Теорія прихильності (англ. Attachment theory) — еволюційно-етологічна теорія психології розвитку британського психоаналітика Джона Боулбі. Згідно з теорією, стосунки прихильності (або прив'язаності), сформовані в перші 3-4 роки життя, відіграють ключову роль у психологічному розвитку та подальшому функціонуванні людини. Немовля має сформувати надійну прихильність принаймні до однієї людини, що турбується про неї, для нормального соціального і психічного здоров'я.
Кожна людина від народження має потребу в близькості. Подібно дитинчатам багатьох видів, у немовлят виробляється імпринтинг на об'єкт прихильності (матір чи людину, яка її замінює), за яким вони наполегливо прямують, коли він віддаляється.
Вирішальне значення у формуванні надійної прихильності має якість батьківського догляду, хоча і немовлята, зі свого боку, грають у цьому роль, стимулюючи всіма доступними їм засобами (криком, плачем, мімікою, жестами) своїх батьків до проявів турботи і ніжності. Як продукт еволюції, дитина відчуває потребу залишатися поруч з об'єктом прихильності, бо втрата контакту з ним може означати її загибель.
У дослідженнях Боулбі виявив, що надійний емоційний зв'язок між немовлям і матір'ю допомагає дитині:
долати страх і занепокоєння; справлятися зі стресом; розуміти те, що вона сприймає; логічно мислити; покладатися на себе; досягти максимального інтелектуального потенціалу; розвивати гармонійні стосунки в подальшому житті.
Тому збереження цього зв'язку впродовж дорослого життя є джерелом безпеки, радості та впевненості. Це своєрідне переживання того, що близька нам людина й надалі буде для нас доступною. Саме тому багато дорослих дітей телефонують у важкі періоди життя батькам. Вони знають, що дзвінок їм не допоможе, проте відчуття турботи близької людини заспокоює їх.
Роботи
Див. також Реактивне порушення прихильності Психологія розвитку Достатньо хороша мати Психосексуальний розвиток
Посилання Мама — перший Всесвіт дитини, який дає ресурс на все життя