Мари́нченко Євге́нія Олекса́ндрівна (, Петроград, Російська імперія — , Київ, Україна) — українська радянська архітекторка. Народний архітектор України (1997), лауреатка Шевченківської премії 1971 року за створення проєкту Палацу культури «Україна». Дочка архітектора Олександра Маринченка.

Біографія Народилася року в сім'ї архітекторів.

Дід з боку матері — Толстой Євгеній Олексійович, інженер-архітектор, обіймав посаду завідувача Київським імператорським палацом (Маріїнський палац). Мав трьох доньок. Задля належного виховання дітей Євгеній Олексійович додатково працював у кредитному товаристві, Земельному банку, Фундуклеївській гімназії та в Інституті шляхетних дівчат.

Одна з доньок побралася з архітектором-художником Олександром Маринченком. Свою першу доньку творче сімейство назвало на честь діда — Євгенією.

Молоде подружжя закінчило Київське художнє училище (архітектурне відділення). Батько, Олександр Іванович, продовжив навчання в Київському художньому інституті, став знаним у Києві архітектором, викладачем, автором книг з архітектури, захистив вчену ступінь кандидата наук архітектури.

У школі вподобала уроки малювання. Незмінний художник у редколегії шкільної стінгазети (так само у технікумі, інституті). Удома часто малювала аквареллю. Особливо захоплювалася пленерним живописом.

1931 року закінчує семирічку і поступає до архітектурного факультету будівельного технікуму. З 1934 року працює на будівництві, зарекомендовує себе як здібний відповідальний керівник. В одній з архітектурно-проєктних майстерень працює помічником архітектора.

Протягом 1935–1941 років навчається в Київському інженерно-будівельному інституті у відомих архітекторів Олександра Вербицького та Петра Юрченка. Захищає дипломну роботу за темою «Палац культури заводу Арсенал в Києві». З 1943 року працювала в Києві на відновленні та реконструкції зруйнованих війною будівель: Київського університету, Маріїнського палацу, будівлі на Хрещатику, актової зали КПІ. З 1945 року — у проєктному інституті «Діпроцивільпромбуд».

Перше помітне і значуще втілення творчості Євгенії Олександрівни — проєкт комплексу водолікувального санаторію в Пущі-Водиці, що на той час знаходився за межами Києва. Генеральний план лікувального комплексу розроблений 1946 року. Подальше проєктування і будівництво велося впродовж майже 20 років.

За проєктування і участь у будівництві санаторію «30 років Радянської України» Євгенія Маринченко нагороджена премією та почесною грамотою на республіканському конкурсі за найкращі побудовані об'єкти цивільного будівництва в 1949 році.

Первісне ядро санаторію, що в 1990-х роках отримав назву «Пуща-Озерна», є пам'яткою архітектури першого повоєнного десятиріччя XX століття.

Одночасно з роботою над комплексом санаторію, створила понад 70 проєктів споруд різного цільового призначення: будинки у Києві по вул. Нагірній, Золотоустівській, Бастіонній, Михайла Бойчука, Повітрофлотському проспекті; нові квартали в Одесі, Херсоні, Харкові; житловий масив Новобіличі в Києві; селище Південно-Українського каналу біля села Новокиївка; клуби, будинки відпочинку, їдальні, кінотеатри.

Понад 30 проєктів було реалізовано.

З початку 1960-х років у творчому колективі працює над окрасою своєї біографії зодчого — проєктом і будівництвом Кіноконцертного залу (Національний палац «Україна»).

За будівництво Палацу «Україна» Євгенії Маринченко присвоєно почесне звання «заслужений архітектор УРСР», за створення проєкту Палацу «Україна» — Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1971). Національний палац «Україна» отримав статус пам'ятки архітектури 1970-х рр.Постанова Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 943 «Про включення Палацу культури „Україна“ в м. Києві до списку пам'яток архітектури України, що перебувають під охороною держави»..

У 1971–1973 роках виконала декілька проєктів. 1973 року (лютий—березень) з групою спеціалістів відряджена до Іраку, де виконала проєктні начерки зі створення Палацу культури в Багдаді.

1975 року за її авторства трьома мовами (українською, російською, англійською) вийшло перше видання книги «Палац культури „Україна“ в Києві»Палац культури «Україна» в Києві / Є. О. Маринченко. — : Будівельник, 1975. — 63 с. : іл. (друге — 1979 року).

У Києві з 1980 і до кінця життя мешкала за адресою: вул. Мала Житомирська, 10.

Наприкінці життя активно співпрацювала з Українським товариством охорони пам'яток історії та культури.

Померла 15 червня 1999 року.

Основні споруди комплекс будівель і садово-парковий ансамбль санаторію «Пуща-Озерна» (1946—1973); Національний палац мистецтв «Україна» (1965—1970); житлові квартали в Одесі та Херсоні (1951—1954); житлові та громадські будинки в Києві (1955—1972); житлові квартали в Миколаєві.

Відзнаки і нагороди Ордени Трудового Червоного Прапора (1971), «Знак Пошани» (1966). Почесні звання заслужений архітектор УРСР (1970) — за будівництво Палацу «Україна», народний архітектор України (1997) — за вагомі досягнення у праці, високу професійну майстерність. Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1971) — за створення проєкту Палацу «Україна» (у співавторстві). Медалі, премії, грамоти

Примітки

Джерела

Маринченко Євгенія Олександрівна на офіційному сайті Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка

Невтомна служителька архітектури. До 100-річчя від дня народження Є. Маринченко (1916—1999) // Дати і події , 2016, перше півріччя: календар знамен. дат № 1 (7) / Нац. парлам. б-ка України. — , 2016. — С. 69–72.