Показник сталості — показник, що вживається в зооценології i екології для опису (характеристики) біоценозів (зокрема зооценозів).
Сталість відображає ступінь присутності даного виду в межах даного біоценозу Trojan P. Ekologia ogólna. — Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1980–418 s..
де: C — сталість даного виду, na — кількість проб, що містять даний вид, N — кількість проб в досліджуваній серії.
А. Жуєцькі (А. Szujecki) запропонував іншу міру сталості Szujecki A. Ekologia owadów leśnych. — Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1983. — 604 s.:
де: C — сталість; q — кількість проб, де зустрічається аналізований вид; Q — кількість усіх проб.
Незважаючи на однакову назву означені підходи відрізняються одержаними значеннями. Підхід Трояна подає значення показника вдвічі більші (поминувши перерахунок у відсотки), і коливається у межах 0-2. Підхід Жуєцького (як і Kasprzak i Niedbała, 1981 Niedbała W., Kasprzak K. Metody opracowania materiału w badaniach ilościowych // Metody badań w zoologii gleby. — PWRiL, 1981. — S. 397–416. ) подає результати в процентах, де сталість коливається у межах від 0 до 100%. Вважається, що підхід Жуєцького є більш коректним і саме його рекомендується вживати.
У фітосоціологіних дослідженнях як основи для обчислення показника сталості вимагається взяття як мінімум 10 фітосоціологіних виборок. У зоосоціологічних дослідженнях, як правило, відбираються більші серії проб (Trojan, 1980).
Три чинники можуть впливати на величину показника сталості: 1) чисельність виду в біоценозі (чим вища чисельність, тим вищою звичайно є сталість), 2) вимоги до умов навколишнього середовища (види з ширшою екологічною валентністю будуть зазвичай мати вищий показник сталості), 3) характер розміщення (агреговане, випадкове тощо).
Тип сталості можна аналізувати на основі оцінки частоти, зокрема шкали В. Тишлера (W. Tichler): Tischler W. Grundzüge der terrestrischen Tierökologie. — Braunschweig: Vieweg & Sohn, 1949. — 220 S. випадкові види (частота 0-25%), акцесорні види (26-50%), сталі види (51-75%), абсолютно сталі види (вище 75%).
Kasprzak i Niedbała (1981) при дослідженнях фауни ґрунту застосовують інший поділ: C1 — акциденти (<15,00%). C2 — акцесорні види (15,00-30,00%), C3 — субконстанти (30,01-50,00%), C4 — константи (50,01-75,00%), C5 — евконстанти (>75,00%),
Література Niedbała W., Kasprzak K. Metody opracowania materiału w badaniach ilościowych // Metody badań w zoologii gleby. — PWRiL, 1981. — S. 397–416. Szujecki A. Ekologia owadów leśnych. — Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1983–604 s. Tischler W. Grundzüge der terrestrischen Tierökologie. — Braunschweig: Vieweg & Sohn, 1949. — 220 S. Trojan P. Ekologia ogólna. — Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1980–418 s.
Ресурси Інтернету Czachorowski S., 2004. Opisywanie biocenozy — zoocenologia, skrypt elektroniczny dla magistrantów. Стаття доступна у форматі PDF
Виноски