Рейнджер-3 — американський безпілотний космічний апарат, призначений для передачі зображень місячної поверхні впродовж 10 хвилин до зіткнення з поверхнею, доставки капсули з сейсмометром на поверхню, збору даних гама-випромінювання в польоті, вивчення відбивної здатності місячної поверхні, продовження випробувань за програмою Рейнджер для розробки наступних міжпланетних апаратів.
Перший з трьох апаратів блоку 2.
Опис Апарати блоку 2 висотою 3,1 м мали шестикутну базу діаметром 1,5 м. Дві панелі сонячних батарей розмахом 5,2 м, що розкривалися в польоті, кріпилися знизу до бази. Спрямована антена з високим коефіцієнтом підсилення, що розкривалася в польоті, була прикріплена знизу до бази. Нагорі розташовувалась капсула з приладами діаметром 30 см, вкрита оболонкою з бальси діаметром 65 см для м'якої посадки. Апарат мав однокомпонентний двигун для корекції траєкторії, і твердопаливний двигун тягою 2 270 кг для гальмування.
На висоті 25 км вмикався твердопаливний двигун і працював до висоти 330 м, після чого відбувалось зіткнення зі швидкістю 175 км/год
У капсулі розташовувались: сейсмометр, підсилювач передавач потужністю 50 мВт, регулятор напруги, турнікетна антена, і 6 срібно-кадмієвих батарей, що мали забезпечити прилади живленням впродовж 30 діб. Капсула була розрахована на посадку зі швидкістю 130–160 км/годд
Серед обладнання Рейнджера-3 були: телевізійна камера-відикон зі сканувальним пристроєм, що здійснював один знімок за 10 с; рентгенівський спектрометр, змонтований на стрілі довжиною 1,8 м; радарний висотомір, що використовувався для вивчення відбивної здатності поверхні, а також для визначення моменту відокремлення капсули і вмикання гальмівного двигуна; сейсмометр, що мав витримати тверду посадку.
Система зв'язку: спрямована антена з високим коефіцієнтом підсилення, неспрямована антена з середнім коефіцієнтом підсилення, два передавача: один потужністю 50 мВт з частотою 960,1 МГц, другий потужністю 3 Вт з частотою 960,05 МГц
Живлення забезпечували 8680 сонячних елементів у двох панелях, що заряджали срібноцинкові акумуляторні батареї масою 11,5 кг ємністю 1 кВт-год
Управління здійснювалось напівпровідниковим комп'ютером і секвенсером та командами наземних операторів.
Орієнтацію забезпечували напівпровідникове реле часу, сонячні й земні сенсори, реактивні двигуни крену і повороту.
Температура регулювалась пасивним способом з використанням золотого і хромового напилення, білої фарби і полірованої алюмінієвої поверхні.
Політ Рейнджер-3 було успішно запущено 26 січня 1962.
Внаслідок збою в роботі системи управління апарат збільшив швидкість до 40 153 км/год замість необхідної 39 445 км/год. Повтор команди з Землі спричинив неправильний поворот Рейнджера і при корекції орбіти апарат втратив правильний напрямок руху. Помилковий сигнал під час маневру не дозволив передати чіткі зображення поверхні.
28 січня 1962 Рейнджер-3 пролетів повз Місяць приблизно за 36 800 км і вийшов на геліоцентричну орбіту.
Джерела
Рейнджер-3 в каталозі НАСА Рейнджер-3 в Космічній енциклопедії Рейнджери другого блоку в Енциклопедії астронавтики Рейнджери другого блоку на Космічних сторінках Ґюнтера Рейнджер-3 на сторінці Лабораторії реактивного руху