Лідери ескадрених міноносців проєкту 48, відомі також як лідери ескадрених міноносців типу «Київ» (за назвою головного корабля) — тип лідерів ескадрених міноносців, що будувалися у 1939-1941 роках для радянського Військово-Морського Флоту. Всього за проєктом 48 «Великого флоту» СРСР на радянських верфях планувалося побудувати двадцять лідерів ескадрених міноносців. За документами, до осені 1940 року були закладені вісім лідерів. Будівництво трьох з них, як і плазові роботи по ще трьох кораблях, у жовтні 1940 року було припинено на користь будівництва лідерів проєкту 47 з універсальною артилерією головного калібру. Ще два лідери, заплановані до закладки на суднобудівному заводі № 402 у Молотовську, так і не були закладені. У 1944—1950 роках у ЦКБ-17 в конструкторському бюро заводу № 444 велася розробка коректованого проєкту 48-К, по якому повинні були добудовуватися спущені на воду корпусу лідерів «Київ» і «Єреван», але у 1950 році керівництвом суднобудівної промисловості було прийнято рішення про відмову від добудови цих двох кораблів. Обидва недобудованих кораблі були переобладнані в кораблі-мішені та в різний час затоплені при випробуваннях протикорабельних ракет.

Передісторія

У 1935—1936 роках Народним комісаріатом оборони СРСР із залученням працівників промисловості була розроблена десятирічна програма будівництва Військово-морського флоту. Основним завданням програми було будівництво «Великого флоту» у складі 533 бойових кораблів основних класів. Метою програми було створення морських сил, які могли б вести активну боротьбу з флотом будь-якої капіталістичної держави, або їх коаліцій". Створюваний «Великий морський та океанічний флот» СРСР згідно з цією програмою призначався «для боротьби як з окремими з'єднаннями противника, так і з його головними силами у віддаленні від своїх баз і біля берегів противника».

Згідно з затвердженою 26 червня 1936 року «Програми великого морського суднобудування 1936 року», крім добудови шести вже споруджуваних лідерів ескадрених міноносців типу «Ленінград» (проєкти 1 і 38), планувалося побудувати 11 лідерів нового типу «І», за основу якого була взята конструкція лідера «Ташкент». Однак результатом політичних репресій командування Морських сил РСЧА і керівництва народного комісаріату оборонної промисловості у травні — липні 1937 року став критичний перегляд перспективної програми розвитку флоту до 1947 року, затвердженої 26 червня 1936 року урядовою постановою «Про програму великого морського суднобудування». Новим командуванням флоту, на основі аналізу подій війни в Іспанії і з урахуванням виникнення вогнищ військових конфліктів у Європі та на Далекому Сході, був розроблений оновлений План будівництва бойових кораблів Морських сил РСЧА". План був представлений у вигляді доповіді комісії під головуванням наркома оборони К. Є. Ворошилова.

У розділі VI прийнятої за цією доповіддю постанови Комітету оборони при РНК СРСР «Про будівництво бойових кораблів для Морських сил РСЧА» (від 13/15 серпня 1937 року) було сказано:

Таким чином, спочатку передбачалося не проєктування корабля нового типу, а корекція проєкту 1. проєкт «корегованого» лідера отримав індекс 48. За нової десятирічної програми військового кораблебудування 1937 року разом із іншими кораблями передбачалося побудувати двадцять нових лідерів проєкту 48.

Історія проєктування і конструкція

Тактико-технічне завдання Тактико-технічне завдання (ТТЗ) проєкту 48 було розроблено Штабом Морських сил РСЧА спільно з інститутами Управління Військово-морських Сил РСЧА (УВМС РСЧА) у вигляді переліку пропозицій УВМС РСЧА щодо поліпшення лідерів ескадрених міноносців типу «Ленінград» (проєкт 1) та затверджено 13 грудня 1937 року флагманом флоту 1 рангу М. В. Вікторовим.

ТТЗ передбачало посилити на нових лідерах артилерію головного калібру, підвищити бойову стійкість корабля в умовах повітряного нападу, поліпшити його морехідні якості, підсилити міцність і підвищити експлуатаційну надійність корпусів. Порівняно з лідерами проєктів 1 та 38 передбачалося замінити п'ять щитових палубних 130-мм артилерійських установок Б-13 гарматами цього ж калібру, розміщеними в трьох двогарматних баштових установках Б2-ЛМ, дві 76-мм відкритих зенітних установки системи 34-К — однією двоствольною 76-мм системою, і додатково встановити чотири-п'ять 45-мм (або 37-мм зенітних автомата та стільки ж 12,7-мм зенітних кулеметів. Торпедне озброєння повинно було складатися з трьох тритрубних 533-мм торпедних апаратів.

Тонкою бронею на кораблі повинні були захищатися пости навідників торпедних апаратів, контрольно-дальномірний пост і головний командний пункт. У цілях підвищення ефективності зенітної стрільби замість допоміжної централі на кораблі встановлювалися морські прилади керування артилерійським зенітним вогнем (МПУАЗО) зі стабілізованим постом. Приміщення на кораблі повинні були мати покращену теплоізоляцію, надбудови і містки мали бути виконані обтічними. Лідер проєкту 48 передбачалося зробити більш енергоозброєним: головна енергетична установка — трьохвальна котлотурбінна потужністю 27 000 л. с. на вал. Головні турбіни були уніфіковані з турбінами ескадрених міноносців проєкту 30. ГЕУ мала підвищені параметри пари — 27 атмосфер проти 22 на лідерах типу «Ленінград» і температуру 350 °C. Швидкість ходу була визначена технічним завданням у 43 вузли, дальність плавання — близько 4000 морських миль при запасі палива 600 т, завдяки конструкції парових турбін високого тиску з головними турбозубчатими агрегатами зі спеціальними ступенями економічного ходу. Корпус лідера передбачалося посилити порівняно з корпусом лідера проєкту 1, для цього в районі конструктивної ватерлінії від 0 до 90 шпангоута передбачалися додаткові підкріплення.

В основу тактико-технічного завдання було закладено ряд тактико-технічних елементів лідера проєкту 20І. Пізніше, на етапі розгляду та погодження ТТЗ у Наркоматі оборонної промисловості, було прийнято рішення прийняти для лідерів проєкту 48 і ескадрених міноносців проєкту 30 уніфікацію однакових типів озброєння, головних і допоміжних механізмів та іншого обладнання у основному співвідношенні 1,5:1. У ТТЗ зазначалося, що стандартна водотоннажність лідера повинна була дорівнювати 1937 т.

Ескізний проєкт

Початковий проєкт Проєктування лідерів проєкту 48 велося у конструкторському бюро суднобудівного заводу ім. А. Марті (завод № 198) у Миколаєві (Українська РСР). Розробка ескізного проєкту здійснювалася у спеціально організованій групі чисельністю 30 осіб під керівництвом начальника корпусного відділу Я. І. Купенського і головного конструктора В. А. Рибалка. При проєктуванні конструктори намагалися врахувати досвід світового кораблебудування — Франції, Італії, Німеччини, США. У проєкті були використані деякі конструктивні особливості лідера «Ташкент» (проєкт 20І). Ескізний проєкт був виконаний на досить високому технічному рівні. Після проходу через необхідну експертизу проєкт отримав схвалення наркомату Військово-морського флоту і Другого Головного управління наркомату оборонної промисловості.

17 липня 1938 року ескізний проєкт 48 було розглянуто Й. В. Сталіним і 19 липня затверджено рішенням заступника наркома ВМФ СРСР флагмана 1 рангу І. С. Ісакова для подальшого проєктування із урахуванням зауважень КК РСЧФ. Проєкт 48 повинен був стати тимчасовим типом лідерів есмінців, так як для вирішення завдання будівництва великого океанського флоту проєктна дальність 4000 морських миль була визнана недостатньою, а для майбутніх лідерів дальність ходу встановлювалася мінімум 6000 миль.

Очевидний і швидкий прогрес військово-морської техніки, а також дворазова зміна керівництва ВМФ СРСР наприкінці 1937- першій половині 1938 рокуМ. В. Вікторів був знятий з посади 30 грудня 1937 року і потім арештований; 15 січня 1938 року першим наркомом ВМФ СРСР став армійський комісар 1 рангу Павло Олександрович Смірнов, знятий з посади 22 червня 1938 року та заарештований 30 червня як «ворог народу». Після Смірнова обов'язки наркома ВМФ СРСР до 8 вересня 1938 займав флагман флоту 2 рангу П. І. Смірнов-Світловський. призвели до зміни офіційного погляду на проєкт 48. Нарком ВМФ став розглядати проєкт 48 вже не як покращений лідер проєкту 1, а як лідер нового типу, що стоїть на рівні найсучасніших оперативно-тактичних вимог. Новий лідер повинен був взяти з проєкту 1 його найкращі якості — швидкохідність, маневрові якості, надійність роботи механізмів і зручність у експлуатації, у поєднанні з застосуванням нових зразків озброєння (баштова артилерія, прилади керування артилерійським вогнем тощо).

У результаті розробки ескізного проєкту конструктори отримали тактико-технічні елементи корабля, що не відповідали в ряді випадків вимогам флоту, — остійність виявилася нижче, ніж на лідерах типу «Ленінград», зросла стандартна водотоннажність (2220 т проти 2030 т), дальність плавання була недостатньою, артилерійське озброєння — різнокаліберним (на кораблі використовувалися п'ять калібрів — 130-, 76-, 45-мм гармати і 12,7-, 7,62-мм кулемети). Це пояснювалося відсутністю досвіду проєктування кораблів у заводських конструкторів.

Коригування ескізного проєкту За рішенням заступника наркома ВМФ І. С. Ісакова і висновком Управління кораблебудування РСЧФ конструкторському бюро заводу № 198 було запропоновано при розробці технічного проєкту з метою одержання необхідної остійності максимально полегшити корабель, забезпечити йому швидкість ходу не менше отриманої на «Ленінграді» та дальність плавання 15-вузловим економічним ходом 3500 морських миль; замінити три тритрубні торпедні апарати двома п'ятитрубними, розмістити 12,7-мм кулемети в закритих спарених установках; відмовитися від запасних торпед, 45-мм напівавтоматів і 7,62-мм кулеметів, авіаційного озброєння, 1,5-м далекоміра (у зв'язку зі зняттям напівавтоматів), 90-см прожекторів, замінивши їх на 60-сантиметрові, допоміжного холодильника; відмовитися від виконання вимог мати другий агрегат живлення приладів управління стрільбою і вимог мати другий гірокомпас; зменшити кількість боєзапасу, застосувати електрообладнання напругою 220 В (два турбогенератора по 100 кВт і дизель-генератор потужністю 50 кВт). У технічному проєкті передбачалося забезпечити: мінімально досяжну водотоннажність; метацентричну висоту (показник остійності) не менше 0,85 м; зручність управління кораблем і зброєю, а також розміщення постів спостереження на ходовому містку; захистити ходовий місток 8-мм бронею. Конструкторське бюро заводу № 198 та 2-ге Головне Управління НКОП прийняли ці зауваження і пропозиції ВМФ до виконання при коригуванні проєкту.

7 вересня 1938 року нарком оборонної промисловості М. М. Каганович і тимчасовий виконувач обов'язків наркома ВМФ П. І. Смирнов-Світловський представили голові комітету оборони при РНК СРСР В. М. Молотову доповідь про закінчення розробки ескізного проєкту 48 з додатком проєкту постанови про затвердження його основних елементів. Проєкт відрізнявся від затвердженого 19 липня збільшеною стандартною водотоннажністю (2150 т проти 1970 т), зниженою дальністю плавання 20-вузловим ходом (2500 морських миль замість 4000).

До весни 1939 року в черговий раз змінилося керівництво флотом: замість активного учасника політичних репресій на флоті М. П. Фріновського посаду наркома ВМФ зайняв флагман 2 рангу М. Г. Кузнєцов. До цього часу основні елементи лідера в процесі розробки технічного проєкту були уточнені: швидкість ходу корабля на випробуваннях обмежили величиною 42 вузли, дальність плавання 3500 морських миль 15-вузловим ходом стали оцінювати як максимальну.