Америка́но-мексика́нська війна́ — військовий конфлікт між США та Мексикою в 1846—1848 роках. У Мексиці війну називають Північноамериканською інтервенцією або Війною 47-го року. Війна виникла як наслідок претензій Мексики на Техас після його анексії Сполученими Штатами Америки. Після війни за незалежність Техасу, Мексика відмовилася визнати втрату Техасу, і заявила про свої наміри повернути цю територію назад, вважаючи її власною бунтівною провінцією. Також причинами війни стали експансія американців на захід, політична нестабільність у Мексиці та нездатність мексиканського уряду керувати віддаленими північними провінціями після війни за незалежність. Більшість техасців вітали початок війни. У США її підтримували демократи, але критикували віги. Щодо Мексики, то тут ця війна стала справою національної честі та вважалася способом повернути втрачені землі.

Найважливішими наслідками війни стали значні територіальні втрати Мексики, у результаті яких провінції Верхня Каліфорнія та Нова Мексика були віддані США, — землі сучасних штатів Каліфорнія, Нью-Мексико, Аризона, Невада та Юта. Американські політики провели в напруженні декілька років, обговорюючи проблему рабовласництва на нових територіях, і нарешті зважилися на Компроміс 1850 року (лише Каліфорнія була визнана штатом, вільним від рабства). У Мексиці втрата величезних територій стимулювала уряд визначити політику колонізації північних земель як засіб від подальших територіальних втрат.

Передумови війни

Американська експансія на захід

До Американо-мексиканської війни землі Верхньої Каліфорнії та Нової Мексики вже були добре відомі американським мисливцям, дослідникам і торговцям, які часто користувалися «стежкою Санта-Фе», що з'єднувала Міссурі та Санта-Фе, і «каліфорнійською стежкою»; американські судна обмінювали товари на шкіри та сало вздовж узбережжя Каліфорнії. Перед війною, впродовж 25 років, усі ці землі були суверенною територією незалежної Мексиканської республіки, а до того — частиною іспанського віце-королівства Нова Іспанія.

У наступні роки, після купівлі Луїзіани Сполученими Штатами, американські поселенці почали рухатися на захід (у тому числі й на іспанську територію), частково заохочені можливістю отримання іспанських земель, а частково — американським урядом. Американська колонізація заходу тривала навіть тоді, коли контроль над цими територіями перейшов від Іспанії до Мексики. Непрості відносини із першими поселенцями в мексиканського уряду складалися передусім через те, що переселенці були здебільшого протестантами в офіційно католицькій Мексиці. Крім того, коли Мексика скасувала рабовласництво, деякі іммігранти із США відмовилися дотримуватися цього закону. Загалом поселенці були незадоволені методами управління центрального уряду.

За президентства в США в 1845 році Джеймса Полка — переконаного послідовника ідей експансіонізму — ідея так званого «Явного призначення» (Manifest Destiny) вже набула популярності серед населення США. Дане словосполучення було винайдено в 1845 році журналістом Джоном О'Суліваном, впливовим прихильником Демократичної партії. Воно позначало впевненість у тому, що США є країною, котра мала моральне право займати території для поширення цивілізації, що набирало популярності в міру розселення американців на західні землі. Суть доктрини полягала в тому, що англомовні Сполучені Штати зі своїми високими ідеалами й протестантською християнською етикою були зобов'язані нести цивілізацію на землі американських індіанців та іспаномовних католиків-мексиканців. «Явне призначення» закликало до експансії, але не обов'язково збройним шляхом. Так, у 1835 році, Сполучені Штати пропонували придбати Каліфорнію в Мексики за 5 мільйонів доларів, а в 1845 році — за 25 мільйонів. Проте мексиканський уряд щоразу відмовлявся від можливості продати половину своєї країни небезпечному північному сусідові.

Політична ситуація в Мексиці

Після здобуття незалежності у 1810 році Мексика була ослаблена, а її уряд фактично збанкрутував після виснажливої війни з роялістськими силами. Так звана Перша Республіка була дуже нетривким політичним утворенням. Її ліберальні керманичі навіть не контролювали всю територію країни. В результаті Консервативна партія, основний конкурент лібералів, отримала нагоду захопити владу й провела революцію під керівництвом генерала Анастасіо Бустаманте. Останній став президентом у 1830 році. У відповідь ліберали організували новий переворот під керівництвом генерала Антоніо Лопеса де Санта-Анна, який привів до влади генерала Мануеля Гомеса Педраса, президента країни з 1828 року. На наступних виборах перемогу одержав Валентин Гомес Фаріас, але конгрес незабаром звільнив його й у 1833 році віддав посаду Санта-Анні. У 1834 році Санта-Анна відмінив федералістську конституцію та став правити як диктатор. Цим він викликав хвилю протестів у периферійних провінціях, яких турбували посилення центральної влади при новому уряді та відміна рабства.

У відповідь на нову політику центрального уряду свою незалежність одразу проголосили кілька мексиканських провінцій — Юкатан на півдні та п'ять провінцій на півночі, включаючи Коауїлу й Техас. Після переговорів та залучення військ, лояльних Санта-Анні, сепаратистський виступ у Юкатані вдалося придушити без пролиття крові. Проте на півночі повстання привели до озброєного конфлікту, у якому центральному уряду вдалося підкорити Коауїлу, але Техас залишався фактично незалежним.

Хоча такі північні провінції, як Нова Мексика та Каліфорнія, не оголошували незалежності, невелике населення (53 тисячі чоловік у Новій Мексиці та 7 тисяч у Каліфорнії) і значна віддаленість цих земель не дозволяли центральному уряду ефективно керувати ними.

Республіка Техас

В ході війни 1836 року мексиканська провінція Техас завдала тяжкої поразки мексиканській армії під керівництвом самого президента Антоніо Лопеса де Санта-Анна. За Веласкським договором новоутворена Республіка Техас не тільки добилася незалежності, але й отримала значну територію інших мексиканських провінцій. Проте Мексика ніколи не ратифікувала цей договір і, офіційно не визнаючи Республіки Техас, оголосила про свої наміри знову захопити бунтівну провінцію.

За десятиліття після війни Техас посилив свої позиції на міжнародній арені встановленням дипломатичних зв'язків з Великою Британією та США. Більшість техасців вітали приєднання республіки до Сполучених Штатів, але антирабовласницьки налаштовані мешканці Півночі побоювалися, що прийняття ще одного рабовласницького штату порушить внутрішній баланс у країні на користь Півдня, і тому затягували приєднання Техасу впродовж майже десяти років. Таким чином, Техас не приймали до Союзу аж до 1845 року, коли він все-таки став його 28-м штатом.

Мексиканський уряд висловив незадоволеність приєднанням своєї «бунтівної провінції», наполягаючи, що Сполучені Штати втрутилися у внутрішні справи Мексики й необґрунтовано оволоділи її територією. Провідні європейські держави на чолі з Великою Британією та Францією визнали незалежність Техасу й неодноразово намагалися відмовити Мексику від оголошення війни. Проте зусилля британських посередників були безплідні, частково через те, що між Британією та США спалахували додаткові політичні суперечки, зокрема, питання кордонів Орегону.

Мексикансько-американські переговори

У 1845 році новий президент США Джеймс Полк відправив дипломата Джона Слайдела до Мехіко із новою спробою придбати мексиканські території Верхньої Каліфорнії та Нової Мексики. Прихильники експансії Сполучених Штатів сподівались, що купівля цих земель позбавить британців впливу у цьому регіоні. Дипломати США також намагалися отримати порт на Тихому океані, який дозволив би країні брати участь у прибутковій торгівлі з Азією. Полк уповноважив Слайдела пробачити Мексиці 4,5 млн доларів боргу американським громадянам, що виник після війни за незалежність Мексики, і заплатити крім того від 25 до 30 млн доларів в обмін на ці території.

Мексика не була схильна вести переговори із Слайделом. Він був холодно прийнятий у Мехіко. Більш того, мексиканський уряд не мав можливості вести переговори через політичний безлад у країні. У 1846 році президент країни мінявся чотири рази, міністр оборони — шість, а міністр фінансів — шістнадцять разівDonald Fithian Stevens, Origins of Instability in Early Republican Mexico (1991) р. 11. Історик Д. Ф. Стівенс описував приїзд Слайдела так:Miguel E. Soto, «The Monarchist Conspiracy and the Mexican War» in Essays on the Mexican War ed by Wayne Cutler; Texas A&M University Press. 1986. pp 66-67

Мексиканська громадська думка й увесь спектр політичних сил, які прагнули прийти до влади або дійсно мали владу в той час, охоче або неохоче поділяли провійськову позицію. Кожен, хто намагався уникнути відкритого конфлікту з США, вважався зрадником. Саме це сталося у випадку з президентом Хосе Хоакіном де Еррера. Принаймні у свій час він серйозно ставився до прийому американського особливого посла Джона Слайдела для того, щоб спокійно обговорити проблему приєднання Техасу. Але як тільки він прийняв таку позицію, його запідозрили в бажанні віддати частину державної території. Президента звинуватили в зраді, а його уряд повалили.

Військові опоненти президента Хосе Хоакіна де Еррери вважали ганьбою саму присутність Слайдела в Мехіко. Після приходу до влади націоналістичного уряду на чолі з генералом Маріано Паредесом, вкотре були пред'явлені мексиканські претензії на Техас. Роздратований Слайдел покинув країну з переконанням, що Мексика повинна бути «покарана».

Прикордонні сутички

Кордоном між Мексикою і США (точніше, Техасом), Мексика вважала річку Нуесес, що протікає приблизно в 150 милях на північ від Ріо-Гранде. Ця річка була кордоном між Техасом та іншими частинами Мексики до проголошення ним незалежності. Проте США, посилаючись на Веласкський договір, вважали кордоном річку Ріо-Гранде. Мексика аргументувала свою позицію тим, що договір були підписаний генералом Санта-Анна в 1836 році під примусом, коли він перебував у полоні в американців, а отже договір був недійсним. Більш того, мексиканці стверджували, що Санта-Анна не мав повноважень вести переговори або підписувати угоди (дійсно, договір так і не був ратифікований мексиканським урядом). У 1846 році, після того, як Техас був приєднаний до США, Полк відіслав війська під командуванням генерала Закарі Тейлора на Ріо-Гранде, щоб пришвидшити вирішення прикордонного питання.

Тейлор проігнорував мексиканські офіційні вимоги відвести війська до річки Нуесес і почав будівництво фортеці, пізніше відомої як Форт Браун, на берегах Ріо-Гранде напроти мексиканського міста Матаморос. Мексиканські війська під командуванням генерала Маріано Аріста готувалися до війни.

24 квітня 1846 року 2-тисячний мексиканський кінний загін атакував американський патруль чисельністю 63 солдати на спірній території на північ від Ріо-Гранде, убивши 16 вояків США. Цей інцидент згодом назвали Справою Торнтона, за ім'ям убитого американського офіцера, який командував патрулем. Решта вцілілих солдат відступили й повернулися у Форт Браун. Цей епізод став одним з офіційних приводів для оголошення війни.

3 травня мексиканська артилерія в Матаморосі відкрила вогонь по Форту Браун. На це його захисники теж відповіли пострілами з гармат. Обстріл укріплення продовжувався п'ять днів і посилився, коли мексиканські війська поступово оточили його. Двоє американських солдатів було вбито під час обстрілу, включаючи Джекоба Брауна, на честь якого пізніше був названий форт.