Держава Хулагуїдів

Держава Хулагуїдів — прийняте в українському сходознавстві (в західній історіографії — Ilkhanate, Il-Khanate) позначення держави, заснованої чингізидом Хулагу, управляння якою здійснював він, а потім його нащадки. Самовільно створена Хулагу під час завойовницьких походів (1256–1260), держава була визнана в 1261 ханом Монгольської імперії Хубилаєм, який дарував Хулагу титул Ільхан («хан племені», в значенні улусний хан). До вступу на престол Газана (1295–1304) Хулагуїди визнавали номінальну залежність від великого хана (імператора Юань).

Держава, що була до 1290-х років у важкому економічному стані, продовжила своє існування завдяки реформам Газа-хана, проведеним міністром Рашид ад-Діном, але лише до 1335 року. Після смерті ільхана Абу Саїда (30 листопада 1335) безсилі Ільхани зводилися на престол лише для надання законності владі нових династій, Чобанідів і Джалаїридів.

Територія Держава Хулагуїдів включала в себе Іран, Арран, Ширван, Азербайджан, більшу частину Афганістану, Ірак, Курдистан, Джезіру (Верхня Месопотамія) і східну частину Малої Азії (до р. Кизил-Ірмак). Васалами і платниками данини Хулагуїдам були Грузія, Трапезундська імперія, Конійський султанат, Кілікійська Вірменія, кіпрське королівство, держава куртів в Гераті; столицями були послідовно Мераге, Тебриз, Сольтаніє, потім знову Тебриз.

Передісторія

Вперше монгольські війська з'явилися на територіях, що пізніше увійшли до Хулагуїдської держави, в 1220—1221 роках. Загони Субедея і Джебе, що переслідували хорезмшаха Мухаммеда, розорили багато перських міст, зокрема Казвін, Хамадан, Ардебіль і Марагу. Тебриз, майбутня столиця ільханів, уникнула спустошення, двічі виплативши контрибуцію. Останній хорезмшах Джелал ад-Дін, закріпившись в Західному Ірані, в 1227 році досяг відносного успіху в битвах з монгольськими військами, але в підсумку зазнав поразки і загинув (1231). Хорасан був завойований військами Толуя в 1221 році. Мерв і Нишапур були спустошені, жителі Герату скорилися і отримали пощаду. У 1231—1239 роках нойон Чормаган завоював Арран, Ширван, Картлі і Вірменію. Хазараспіди Лурестану, Салгуріди Фарсу і Кутлугшахі Керману виплатили контрибуцію і визнали верховну владу хана Угедея.

Історія

Похід Хулагу і створення держави

До початку 1250-х монгольським намісникам в Ірані не підпорядковувалися лише ісмаїліти-нізарити (асасини) в горах Ельбурса і Кухістані і халіфи — Аббасиди в Іраку і Хузестані. Прийшовши до влади в 1251 році, Мунке вирішив довершити завоювання регіону, для чого був організований загальноімперський похід на чолі з Хулагу, молодшим братом хана. До 1257 року було взято переважна більшість ісмаїлітських фортець, включаючи Аламут і Меймундіз; у 1258 році захоплений Багдад, останній халіф був забитий на початку 1260 року монголами, що ввійшли до Сирії й зайняли Дамаск і Халеб. Поразки від мамелюків при Айн-Джалуті і Хомсі зупинили монгольський наступ, і Сирія на десятиліття стала лінією фронту воєн мамлюків і Хулагуїдів

За Рашид ад-Діном Мунке з самого початку планував передати іранські землі в особистий уділ Хулагу. Однак, Рашид як придворний історик ільханів, міг бути тенденційним і повідомляти відомості, що легітимізували владу його покровителів. І. П. Петрушевський вважає, що Хулагу самовільно створив новий улус, а Хубілай пізніше (1261) визнав вже фактично незалежну державу. Держава Хулагуїдів, хоча і визнавала номінальну залежність від великого хана, користувалася повною самостійністю у зовнішній і внутрішній політиці.

Боротьба з сусідами Після сходження Абаки він одразу зіткнувся з вторгненням Берке, хана Золотої Орди, яке закінчилося смертю Берке в Тифлісі. У 1270 році Абака відбив вторгнення Барака, хана Чагатайського улуса. Брат Абаки, Текудер, у відповідь розграбував Бухару. У 1277 році до Румського султана вдерся мамлюцький султан Бейбарс, що підтримав Кей-Хосрова III та розгромив монголів у битві при Елбістані. Вражений поразкою, Абака стратив румського Муїн ад-Діна Парвану та замінив його монгольським нойоном Конкортаєм. У 1281 році Абака відправив Мунке Темура проти мамлюків, але він також зазнав поразки під ХомсомAtwood, Christopher Pratt (2004). Encyclopedia of Mongolia and the Mongol empire. New York: Facts on File, p. 234.

Смерть Абаки в 1282 році спровокувала боротьбу за владу між його сином Аргуном, якого підтримували карауни, та його братом Текудером, якого підтримувала аристократія Чингісидів. Текудера обрали ханом Чингісиди. Текудер був першим мусульманським правителем Ільханату, але він не робив активних спроб навернення населення до ісламу. Але намагався замінити монгольські політичні традиції ісламськими, що призвело до втрати підтримки з боку армії. Аргун використав це проти нього, звернувшись за підтримкою до немусульман. Коли Текудер усвідомив це, він стратив кількох прихильників Аргуна та захопив Аргуна в полон. Прийомний син Текудера, Буак, звільнив Аргуна та скинув Текудера. Аргуна затвердив ільханом у лютому 1286 рокуAtwood 2004, p. 234.

Під час правління Аргуна він активно боровся з мусульманським впливом і воював як проти мамлюків, так і проти еміра Навруза, хакіма Нікудерійської орди. Щоб фінансувати свої кампанії, Аргун дозволив своїм візирам Буці та Саад-уд-даулі централізувати витрати, але це було дуже непопулярно і змусило його колишніх прихильників повстати проти нього. Обох візирів було вбито, а 1291 року загинув й Аргун.

Внутрішня криза Зі сходження на трон Гайхату починають посилюваться внутрішні негаразди в економіці та релігійне напруження у вищому суспільстві та війську. Візир Садр-уд-Дін Занджані намагався зміцнити державні фінанси, прийнявши паперові гроші за зрозком імперії Юань. Проте місцеві традиції суперечили використанню паперових грошей. купці та ремісники часто відмовлялися приймати ці гроші, почалися заворушення. Тому вже у 1295 році ільхан скасував паперові гроші. Втім це суттєво підірвало авторитет хана, до чого додалося негативне ставлення до особистого життя Гайхату через його розбещеність. 1295 року Гайхату було повалено внаслідок змови, а володарем став Байду, що загалом продовжив політику попередника. Тому вже того ж року останнього було повалено Газаном.

Відновлення потуги Спочатку було відбито напад чагатайського хана Дуви, потім підкорено еміра Навруза. За цим було укладено союз з імперією юань проти Чагатайського улуса. Також знову змусив грузинські, вірменських та румських правителів визнати свою владу. За цим почалися війни проти Мамлюцького султанату. Спочатку 1299 року вдалося захопити Сирію. У 1300—1303 роках боровся за Палестину, але у битві при Мардж аль-Саффара зазнав ніщивної поразки, практино втративши усі завоювання.

Здебільшого політика Газана продовжувалася за його брата Ольджейту. 1312 року в союзі з державами хрестоносців розпочато нову війну проти Мамлюцького султанату. Але після перших успіхів монголи зазнали поразки і 1313 року відступили з Сирії.

Розпад З самого початку панування нового ільхана Абу-Саїд-хана відбувалися повстання караунасів в Хорасані (1318 рік), турок в Малій Азії (1318—1319 роки), а також вторгнення золотоординського війська, яке вдалося перемогти. 1321 року встановлено зверхність над Кілікійською Вірменією. 1325 року відбито новий напад Золотої Орди.

1327 року було відсторонено від влади Чобанідів, що набули надмірної ваги. 1328 року придушено заколот останніх в Малій Азії. Разом з цим це призвело до солаблення влади над сельджуцькими беліками, яка до 1330 року скоротилася до міста Анкіра.

У 1330 році почалася епідемія чуми (Чорної смерті), яка вирувала до середини 1330-х. В результаті Абу-Саїд та його сини померлиContinuity and Change in Medieval Persia By Ann K. S. Lambton. Після його смерті Держава Хулагуїдів фактично розпалася, розпочалася боротьба за владу в державі між Джалаїрідами і Чобанідами. У більшій частині владу взяв Арпа Ке'уна, а в Хорасані, Кандагарі і Кермані посів трон Тога-Темур з роду ХасаридівAtwood 2004, p. 236. Втім доволі швидко почалися повстання та заколоти в цих землях. 1336 року було повалено Арпу Ке'уна й замінено на Мусу-хана, але вже 1338 року останнього повалили Джалаїриди, зробивши номінальним правителем Мухаммед-хана. Невдовзі Чобаніди оголосили володаркою Сата-бегу, перемігши і стративши Мухаммелд-хана. У відповідь Джалаїриди поставили на трон Джахан Темура. 1340 року останнього були змушено зректися влади на користь Джалаїридів.

Але Чобаніди оголосили ільханом ще одного представник династії Хулагуїдів — Сулейман-хана, який мешкав у Тебризі. 1344 року його було замінено на Ануширван-хана, під час номінального правління якого у 1356 році Тебриз захопив Джанібек, хан Золотої Орди. Після загибелі Ануширвана 1357 року Джалаїриди оголосили ільханом Газан-хана II, від імені якого розпочали боротьбу за відновлення Держави Хулагуїдів, в якій зазнали поразки від чагатайського аміра Тимура у 1401 році. Тоді ж загинув і Газан-хан II.

Під час цих подій Того-Темур в східній частині колишньої Держави Хулагуїдів поступово втрачав владу на користь держав Куртів і сербедарів, володіючи на момент смерті 1353 року лише Астрабадом, частково Хорасаном і Мазандераном. З них лише частку Хорасану отримав його син Лукман-хан, що перетворився на дрібного місцевого правителя. 1384 року амір Тимур встановив тут фактичну владу, а 1388 року приєднав ці землі до своєї держави.

Столиці За часів Хулагу столицею було місто Марага. Його син Абака переніс столицю до Тебріза. 1305 року Олджейту зробив столицею місто Конкур Еленг, що розпочав будувати Аргун. Міто було перейменовано на Солтаніє і залишалося столицею держави до кінці 1330-х років, після чого повернуто до Тебрізу.

Устрій Ільхану належала вища політична, військова та судова влада. При цьому він фактично повинен був враховувати думки монгольської знаті. Також до Газан-хана ільхани визнавали зверхність імперії юань. Але й потім при дворі Хулагуїдів перебував юаньський представникREUVEN AMITAI: IL-KHANIDS i. DYNASTIC HISTORY. Encyclopaedia Iranica.

Основу цивільної адміністрації становили жидівські (часто навернені до ісламу) та перські чиновники на чолі із візириемJackson, Peter (2017). The Mongols and the Islamic World: From Conquest to Conversion. Yale University Press, p. 412. Візир займався державною скарбницею. До його обов'язків також входив нагляд за збором податків та державними витратами. Візир також наглядав за маєтками Ільхана та його родини.

Іншими чиновниками адміністрації були секретарі та переписувачі (бітікчі), довірені посланціі (ельчі), даруга (представник ільхана в провінціях)Hope M. 2016. Power, politics and tradition in the Mongol Empire and the Ilkhanate of Iran. Oxford: Oxford University Press: 118Melville Ch. 2006. The Keshig in Iran: The Survival of the Royal Mongol Household. In: Komaroff L. (ed.). Beyond the Legacy of Genghis Khan. Leiden; Boston: Brill: 146-150. Поліцейські функції для осілого мусульманського населення здійснював ісфахсалар-бітікчі.

Суспільство Протягом усього періоду монголи, які змішалися з тюрками, швидко утворивши єдину правлячу групу, але залишалися за своїм менталітетом і способом життя залишалися кочовками. Самі ільхани, незважаючи на те, що теоретично мали столицю, постійно перебували у русі зі своїм наметовим табором. Аристократи-кочівники мало розуміли сільське господарство та міське життя, тому були зосереджені на захопленні землі для пасовищ або на хижацькій експлуатації містян (ремісників і торгівців) та селян. Останні дві групи обіймали найнижчий статус в соціальній структурі. Мін ними стояла перськомовна вища бюрократія.

Право