HMS Anson (79)

HMS Anson (79) — британський лінкор типу «Кінг Джордж V». Закладений 20 липня 1937 року і став до лав 22 червня 1942-го. У 1942 — 43 роках регулярно супроводжував арктичні конвої. У липні 1943 проводив маневри в Північному морі з метою відволікти увагу німців від висадки на Сицилію. 4 жовтня 1943 разом з однотипним лінкором «Дюк оф Йорк» та американським авіаносцем «Рейнджер» здійснив рейд у норвезькі води.

Весною 1944 прикривав авіаносні групи під час операцій проти лінкора «Тірпіц». У 1945 був включений до складу Британського тихоокеанського флоту, але участі у бойових діях проти Японії не брав, хоча і був присутній на її капітуляції. У вересні разом з лінкором «Хау» приймав капітуляцію японських військ у Гонконзі. З екіпажу корабля був сформований підрозділ, який став основою гонконзького гарнізону.

У липні 1946 «Енсон» повернувся у Британію і наступні три роки служив у навчальній ескадрі. У листопаді 1949-го корабель вивели до резерву, а в 1957-у списали та продали приватній компанії для розбирання на метал.

Загальна характеристика

«Енсон» — лінійний корабель типу «Кінг Джордж V». Був закладений 20 липня 1937 року на верфі компанії Swan Hunter у місті Ньюкасл-апон-Тайн, ставши п'ятим кораблем цієї серії. Він був спущений на воду 24 лютого 1940-го, раніше, ніж однотипні «Дюк оф Йорк» і «Хау». Однак роботи на кораблі затягнулися через несправності РЛС Type 273 та встановлення додаткових зенітних гармат. Через це «Енсон» став до строю тільки 22 червня 1942, на сім з половиною місяців пізніше «Дюк оф Йорка», але на два місяці раніше «Хау».

«Енсон» став десятим кораблем британського флоту названим на честь  — видатного британського адмірала середини XVIII століття. Слід відзначити, що лінкор спочатку хотіли назвати «Джелліко», на честь адмірала Джона Джелліко, а назву «Енсон» мав носити третій лінкор типу «Кінг Джордж V». Однак у грудні 1938-го він був перейменований на «Дюк оф Йорк», а назва «Енсон» у лютому 1940-го перейшла до «Джелліко».

Стандартна водотоннажність лінкорів типу «Кінг Джордж V» за проектом мала становити 36730 т, повна — 42080 т. Однак «Енсон» добудовувався з урахуванням бойового досвіду, тому мав ряд вдосконалень, які збільшили його водотоннажність. У квітні 1942-го, під час випробувань, корабель показав водотоннажність 43296 т. Однак під час експлуатації на корабель встановлювали додаткове обладнання, тому в 1945-у його повна водотоннажність склала 46088 т.

Корпус мав загальну довжину 227,06 м і довжину по ватерлінії 225,45 м, його ширина становила 31,41 м. При водотоннажності 45226 т лінкор мав осадку 10,42 м. Метацентрична висота при нормальній водотоннажності становила 1,8 м, а при повній — 2,6 м.

Силова установка в нормальному режимі мала потужність 100 000 к.с. (75 000 кВт). Її характеристики давали можливість кораблю розвинути швидкість 27,62 вузла (51,15 км/год). Запас палива становив 4278 т, якого вистачало щоб проплисти 6100 морських миль (11300 км) на швидкості 10 вузлів (18,5 км/год). Крім того лінкор брав на борт 266 т технічної й 449 т питної води та 183 т дизельного палива.

Опис корабля

Енергетична установка

Основу енергетичної установки складали 8 котлів «адміралтейського» типу, які сумарно важили 416 т. Тиск у котлах становив 28,92 кгс/см² (28 атм.), а температура 370 °C. Котельні приміщення розташовувалися поряд і кожні два котли з'єднувалися з турбіною типу «Парсонс», що розташовувалася позаду них. Турбіни обертали чотири гвинти, діаметром 4,42 м кожен. Частота обертання кожної турбіни становила 2257 об/хв, гвинтів — 236. Енергетична установка мала блочно-ешелонне компонування. Чотири блоки механізмів, по одному на кожен вал, були повністю ізольовані один від одного. Кожен блок мав окрему систему подачі палива, води та масла.

Силова установка в нормальному режимі роботи мала потужність 100 000 к.с. (75 000 кВт). Однак вона могла працювати у форсованому режимі, досягаючи потужності 110 000 к.с. (82000 кВт). Її характеристики дозволяли кораблю розвивати швидкість 27,62 вузла. Однак дальність плавання для кораблів такого класу була порівняно невелика — 3100 морських миль (5700 км) при швидкості 27 вузлів.

Електроенергію для корабельних потреб виробляли 6 турбогенераторів, які отримували пар від головної енергетичної установки. Потужність кожного генератора становила 330 кВт. Подача електроенергії здійснювалася по двох кільцевих магістралях. Для екстрених ситуацій призначалися два аварійні дизель-генератори з потужністю по 330 кВт.

Захист

Броньовий пояс розміщувався ззовні обшивки та мав довжину 126,5 м, що дозволяло повністю прикривати артилерійські погреби та машинну установку. Висота поясу становила 7,16 м і, при нормальній водотоннажності, він ішов під воду на 3,66 м. Пояс формували три ряди плит, які дуже жорстко скріплялися шипами та пазами. Товщина поясу коливалася від 381 мм в районі погребів до 356 мм в районі машинних відділень. Плити нижнього ряду клиноподібно тоншали до 140 і 114 мм відповідно. Пояс замикався траверзами, товщина яких варіювалася від 254 до 305 мм над броньованою палубою і до 51 мм під нею. Загалом бронею було прикрито 70 % довжини корабля.

Головна броньована палуба накладалася на верхній край пояса і закривала весь простір цитаделі. Вона мала товщину від 127 мм над машинним відділенням і до 152 мм над артилерійськими погребами. За межами цитаделі, на рівні з'єднання середнього і нижнього ряду поясних плит, розташовувалась нижня броньована палуба, яка мала товщину від 64 до 127 мм в носі та 114 мм в кормі.

Броньовані плити на артилерійських баштах головного калібру розташовувалися під прямим кутом. Вертикальна лобова плита мала товщину 324 мм, бічні плити — 174—224 мм, задня —174 мм. Дах захищала плита товщиною 149 мм. Бронювання баштових барбетів було диференційованим і коливалося від 280 мм на тильних ділянках, до 343 мм на найбільш загрозливих, бічних. Бойова рубка мала бронювання від 51 до 114 мм.

Підводний захист лінкора був побудований за принципом «сендвіча» і за розрахунками проектувальників, міг витримати підводний вибух потужністю 454 кг тротилу. Його загальна глибина становила 4,11 м на міделі, 4 м в районі носових башт головного калібру і 3 м в районі кормової башти.

Озброєння

Артилерія головного калібру

На лінкорі були встановлені десять 356-мм гармат Mark VII, кожна з яких важила 89 тонн. Ствол гармати був розрахований на 340 пострілів повним зарядом. Технічна скорострільність становила 2 постріли за хвилину, фактична — 1,5. Стандартний боєзапас нараховував по 80 снарядів на гармату, максимальний — по 100 .

Артилерія головного калібру розміщувалася в двох чотирьохгарматних баштах типу Mark III та одній двогарматній типу Mark II. Дві башти розташовувалися у передній частині корабля (Mk III і Mk II) та одна — у кормовій (Mk III). Їх конструкція давала можливість підносити гармати на 40 °, що забезпечувало дальність стрільби 35259 м. Піднесення гармат відбувалося зі швидкістю два градуси на секунду. Керування баштами здійснювалося за допомогою гідравлічних приводів, які забезпечували швидкість обертання вісім градусів на секунду. Кут повороту башти А становив 286 °, башт В та Y — по 276 °. Кожна башта типу Mk III, без урахування гармат, важила 1582 т, башта Mk II мала вагу 915 т.

Система керування вогнем складалася із двох командно-далекомірних постів, оснащених оптичними 15-футовими далекомірами (база 4,57 м). Для визначення відстані також використовувалися баштові далекоміри — 12,5-метрові в Mk III та 9-метровий в Mk II. Отримані дані оброблялися . СКВ дозволяла добиватися при хороших погодних умовах 5-7 % влучань на відстані 6-8 миль.

Універсальна артилерія

Універсальна артилерія складалася із шістнадцяти 133-мм гармат Mark I, які могли одночасно вести вогонь по морських і повітряних цілях. Зазвичай використовувалися два типи боєприпасів: бронебійні та фугасні, кожен із них важив 36,3 кг. Початкова швидкість вильоту снаряда становила 792 м/с. Боєзапас формувався із розрахунку 400 снарядів на одну гармату. Mk I могли вести вогонь по морських цілях на відстані до 22 км, а по повітряних — на висоті до 14,9 км. Через значну вагу снаряда та роздільний спосіб заряджання гармати мали низьку скорострільність — 7-8 пострілів за хвилину. Управління вогнем здійснювалося з чотирьох контрольно-далекомірних пунктів, оснащених системами HACS Mk V.

Артилерія розміщувалася у восьми спарених баштах, кожна з яких важила 78,7 т. Вони дозволяли змінювати кут піднесення гармат від −5 до 70 ° та повертати їх у діапазоні 160 °, при цьому швидкість піднесення становила 10 °/с, повороту — 20°/с. Башти розміщувалися у два яруси, що дозволяло їм концентрувати вогонь у будь-якому напрямку.

Легка зенітна артилерія

Ближня протиповітряна оборона спочатку складалася із 40-мм автоматичних гармат QF 2, які за характерний звук при стрільбі дістали назву «Пом-пом». Кожна гармата мала технічну скорострільність 115 пострілів за хвилину, але на практиці темп стрільби становив 96-98 пос/хв. QF 2 могли вести вогонь на відстані до 6,2 км. Гармати розміщувалися у шести восьмиствольних установках Mark VI, кожна з яких важила 16 тонн. Кут піднесення гармат становив 80 °. У 1945 році «Енсон» отримав 4 зенітні установки Mk VII з чотирма гарматами «Пом-пом». Вони були легші за Mk VI — 10,8 т і змінювали кут піднесення зі швидкістю 25 градусів на секунду.

Керування вогнем здійснювалося із командно-далекомірних пунктів . Їх персонал за допомогою гіроскопів та оптичних далекомірів визначав швидкість повітряної цілі, її напрямок руху та швидкість. Отримана інформація оброблялася електромеханічним комп'ютером і використовувалася для внесення поправок при веденні вогню.

Експлуатація британських лінкорів в перші роки Другої світової виявила їх недостатню захищеність від атак з повітря. Тому ще до вступу до лав, «Енсон» отримав 18 зенітних гармат «Ерлікон», які розміщувалися в одинарних установках Mk IIIA. Вони мали дальність стрільби 4368 м і скорострільність 450 пос/хв, а ручний привід дозволяв підносити гармату на 90 °. Під час модернізації у липні 1944 — березні 1945-го, окрім Mk IIIA на кораблі з'явилися 8 спарених установок Mk V. У той же час «Енсон» отримав 40-мм Bofors L60, які розміщувалися у двох чотирьохствольних установках Mk II і могли вести вогонь по цілях на висоті до 5,5 км зі швидкістю 115 пос/хв.

У результаті кількох модернізацій у середині 1945 року ближня протиповітряна оборона «Енсона» мала наступний вигляд: 14 зенітних установок «Пом-пом» (8 установок по вісім гармат і 6 — по чотири), 2 установки Bofors L60 (по чотири гармати на кожній) та 59 установок «Ерлікон» (53 одинарних та 6 спарених)Список зенітного озброєння складений на основі інформації з Chesneau, King George V Class Battleships, 2011, С. 60 — 61. Однак після завершення Другої світової війни більша частина зенітної артилерії була демонтована, тому в 1955 році, під час перебування у резерві, «Енсон» мав 10 зенітних установок «Пом-пом» (8 установок по вісім гармат і 2 — по чотири) та 10 установок «Ерлікон» (4 одинарні та 6 спарених).

Радіоелектронне обладнання

Комплекс радіоелектронного обладнання на початку експлуатації (червень 1942)Список радіоелектронного обладнання взятий із Chesneau, King George V Class Battleships, 2011, С. 61 та «HMS ANSON.» www.naval-history.net. Тип РЛС Призначення Відстань виявлення цілей (дальність дії) Роздільна здатність (точність визначення координат) Кількість РЛС виявлення надводних цілей 41,5 км — 1 РЛС раннього попередження 160-210 кмПри висоті польоту цілі 5000 м 13-17 кмПри висоті польоту цілі 30 м 90 м/1° 1 РЛС керування вогнем гармат головного калібру При орієнтуванні на сплески снарядів 16-дюймових (406-мм снарядів) — 18 км В режимі бомбардування — 41 км Роздільна здатність — 370 м Точність — 37 м 1 РЛС керування вогнем універсальної артилерії При орієнтуванні на сплески снарядів 5-дюймових (127-мм снарядів) — 11 км В режимі бомбардування — 37 км Роздільна здатність — 460 м Точність — 37 м 4 РЛС керування вогнем зенітної артилерії 6 км — 5