести вогонь по цілях на висоті до 5,5 км зі швидкістю 115 пос/хв«Bofors 40 mm/60 (1.57») Model 1936." www.navweaps.com..