Православ'я — найпоширеніша християнська деномінація в Україні. Православ'я з'явилося на території сучасної України ще в доруський час. Із X століття стає головною релігією Київської Русі, та, пройшовши всі віхи історії українських земель, дійшло до нашого часу.

Доруська історія християнства на території України

На землях Північного Причорномор'я християнство з'явилось з апостольських часів. Згідно з писанням Євсевія Кесарійського, яке ґрунтувалося на працях Оригена (3 ст.), апостол Андрій одержав як місійну територію Скіфію. Він мав з Синопу вирушити на Закавказзя, Чорне море та в Скіфію (А. Карташев).

Другим відомим місіонером на землях Русі був учень апостола Петра римський папа Климент I (88-97 рр.). Як опозиціонера до офіційної римської релігії, за правління імператора Траяна наприкінці І ст. н. е. його було заслано до каменоломень Херсонесу Таврійського. Він був не єдиний християнин у кримських копальнях, за оцінками в них перебувало близько 2000 засланих християн, серед яких Климент продовжував вести християнське служіння. Його проповідь навертала також і місцевих язичників, за що святий зрештою був покараний на смерть. Його вкинули в море за розпорядженням імператора, прив'язавши якір до шиї. Святий Климент І загинув на переламі І століття — 97 або 101 р.н. е. де він зазнав мученицької смерті за пропаганду християнського віровчення. Повертаючись у 867 до Моравії, слов'янські першовчителі беруть з собою частину мощей св. Климента, щоб представити їх у Римі і Константинополі.Чос В. Г., Історія Християнства в Україні. — Сміла: «Блискавиця», 2007. — 101 c.

Одними з перших груп місцевошанованих святих є священномученики Херсонеські. У IV столітті після легалізації християнства в Римській імперії на території Криму були створені перші єпархії в Херсонесі і Боспорі, представники яких брали участь у перших Вселенських соборах.

Розповсюдженню культу св. Климента в Київській Русі сприяло офіційне розміщення після перевезення князем Володимиром (980—1015 рр.) з Корсуня (Херсонесу) до Києва у 988 голови Климента, а також тіла його учня Фіва, у спеціальній раці. Автор «Слова», виголошеного на честь цієї церкви, вважає св. Климента основним святим Церкви Христової і заступником Руської землі.

Не тільки еллінські міста на зразок Херсонеса або Пантикапея представляли християнство на території сучасної України. На початку ІІ століття готи оселились у степах між Дністром та Доном. В наступному столітті готів витіснили зі степів гуни, але частина готів відступила до Криму й створила там свою державу — Дорію зі столицею на Мангупі. Під впливом Візантії місцеві готи прийняли християнство та отримали свою єпархію. В 12-15 століттях кримські готи створили свою міцну державу Феодоро, яку зруйнували османи.

З 8 століття Тмуторокань мала власного єпископа.

Виникнення християнства на Русі

Християнство поширилось серед східних слов'ян задовго до Хрещення Русі в 988 році. Вважається, що християнином був князь Аскольд. Деякі історики розвивають концепцію аскольдового хрещення Русі у 860-х роках, яка залишається дискусійноюБрайчевский М. Ю., Утверждение христианства на Руси: Глава 2. Первое Аскольдово крещение Руси . На цьому етапі християнство приймали представники вищих верств, князі та воїни. Християнкою була княгиня Ольга. Згідно з Повістю минулих літ у 945 році в Києві вже стояла християнська церква, якою вважають церкву на місці сучасної Іллінської церкви.

988 року відбувається її хрещення та утворена Київська митрополія. Відтоді християнство стає головною релігією Русі.

Християнство принесло на Русь писемність, стало поштовхом для розвитку культури та політично піднесло авторитет Русі на міжнародній арені.

Згідно з Повістю минулих літ 988 року у Києві відкриті перші школи. Учителями були священики з Корсуня, які знали слов'янську мову. Десятинна церква вважається першою кам'яною церквою на Русі, згодом кам'яне сакральне будівництво швидко розвивається та розвиває власний стиль з великим впливом архітектури Візантії.

Існують різні версії про походження перших єпископів Русі. Найбільш популярна версія викладена у Повісті минулих літ, згідно з якою священницька ієрархія прийшла з Візантії. Згідно з іншими теоріями першого єпископа на Русь прислали з Охридської церкви (була церквою предків сучасних болгар та сербів), з Риму чи ТмутараканіЗ історії християнства на Русі-Україні до князя Володимира: загадка київського владики Михаїла «Сирина» Релігія в Україні, 16.07.2019. Традиційно першим київським єпископом вважається Михаїл, проте за альтернативними версіями ним могли бути Леонтій або Теофілкат. Митрополит Феопемпт, призначений у 1037 (за іншими даними з 1038) році, був першим митрополитом, який без сумніву призначався з Константинополя. За часів роздробленості Русі призначення митрополита безпосередньо з Візантії давало йому політичну можливість зберігати нейтральність у міжусобних війнах та закликати до миру. Так, митрополит Миколай вмовляв Володимира Мономаха в 1097 зупинити міжусобиці, а Єпископ Ніфонт Новгородський у 1135 ходив до Києва мирити киян з чернігівцями. Миротворча діяльність церковної ієрархії дуже швидко створила для неї спеціальне місце в державному житті — місце посланців. Сторінки літописів переповнені безліччю таких прикладів. Єпископи скріпляли мирні угоди, а порушників цих угод могли відлучити від церкви.

У 1051 році, за участю Антонія Печерського, який повернувся з Афона, був заснований знаменитий Києво-Печерський монастир.

Від 1299 до 1458 року Після спустошливих татаро-монгольських набігів у середині 13 сторіччя Київ утрачає центральне політичне значення на Русі та приходить до занепаду. На Русі утворюються три інших центри: західний навколо Волині, міст Галича та Володимира (на Волині), та два північні (Володимир на Клязмі та Новгород). Вже митрополит Кирило більший період діяльності проводить у Володимирі на Клязьмі. Від 1299 року Київ остаточно перестає бути резиденцією митрополита. Хоча митрополит зберіг титул Київського, але відтепер він перебував у інших містах і лише епізодично — у Києві, як, наприклад, митрополит Кипріан на певному етапі свого служіння.

В цей період землі митрополита Київського поділили між собою нові держави, що виникли на території Київської Русі: Галицько-Волинське князівство, Велике князівство Литовське, Велике князівство Московське (пізніше перетворене у Московське царство), Польське Королівство. Між означеними державами починається боротьба за вплив на призначення митрополита або ж за створення своєї незалежної митрополії. Хронологія цих змін складна та заплутана. Так, митрополит Петро був родом з Волині, та його відправили до Константинополя, щоб затвердити митрополитом Галицьким. Проте тоді ж помер митрополит Київський Максим, тому з Володимира на Клязьмі теж відіслали свого кандидата до Константинополя, щоб затвердити його митрополитом Київським. В Константинополі вирішили не розділяти руські землі й поставити одного митрополита для всіх, а отже єдиним митрополитом став волинський претендент Петро. Проте, ставши єдиним митрополитом Київським, замість того, щоб стати митрополитом Галицьким, Петро вирушає в північні землі. За його правління резиденція митрополита Київського переміщується з Володимира на Клязьмі до Москви.

Від 1303 року на прохання галицько-волинського князя була створена незалежна Галицька митрополія, її територія охоплювала землі князівства. Вона існувала до 1401 року, однак з великими перервами. Наприклад, як сказано вище, з 1305 по 1326 рік Петро був єдиним митрополитом для галицьких та московських земель, але його резиденція перебувала в Москві. Від 1329 до 1337 та від 1347 до 1370 кафедра Галицького митрополита пустувала, причому в 1370 вона була відтворена вже після занепаду Галицько-Волинського князівства та входження Галичини до Польщі. Офіційно резиденцією Галицького митрополита був Галич, але до того часу місто вже давно занепало, тому фактично її центром став Львів.

З 1300-х років литовські князі починають спроби зробити власну митрополію, проте дані про її існування до середини сторіччя уривчасті. Відомо, що патріарх Іван XIII Гликіс (роки служіння 1315 - 1320) поставив в Литву митрополита Теофіла. Після смерті Теофіла у 1330 році литовська кафедра пустувала до 1355 року. Митрополит у Великому князівстві Литовському мав титул Митрополита Київського та Литовського, митрополити в Москві теж мав титул Київського, через що може виникнути плутанина. Резиденція митрополита в Великому князівстві Литовському розміщувалася у Новогрудку.

Київська митрополія в Литві мала власного митрополита з перервами, поміж якими землі Литви підпорядковувалися митрополиту в Москві. При виборі нових митрополитів вселенський патріарх частіше надавав пріоритет ставленику Москви, оскільки Московська держава перебувала під впливом Золотої Орди, а Візантія підтримувала добрі стосунки з ОрдоюИоанн Мейендорф. Византия и Московская Русь. Гл.IV Митрополия Киневская и Всея Руси.

Від 1458 до XVIII століття. XVIII століття на українських землях в складі Речі Посполитої

Цей період в історії українського православ'я ознаменувався великими досягненнями та великими трагедіями.

З 1441 Москва фактично розриває зв'язок з Константинопольським патріархом через Флорентійську унію. Хоча в 1450 Константинопольський патріарх відмовляється від унії, канонічний зв'язок Константинополя та Москви відновився тільки в 1589.

Вигнаний з Москви митрополит Ісідор до 1458 зберіг свій титул відносно західноруських земель, хоча весь цей час провів поза межами земель Литви та Галичини. В 1458 році патріарх Константинополя створив фактично нову митрополію Київську, яка поширювала свою дію на руські землі Литви та Польщі. До 1503 року Київські митрополити були прихильниками флорентійської унії. Митрополит носив титул Митрополита Київського, Галицького та Всієї Русі. Його резиденція перебувала у Вільно, з 1620 — в Києві.

Культурні досягнення епохи

15 серпня 1556 року в Заславі на Волині (нині Ізяслав Хмельницької області) розпочали роботу над створенням Євангелія сучасною мовою. Роботу завершили 29 серпня 1561 в Пересопницькому монастирі, тому це видання отримало назву Пересопницьке Євангеліє. Пересопницьке Євангеліє написане староукраїнською мовою. Євангеліє було перекладено із церковнослов'янської мови болгарської редакції. Переклад відрізняється за якістю: ближче до церковнослов'янського оригіналу перекладено Євангелія від Матвія і Марка, а ближче до народної мови — Євангеліє від Луки й, меншою мірою, від Йоана. Мова Передмови Феофілакта Болгарського до Євангелія від Матвія залишилася переважно церковнослов'янською

Від 1566 року на українських землях працював один з першодрукарів Іван Федоров. В 1575 його запросив до свого маєтку в Острозі князь Костянтин Острозький. Тут в 1581 вийшла перша друкована Біблія слов'янською мовою — Острозька Біблія.

Реформація в Польщі та католицька контрреформація, що розвинулась у відповідь, знаменували поступовий відхід від традиційною релігійної толерантності у Польщі. Православні країни цього періоду знаходились у періоді культурного застою (1453 року остаточно припинила існування Візантійська імперія), їхня освіта повторювала традиційні патерни та була слабо пристосована до відповідей на сучасні виклики. В цих умовах для збереження конкурентності православ'я надзвичайно важливо було створення сучасних освітньо-наукових православних центрів.

Близько 1576 року в Острозі почав діяти навчальний заклад Острозька академія, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін вперше паралельно викладали латинську, грецьку та церковнослов'янську граматики. Академія давала можливість отримати як світську, так і богословську освіту. З лав академії вийшов майбутній захисник православ'я гетьман Сагайдачний, творець слов'янської граматики Мелетій Смотрицький та наставник Петра Могили Іов Борецький. Досвід та програма острозької школи були запозичені іншими братськими школами.