Стронгілоїдо́з (застар. «кохінхінська діарея»; , ) — гельмінтоз, який спричинюють кишкові вугриці з роду Strongyloides. Ця паразитарна інвазія характеризується в клінічному плані хронічним перебігом з переважним ураженням органів травної системи і системною алергією.
Історичні відомості Стронгілоїдоз під назвою «кохінхінська діарея» вперше описав французький лікар Л. А. Норман в 1876 році у солдат, які поверталися до Франції з Кохінхіни () (району дельти річки Меконга у південно-східному Індокитаї). Він знайшов в їх фекаліях нового паразитаNormand, L., 1876, sur la maladie dite diarrhee de cochinchine. (Extrait d'une lettre adresse a M. le President par M. le vice-amiral Jurien de la Graviere). Comptes Rendus Hebdomadaires des seances de l'Acadimie des sciences, 83. 316—318.Grove, D.I. (1990). A History of Human Helminthology, Wallingford: CAB International.. У 1876-77 роках французький зоолог і фармаколог Артур Баве в стінці тонкої кишки людей, загиблих від такої діареї, виявив мікроскопічних нематод, які морфологічно відрізнялись від тих, які раніше були знайдені у фекаліяхBavay, A., 1876, Sur l'Anguillule stercorale. (Presentee par M. P. Gervais). Comptes Rendus Hebdomadaires des Seances de l'Acadimie des Sciences, 83, 694—696.Cox FE (October 2002). «History of Human Parasitology». Clin. Microbiol. Rev. 15 (4): 595—612.. Він описав нематоду як окремий вид Anguillula stercoralisВід — вугор і — фекалії.Bavay, A., 1877, Sur l'Anguillule intestinale (Anguillala intestinalis), nouveau ver nematoide, trouve par le Dr. Normand chez les malades atteints de diarrhee de Cochinchine. (Presentee par M. P Gervais). Comptes Rendus Hebdonzadaires des Siances de l'Acaddmie des Sciences, 84, 266—268.. У 1879 році видатний італійський паразитолог Джованні Баттіста Грассі надав ґрунтовні відомості при життєвий цикл паразитаGrassi, G.B., 1879. Sovra l'Anguillula intestinale. Rend R. Istit. Lomb. Sci. e Lett. Seconda Ser. 17, 228—233., надалі дав найменування новому роду паразитів — — округлий і — подібний. Біологічний цикл збудника розшифрував німецький зоолог Рудольф Лейкарт у 1882 році, який встановив, що всі до цього знайдені окремо личинки та дорослі особини належать одному паразитуLeuckart, R Ueber die Lebensgeschichte der sogenannten Anguillula stercoralis und deren Beziehungen zu der sogenannten Anguillala intestinalis. Bericht uber die Verhlandungen der Koniglich sachsischen Gesellschaft der Wissenschaften zu Leipzig. Mathematische-Physische Classe (1882) 34, 85-107.. У 1901—1902 роках бельгійський лікар П. Ван Дюрм описав перкутанний шлях зараження при стронгілоїдозіvan Durme, P., l90l-l9O2, Quelques notes sur les embryons de ,,strongyloides intestinalis,, et leur penetration par la peau. Thompson yates Laboratoris Report, 4, 47I-474., тоді ж зоологи Ч. Стайлз і А. Гассалл дали остаточну назву збуднику Strongyloides stercoralisStiles CW, Hassall A (1902). Strongyloides stercoralis, the correct name of the parasite of Cochin China diarrhoea. Am Med 4:343.. У 1914 році німецький паразитолог Ф. Фюллеборн виявив феномен автоінвазії й показав на собаках, як він реалізуєтьсяFulleborn, F. (1914). Untersuchungen uber den Infektionsweg bei Strongyloides und Ankylostomum und die Biologie dieser Parasiten. Archiv firr Schiffs-und Tropen-Hygien 18, 26-80.. Надалі було відкрито ще багато представників роду StrongyloidesСтаном на 2020-і роки відомо 58 видів., які паразитують у тварин, і деякі з них здатні заражати людей, зокрема Strongyloides fuelleborniLinstow V. Strongyloides fulleborni n. sp. Centralblat Fur Bakteriologie 1905; 38: 532-3., який є паразитом мавп і досить часто уражає людей, та Strongyloides fuelleborni kellyiKelly A. Report of a nematode found in humans at Kiunga, Western District. Papua New Guinea Medical Journal 1973; 16: 59., який знайдений у мавп у Новій Гвінеї і також має схильність до ураження людей, але з них тільки Strongyloides stercoralis є повністю антропонозним збудником.
Актуальність Стронгілоїдоз поширений переважно в країнах тропічного і субтропічного кліматичного пояса, але його спостерігають і в районах помірного клімату. Вважають, що від 30 до 100 млн людей в світі хворіють на стронгілоїдоз, хоча точна кількість хворих в ендемічних регіонах невідома, за іншими даними інвазовано до 370 млн людей. Значну ураженість людей стронгілоїдозом відзначають у країнах Східної та Південної Африки (до 25-30 %), Південно-Східної Азії (до 18 %), в країнах Південної Америки (від 4 % до 31 %)Yori PP, Kosek M, Gilman RH, Cordova J, Bern C, Chavez CB, et al. Seroepidemiology of strongyloidiasis in the Peruvian Amazon. Am J Trop Med Hyg. Jan 2006;74(1):97-102.. У країнах Європи показники ураженості населення стронгілоїдозом становлять 1-2 %, і тільки в окремих зонах (Румунія) досягають 20 %Genta RM. Global prevalence of strongyloidiasis: critical review with epidemiologic insights into the prevention of disseminated disease. Rev Infect Dis 1989;11:755-767..
Стронгілоїдоз реєструють і в різних областях України з частотою 0,1-5 %. Випадки хвороби виявлені в багатьох регіонах України, майже повсюдно, але найбільша поширеність відзначена в лучно-степовій зоні Придністров'я, Закарпаття, Поліської низовини, на Волині. Показано, що вологий клімат рівнинних територій західних областей України створює сприятливі умови для розвитку ґрунтових стадій паразитів, прохолодний режим гірських Карпат гальмує цей процес.
Особливого значення на сьогодні ця інвазія заслуговує через факт того, що вона є ВІЛ-індикаторною і при цьому набуває тяжкого генералізованого характеруMarcos, L. A.; Terashima, A.; Dupont, H. L.; Gotuzzo, E. (2008). «Strongyloides hyperinfection syndrome: An emerging global infectious disease». Transactions of the Royal Society of Tropical Medicine and Hygiene 102 (4): 314—318..
Етіологія
Класифікація кишкових вугриць і морфологія Основного збудника людського стронгілоїдозу — Strongyloides stercoralis відносять до роду Strongyloides, типу Nematoda. У цьому роді є ще 2 види патогенних для людини кишкових вугриць — Strongyloides fuelleborni та Strongyloides fuelleborni kellyi, але вони в Україні не зустрічаються, уражають невелику кількість осіб в Африці та Папуа-Новій Гвінеї. Кишкові вугриці є дуже дрібними нематодами, яйця їх прозорі, овальної форми.
Цикл розвитку
Всередині кишок Паразит має складний цикл розвитку з можливим чергуванням вільноживучих і паразитуючих поколінь статевозрілих черв'яків. Розвиток гельмінта йде без проміжного хазяїна, проходить зі зміною поколінь, як тих, які живуть вільно, так і паразитичних. Статевозрілі самиці паразитичного покоління локалізуються в організмі людини в товщі слизової оболонки дванадцятипалої кишки, при інтенсивній інвазії можуть проникати в шлунок, слизову тонкої та товстої кишки, панкреатичні та жовчні ходиSchad GA. Morphology and life history of Strongyloides stercoralis. / Grove DI, ed. Strongyloidiasis: A Major Roundworm Infection of Man. London: Taylor & Francis, 1989:85-104.. Запліднені самки, які паразитують у слизовій оболонці тонкої кишки, відкладають туди за добу до 50 яєць, з яких у просвіт ліберкюнових залоз, а потім і кишки виходять рабдитоподібні личинки завдовжки 0,2-0,3 мм. Іноді личинки вилуплюються безпосередньо в порожнини матки самки, в цьому випадку самиця народжує вже живі личинки. Ці личинки виділяються з фекаліями у довкілля, де перетворюються або на філярієподібних личинок, або на статевозрілих самців і самок, які живуть вільно і здатні відкладати яйця.
У ґрунті За наявності зовнішніх сприятливих умов (температура 26-28 °C і достатня вологість ґрунту) розвивається вільноживуче покоління гельмінтів: з рабдитоподібних личинок, які потрапили з фекаліями в ґрунт, розвиваються статевозрілі форми, які можуть не тільки жити, але і розмножуватися у довкіллі. За певних умов (зниження температури навколишнього середовища нижче 25 °C) вільноживучі рабдитоподібні личинки можуть перетворюватися на інвазивні філярієподібні личинки. Вони здатні зберігатися в ґрунті до 3-4 тижнів. Зниження температури нижче 0 °C, висихання ґрунту сприяють швидкій їх загибелі.
Потрапляння до організму Філярієподібні личинки в організм людини проникають через шкіру або через рот з водою і їжею. Якщо зараження відбулося через шкіру (перкутанно), личинки здійснюють міграцію в організмі, досягають кишки через дихальні шляхи, глотку, стравохід.
Епідеміологічні особливості
Джерело і резервуар Джерело інвазії — людина, яка хворіє на стронгілоїдоз і виділяє у зовнішнє середовище живі личинки. Заражені люди за відсутності гігієнічних навичок можуть бути безпосередньо заразними для оточуючих. Ґрунт є резервуаром при стронгілоїдозі.
Механізм і фактори передачі Механізм зараження — контактний, інфікування реалізується при проникненні личинок через шкіру при контакті з контамінованим ґрунтом. Іноді інвазування відбувається й оральним механізмом при ковтанні личинок (вживання забруднених ними ягід, овочів, фруктів, води). Тривалий перебіг захворювання, ймовірно, обумовлений можливістю реалізації внутрішньокишкового типу розвитку паразита з автоінвазією, коли при уповільненій евакуації кишкового вмісту рабдитоподібні личинки перетворюються на філярієподібні безпосередньо в кишці. Іноді автоінвазія може бути зовнішньокишковою, коли рабдитоподібні личинки перетворюються на філярієподібні в промежині у неохайних осіб, після чого повертаються знову в кишку. За відсутності застереження і при низькому рівні гігієнічних навичок людина може безпосередньо від хворого через рукостискання, предмети побуту отримати філярієподібні личинки і непомітно для себе заковтнути їх.
Сприйнятливий контингент та імунітет У країнах з теплим і вологим кліматом розвиток личинок паразита до інвазійних стадії у відкритому ґрунті відбувається цілий рік. У зонах з помірним кліматом періоди поширення цієї інвазії лімітуються термінами теплого періоду року. Через це хворіти можуть ті особи, які мають частий контакт із ґрунтом. Стронгілоїдоз може поширюватися як невелика епідемія серед шахтарів, землекопів у випадках порушення ними санітарно-гігієнічного режиму. Імунітет не прояснений. Можливе вироблення антитіл проти личинок паразита, що здатне послабити інтенсивність процесу автоінвазії та, навіть, призводити до елімінації паразита.
Патогенез
Загальні риси Гельмінт потрапляє через шкіру чи рот. У ранню міграційну фазу гельмінтозу основне значення мають сенсибілізуюча дія антигенів личинок і запальні реакції слизової оболонки кишки в місцях паразитування дорослих черв'яків. При хронічному перебігу стронгілоїдозу розвиваються атрофічні зміни слизової оболонки кишки, порушується всмоктування поживних речовин, що призводить до аліментарної (харчової) недостатності, кахексії. Кишкова стадія стронгілоїдоза розвивається через 20-30 днів після зараження. Паразитування гельмінтів у слизовій оболонці супроводжується пошкодженням її: виникненням крововиливів, еозинофільної інфільтрації ерозійПоверхневе пошкодження епітелію слизових оболонок., а нерідко й виразок слизової оболонки. Яйця, які самиці відкладають в підслизовому шарі, розкриваються поблизу епітеліального шару, спричиняючи додаткові місцеві пошкодження тканин. Кишкові ушкодження проявляються синдромами порушення всмоктування жиру і вуглеводів. Ентеропатія супроводжується втратою білка, що зумовлює гіпопротеїнемію. Гранульоми можуть виявлятися не тільки у кишці та шлунку, але й в печінці та інших органах. Вони містять гігантські багатоядерні клітини, що підтверджує розвиток гіперергічного стану.
Автоінвазійний процес Пригнічується нормальною імунною відповіддю. У пацієнтів з порушеннями клітинного імунітету автоінвазія може призвести до виникнення двох найтяжчих клінічних форм стронгілоїдозу: гіперінфекційного синдрому; генералізації. Наявність аутоінфекції є основною ознакою, яка відрізняє стронгілоїдоз від інших широко поширених інвазій, які спричинюють геогельмінти (аскаридоз, трихоцефальоз, анкілостомідози).
Гіперінфекційний синдром