«Гінденбург» (нім. SMS Hindenburg) — лінійний крейсер ВМС Німецької імперії епохи Першої світової війни. У німецькій літературі вважається третім кораблем у серії лінійних крейсерів типу «Дерфлінгер». В офіційній німецькій класифікації того часу лінійних крейсерів не було, і «Гінденбург» з броненосними крейсерами належав до великих крейсерів (нім. Großer Kreuzer).
Мав в конструкції ряд відмінностей, тому в англомовній літературі виділяється в окремий тип. У порівнянні з «Дерфлінгером» мав дещо посилене бронювання. Був довший на 2 метри і більший за водотоннажністю на 300 тонн. Зовні «Гінденбург» відрізнявся від «Дерфлінгера» додатковою парою 150-мм гармат в казематі і триногою щоглою з меншим розльотом бічних стійок.
Добудовувався протягом Першої світової війни; став останнім великим бойовим кораблем Кайзерліхемаріне. Став у стрій занадто пізно для того, щоб взяти участь в боях разом з іншими німецькими лінійними крейсерами. По закінченню війни був інтернований, разом з іншими кораблями Флоту відкритого моря в 1918 році переведений до Скапа-Флоу на Оркнейських островах і згодом у 1919 році затоплений екіпажем. Піднятий з дна в 1930 році компанією Ернеста Кокса і проданий на злам.
Історія розробки і будівництва Великий крейсер за програмою 1913 року планувався на заміну бронепалубного крейсера «Герта», тому до моменту спуску на воду та отримання власного імені проходив за документами як «Ерзац Герта» («Ersatz Hertha»). Він мав стати третім кораблем типу «Дерфлінгер», але в конструкцію вирішили внести ряд змін. Тому в деяких роботах з історії флоту він виділяється в окремий типВ англомовній літературі. Роботи з проєктування нового крейсера тривали з травня по жовтень 1912 року. Асигнування на будівництво були затверджені Рейхстагом у 1913 році.
Конструкція
Корпус У порівнянні з «Дерфлінгером» водотоннажність зросла на 300 т — нормальна водотоннажність досягла 26 947 т, а повна — 31 500 т. Крейсер мав довшу корму, за рахунок чого довжина між перпендикулярами зросла до 212,8 м, а по КВЛ — до 212,5 м. Корпус, так само, як і на «Лютцові», був розділений на 17 водонепроникних відсіків. Подвійне дно простягалося на 65 % довжини корабля.
У порівнянні з британськими лінійними крейсерами «Гінденбург» отримав потужніше бронювання. Основні відмінності полягали в тому, що німецькі крейсери спочатку планувалися для лінійного бою, тому мореплавністю і зручністю проживання екіпажу доводилося жертвувати. Так, при порівнянні з британським «Тайгером» видно, що бронювання було посилено за рахунок меншої ваги корпусу і силової установки. Для покращення мореплавності «Тайгер» мав вищий борт. На додачу до цього на «Гінденбурзі» застосовувалася змішана схема силового набору корпусу, тому він вийшов легшим. Попри меншу вагу силової установки, за рахунок використання котлів з трубками малого діаметра швидкість обох кораблів була зрівнянною. Німецькі 305-мм гармати були трохи легші і слабкіші за британські 343-мм, але «Гінденбург» в результаті вийшов набагато збалансованішим за критерієм «захист/напад».
Статті вагового навантаження у відсотках до проєктної водотоннажності «Гінденбург» «Тайгер»Корпус 30,7 34,3Озброєння, з бронюванням башт 13,2 12,65Бронювання 34,1 25,9СУ і допоміжні механізми 13,7 20,7 Був врахований досвід бойових дій, тому протиторпедні сітки не були встановлені. Але «ахіллесова п'ята» залишилася на своєму місці — не прикритий протиторпедною перегородкою великий відсік бортових торпедних апаратів, що став причиною загибелі «Лютцова». Зовнішніми відмінностями від «Дерфлінгера» були: тринога щогла з менш широко розставленими стійками, на чверть неприкриті кожухом димові труби з подовженнями на кінцях. Прожектори були перенесені на бічні майданчики триногої щогли.
У різний час екіпаж нараховував від 1112 до 1182 осіб.
Бронювання Бронювання не зазнало істотних змін. Воно виконувалося з круппівської цементованої броні. Головний броньовий пояс завтовшки 300 мм поступово звужувався до 220 мм біля верхньої палуби (на «Дерфлінгері» до 230 мм). За баштою «А» в ніс пояс був збільшений до товщини 120 мм, закінчуючись за 16 м від форштевня перегородкою завтовшки 120 мм. Далі до форштевня йшов пояс завтовшки 30 мм. У кормовій частині пояс мав товщину 100 мм, закінчуючись за 7 м від ахтерштевня.
Бронювання башт було дещо посилене. Лобова плита і задня стінка залишилися 270-мм товщини. Бічні стінки мали товщину 270 мм замість 220 мм. Передня похила плита даху башти мала нахил 30° і товщину 150 мм. Барбети башт мали товщину 260 мм. Товщина даху броньової рубки була збільшена до 150 мм.
Озброєння «Гінденбург» отримав ті ж вісім 305-мм гармат SK L/50, розташованих в чотирьох баштах за лінійно-піднесеною схемою. Однак башти були вже зразка 1913 року. У них були встановлені нові далекоміри з базою 7,8 м замість 3,05 м на «Дерфлінгері». Було змінено положення погребів. Всі снарядні погреби перебували нижче зарядних. Елеватори снарядів йшли прямо в бойове відділення башти. Елеваторами заряди подавалися в дві стадії, з перевантаженням в робочому відділенні. У баштах «В» і «С» була можливість вивантаження снарядів на верхній і броньованій палубі. Кут піднесення гармат був збільшений до 16°, а для керування артилерійським вогнем використовувалися гіроскопічні прилади Петравіка.
Як і на «Лютцові», протимінний калібр був представлений чотирнадцятьма 150-мм гарматами 15 cm/45 SK L/45Довжина в калібрах: в німецькому флоті, як і у флотах Австро-Угорщини, Росії та США, — відстань від казенного до дульного зрізу.. Вони розташовувалися в броньованому казематі в установках MPL C/13. На момент завершення будівництва на «Гінденбурзі» було встановлено чотири зенітних 88-мм гармати Flak L/45, змонтованих навколо носової димової труби. Торпедне озброєння, як і на «Дерфлінгері», складалося з чотирьох підводних 600-мм торпедних апаратів — по одному в носі, кормі і по бортах перед носовою баштою головного калібру. Боєзапас торпед був збільшений до 16.
Силова установка 18 парових котлів військово-морського типу з тиском пари 16-18 атмосфер були розташовані в дванадцяти кочегарнях. Шість котельних відділень були розділені водонепроникною перегородкою в діаметральній площині на 12 відсіків. Розташування котлів відрізнялося від «Дерфлінгера». У перших двох кочегарнях стояло по одному котлу з нафтовим опаленням. Далі йшли чотири кочегарні по два котли з вугільним опаленням в кожній. За ними йшли дві кочегарні, що мали по два нафтових котла. Потім йшли ще дві кочегарні по два котли на вугіллі. В останніх двох кочегарнях було по одному котлу з вугільним опаленням. Всі котли з вугільним опаленням мали форсунки для впорскування нафти.
Турбінна установка мала номінальну потужність в 72 000 к. с., з приводом на чотири трилопатевих гвинта діаметром 4 метра. За проєктом максимальна швидкість повинна була скласти 27 вузлів. На випробуваннях, при осадці, меншій за проєктну на 0,75 м, машинна установка крейсера видала 95 777 к. с. при частоті обертання гвинтів 290 об/хв. Випробування проводилися на мілководній Бельтській мірній милі. Хвильовий опір корабля на мілководді різко зростав (осадка 9 метрів при глибині моря 35 метрів). Тому була досягнута швидкість лише 26,6 вузла. За розрахунками на глибокій воді крейсер повинен був розвинути швидкість в 28,5 вузла. Запас палива був збільшений до 3700 т вугілля і 1200 т нафти. Це повинно було забезпечити максимальну дальність в 6100 миль на 14 вузлах.
У порівнянні з британським «Тайгером» на «Гінденбурзі» об'єм корпусу, зайнятий силовою установкою, був використаний більш раціонально. Це відбулося як за рахунок використання котлів з трубками малого діаметра, так і завдяки щільнішому компонуванню. Правда, при експлуатації це вилилося в певні незручності екіпажу, який працював в тісних приміщеннях. Ця обставина, а також використання вугільних котлів з тонкими трубками призводили до зашлакованості котлів та падіння швидкості при тривалій підтримці максимального ходу. Параметри силової установки«Гінденбург» «Тайгер»Номінальна потужність силової установки, к. с. 72 000 85000Проєктна швидкість, вузли 27 28Котельні відділенняОб'єм, м³ 6895 9230Площа настилу, м² 881 1106Машинні відділенняОб'єм, м³ 2954 6731Площа настилу, м² 475 646
Будівництво
Крейсер під назвою «Ерзац Герта» був закладений на державній верфі у Вільгельмсгафені 30 червня 1913 рокуЗа даними Муженікова, Hildebrand дає іншу дату — 1 жовтня. і отримав будівельний номер 34. Після початку Першої світової війни роботи з будівництва сильно сповільнилися. Корабельня займалася переобладнанням кораблів резервного флоту для активних бойових дій. Тому спуск на воду відбувся лише 1 серпня 1915 року.
При спуску на воду крейсер отримав ім'я «Гінденбург» на честь відомого воєначальника Пауля фон Гінденбурга — прусського генерал-фельдмаршала, учасника франко-прусської війни (1870—1871), з 1914 року командувача Східним фронтом. Надалі будівництво також велося повільними темпами, оскільки верф була зайнята ремонтом пошкоджених в бою кораблів, особливо після Ютландської битви. Також, за даними британської розвідки, частина матеріалів з «Гінденбурга» була використана для ремонту «Дерфлінгера». До січня 1917 року, після оголошення необмеженої підводної війни, будівництво великих надводних кораблів було припинено. Але це не стосувалося «Гінденбурга». Німецький флот відчував гостру нестачу в швидкохідних сильно збройних капітальних кораблях, необхідність в яких показали морські битви. Мало того, що за законом про флот будівництво лінійних крейсерів велося обмежено, так ще й у Ютландському бою був втрачений «Лютцов». Тому роботи над «Гінденбургом» були продовжені, і він став останнім введеним в дію капітальним кораблем імператорського флоту. У квітні 1917 року корпус добудовуваного «Гінденбурга» був пошкоджений лінкором «Гельголанд», що виходив з доку.
Стапельний період будівлі тривав 22 місяці, а добудова на плаву — 21 місяць. Вартість будівництва склала 59 мільйонів марок або за курсом того часу 29,5 мільйонів рублів золотом. 10 травня 1917 року крейсер був готовий до випробувань, і на ньому здійняли прапор і вимпел. Ходові випробування були завершені 20 серпня. А до 25 жовтня 1917 року «Гінденбург» закінчив курс індивідуальної підготовки і перейшов з Кіля до Вільгельмсгафена, де був введений до складу Флоту відкритого моря.
Командири У різні роки кораблем командували: капітан-цур-зееВ СРСР і Росії йому відповідає звання капітан 1-го рангу Карпф (травень 1917 року — листопад 1917 року) корветтен-капітанВ СРСР і Росії йому відповідає звання капітан 3-го рангу Ольдекоп (липень 1917 року — тимчасовий виконувач обов'язків) капітан-цур-зее Еберіус (листопад 1917 року — січень 1918 року) капітан-цур-зее Гільдебранд (лютий 1918 року — листопад 1918 року) корветтен-капітан Хейден (з листопада 1918 року, в період інтернування)
Служба
У складі Флоту відкритого моря З 26 жовтня крейсер перебував у повній бойовій готовності. З 6 листопада у складі 1-ї розвідувальної групи він включився в бойову охорону і сторожову службу в Німецькій бухті (). Крім нього до складу групи входили всі лінійні крейсери німецького флоту, що лишилися, — «Дерфлінгер», «Зейдліц», «Мольтке» і «Фон дер Танн». Перший бойовий вихід «Гінденбург» здійснив 17 листопада на допомогу крейсерам фон Рейтера, що вступив бій з британськими силами, що переважали, під час так званої Другої битви в Гельголандській бухті. Але лінійні крейсери «Гінденбург» і «Мольтке» підійшли до місця бою вже після його закінчення, коли британські кораблі вже пішли.
23 листопада 1917 року «Гінденбург», змінивши «Зейдліц», став флагманом віце-адмірала Гіппера. Але вже 24 листопада Гіппер переніс свій прапор на борт старого крейсера «Ніобе», що виступав як блокшив, який і був більшу частину часу флагманом. Гіпперу було доручено загальне командування охороною Німецької бухти, що було зручніше робити зі старого крейсера, що стояв на приколі. «Гінденбург» в цей час здійснював охорону і ніс сторожову службу.