Етимологічний правопис — систематичні написання звуків чи фонем не згідно з принципом їх сучасної вимови, а за принципом збереження їх традиційного написання. Або ж — традиційно-історичний правопис, характерний для староукраїнської мови. Винайдений у IX столітті. Його «антагоніст» — фонетичний правопис.
Характеризувався збереженням на письмі літер, які іноді не передавали ніяких звуків (напр. ъ в кінці слів), або відповідали іншим звукам (наприклад, ô в словах «нôсъ», «стôлъ», «вôзъ», читалося як і, и, у тощо залежно від території походження читача), або збіглись у вимові з іншими звуками (до прикладу, паралельно писали лѣсь і лисъ).
Тримався до кінця ХІХ ст., у Західній Україні подекуди — до «возз'єднання» 1939 року.
Зразок тексту Сумну – весьма сумну получилисьмо вѣсть, вѣсть, которо болѣзненым ôтгомоном ôтбилася по всѣхъ далекихъ сторонах великои Австрійско-угорскои Монархіи, ôтъ Рена по Збручъ, от Вислы по тепли̂ волны Адріатицького моря... Ото Его цѣсарске Высочество Найдостойнѣшій Архикнязь Престолонаслѣдникъ Рудольфъ къ найбôльшому сожалѣнію не жіе!..
Див. також Фонетичний правопис
Примітки
Джерела О. Г. Етимологічний правопис // «Енциклопедія українознавства», НТШ. — Львів: «Молоде Життя», 1993. — Т. 2. — С. 644. — ISBN 5-7707-4050-7.
Посилання Етимологічний правопис ПРАВОПИС ПРАВОПИС / Ізборник