Поетичний реалізм (, ) — художній напрям у європейському, в основному у французькому кінематографі. Найбільшої виразності і затребуваності досяг у другій половині 1930-х років — першій половині 1940-х років. В основу напряму покладено поетично піднесене відображення життя і побуту середніх і нижчих класів суспільства описуваного періоду. Головними виразниками ідей поетичного реалізму прийнято вважати поета і драматурга Жака Превера, режисерів Жана Ренуара, Жана Віґо, Жульєна Дювів'є, Жака Беккера, Марселя Карне, П'єра Шеналя.

Термін «поетичний реалізм» був запроваджений у вжиток істориком кіно Жоржем Садулем, однак неодноразово заперечувався іншими істориками, які вважали, що реалізм, як його розумів Золя (натуралізм), не поєднується із поетизацією дійсності. Ряд критиків кіно на чолі з письменником П'єром Мак-Орланом використали для назви напряму термін «соціальна фантастика».Литературная энциклопедия: В 11 т.  — , 1929—1939 Сьогодні обидва терміни співіснують.

Історія розвитку і художні особливості Корені поетичного реалізму розташовані у виразних засобах і художніх прийомах вже розвиненого до початку 1930-х років експериментального кінематографу і, зокрема, авангардного кіно Франції. Кінематографісти Німеччини, Італії, СРСР повністю залежали від політичної цензури, кіно Великої Британії, в силу мовної сумісності, було наповнено комерційною продукцією США і задовольнялося невисокою квотою присутності своїх розважальних фільмів. В період наростання впливу італійського фашизму, іспанського фалангізму і німецького націонал-соціалізму, в умовах слабкості власного уряду, французькі кінематографісти звернулися до теми героїзації «простої» людини, персонажу з народу. Ідеї напряму були підтримані лідерами Народного фронту, особливо французькими комуністами (у 1936 році було створено Об'єднання директорів кінотеатрів Народного фронту для пропаганди і просування національних прогресивних кінофільмів). Режисери, які працювали у напрямі поетичного реалізму, розділяли загальні художні погляди, але ніколи не були формально об'єднані в які-небудь творчі групи.

На відміну від соціального реалізму, документального кіно, для поетичного реалізму характерне «відтворення» реальності, у тому числі шляхом широкого використання павільйонних зйомок. Поетизація дійсності відбивалася підвищеним естетизмом виразних прийомів, важливістю для авторів зовнішніх аспектів подання твору. Сюжет часто фантастичний. У першій половині 1930-х років автори, яких умовно можна віднести до напряму поетичного реалізму, працювали як в жанрі драми («Вулиця без імені», 1934 рік; «Пансіон „Мімоза“», 1935 рік), так і в жанрі комедії («Маріус», 1931 рік; «Героїчна кермесса», 1935 рік). З наростанням політичної напруженості в Європі світогляду героїв стрічок став властивий фаталізм, який в часи окупації Франції посилився настроями ностальгії, приреченості і безвиході («День починається», 1939 рік). Допустимий умовний канон побудови сюжету фільму. Головний герой — в широкому сенсі ізгой: безробітний, дезертир, злочинець, — який у момент досягнення нижчої точки падіння отримує останній шанс на взаємну любов і розуміння. У більшості випадків жорстокість реального життя руйнує можливість щастя.

Марсель КарнеТеплиц, Е. История киноискусства. 1934—1939. / Е. Теплиц. Пер. с польск.: В. Головского — М.: Прогресс, 1973. — 271с.

Італійський письменник і критик запропонував розглядати поетичний реалізм в кіно як третю фазу натуралізму: перша — літературна творчість Золя, Гі де Мопассана, Альфонса Доде та ін., друга — натуралістична драма театру Антуана, драматургія Ібсена. «Третя фаза — це кінематограф, який намагається з максимальною переконливістю відтворити ті риси дійсності, які Бодлер називав „фантастичними реаліями життя“».

Елементи стилістики «поетичного реалізму» міцно ввійшли до художнього арсеналу французького і світового кіно, а сам напрям значно вплинув на формування Нової хвилі у Франції і Неореалізму в Італії.

Видатні представники

Олександр Корда Марсель Паньоль Жак Фейдер П'єр Шеналь Жан Віґо Жан Ренуар Жульєн Дювів'є Марсель Карне Лукіно Вісконті Іван Пир'єв

Див. також Французька нова хвиля Італійський неореалізм Рене Клер Луї Жуве Арлетті Жан Габен Мішель Симон

Примітки

Джерела

Посилання

Примітки