Битва за А́ламо (, , 23 лютого — 6 березня 1836) — найвідоміша битва Техаської революції. Після того як повстанська армія техаських поселенців та авантюристів, які прибули зі Сполучених Штатів, витіснила всі мексиканські війська з Мексиканського Техасу, президент Мексики Антоніо Лопес де Санта-Анна очолив вторгнення, прагнучи повернути контроль над областю. 23 лютого мексиканські війська увійшли в Бехар та взяли в облогу техаський гарнізон у місії Аламо.

Рано вранці 6 березня мексиканська армія пішла на штурм Аламо. Техасці (чисельність яких достеменно невідома) відбили дві атаки, але не змогли відбити третю. Коли мексиканці підійнялися на стіни, велика частина техаських солдатів відступила до двоповерхового кам'яного будинку або до каплиці. Кілька дрібних ізольованих груп повстанців, які не встигли досягти казарм та намагалися врятуватися втечею, були винищені — за стінами їх чекала мексиканська кавалерія. Мексиканські солдати брали з боєм кімнату за кімнатою та незабаром встановили контроль над Аламо. П'ятеро або семеро техасців здалися, але були негайно страчені за наказом Санта-Анни. Більшість очевидців події оцінюють кількість убитих техасців від 182 до 257 осіб, у той час як більшість істориків оцінює мексиканські втрати в 400–600 пораненими та убитими. З бійців техаського гарнізону, які брали участь у битві, вижили лише двоє. Мексиканці зберегли життя чорношкірому рабу Джо і дезертиру мексиканської армії Бригидо Герреро, який зумів переконати солдатів в тому, що він перебував в ув'язненні. Жінки та діти, насамперед члени сімей техаських солдатів, були допитані Санта-Анною, а потім відпущені.

За наказом Санта-Анни трьох з тих, що вижили, послали до Гонсалеса, щоб донести звістку про розгром техасців. Після отримання новини Сем Г'юстон, командувач техаською армією, віддав наказ до відступу. Безліч громадян (включаючи членів техаського уряду) втекло від мексиканської армії на схід (подія, відома під назвою Дорога біди). Новини про розгром в Аламо спонукали багатьох техаських колоністів приєднатися до армії Г'юстона. Опівдні 21 квітня техаська армія атакувала сили Санта-Анни в битві при Сан-Хасінто. Під час бою багато техасців кричали: «Пам'ятай Аламо!». Санта-Анна був захоплений у полон і змушений віддати наказ про виведення своїх військ з Техасу, тим самим покінчивши з мексиканським контролем над областю, яка згодом перетворилася на Техаську республіку.

24 березня почали складати список техасців, полеглих у битві за Аламо. Перше дослідження було опубліковано в 1843 році, але серйозне вивчення битви почалося лише 1931 року з опублікування дисертації Амелії У. Вільямс, в якій робилася спроба встановити особи всіх техасців, загиблих в Аламо. Перша повноформатна нехудожня історична книга про битву була опублікована 1948 року. На екрані битва вперше з'явилася в 1911 році в німому фільмі «Безсмертний Аламо», відтоді вийшло безліч інших кінопостановок, включаючи фільм, знятий Джоном Вейном. Церква в Аламо була затверджена офіційною каплицею штату Техас, посаду постійних доглядачів поклали на «дочок республіки Техас».

Передісторія

В 1835 прихильники устрою Мексики на принципах федералізму почали повстання проти диктатури режиму президента Антоніо Лопеса де Санта-Анни. У жовтні поселенці Мексиканського Техасу підійняли озброєний заколот проти мексиканського уряду. Санта-Анна негайно почав підготовку до вторгнення в Техас, щоб покінчити з Техаською революцією. Сили вторгнення, названі Армією дій в Техасі, складалися насамперед з недосвідчених рекрутів, призовників та каторжників.

У той час як Санта-Анна збирав свої війська в Мексиці, техасці громили розквартировані в Техасі мексиканські гарнізони. Після здачі Бехара 9 грудня зятем Санта-Анни генералом Мартіном Перфект де Косом, в Техасі більше не залишилося мексиканських сил. Багато техаських поселенців дезертували з техаської армії, оскільки не були готові до тривалої кампанії. З часу здачі Бехара в техаській армії стало багато солдатів, нещодавно прибулих в область, головним чином, авантюристів зі Сполучених Штатів. На думку історика Елвіна Барра, їх присутність «схилила мексиканців до висновків, що техаський опір підігрівається зовнішніми силами».

Розгніваний думкою про американське втручання в мексиканські справи, Санта-Анна наказав мексиканському конгресу вповноважити армію поводитися з будь-якими іноземцями, що воюють в Техасі, як з розбійниками. Це рішення означало заборону брати полонених, оскільки за законами того часу захоплені в полон розбійники підлягали негайній страті. Санта-Анна повторив це у вельми сильних виразах в листі, спрямованому американському президентові Ендрю Джексону. Лист не був відомим значній кількості людей і, найімовірніше, більшість американських добровольців, що служили в техаської армії, нічого не знали про рішення конгресу.

Коли мексиканські війська генерала Коса покинули Бехар (нині Сан-Антоніо, Техас), техаські солдати залишили гарнізон у місії Аламо, колишньому аванпості католицької місії, що використовувався в той час як тимчасовий форт. Описаний Санта-Анною, як «тимчасова фортеця, навряд чи гідна окремої назви», Аламо був побудований для захисту від набігів індіанських племен, які не мали артилерії. Фортечний комплекс займав площу в три акри (1,2 га), оточений 400-метровим захищеним периметром. Внутрішня площа обмежувалась каплицею з півночі та єдиною спорудою, відомою як Нижні казарми, з півдня. Ці дві будівлі поділяв дерев'яний частокіл. На східній частині площі, що тягнулася на північ до каплиці, стояли Довгі казарми — колишній жіночий монастир. У північному кутку східної стіни був обладнаний загін для худоби, між ним і площею — загін для коней. Стіни, що оточували комплекс, були, щонайменше, завширшки 0,84 метра та висотою в 2,7-3,7 метра.

Техаський інженер Грін Б. Джеймсон вніс ряд удосконалень в оборонну систему. Для того, щоб компенсувати недолік бійниць, він побудував підмостки, що дозволили захисникам стріляти поверх стін, цей метод, однак, залишав стрільців без прикриття. Відступаючи мексиканські війська залишили 19 гармат, з них одну 18-фунтову. Ці гармати Джеймсон розмістив уздовж стін. Він похвалився перед командувачем техаською армією Семом Г'юстоном, що «з нашою артилерією техасці можуть захищатися проти сил, які вдесятеро їх переважають».

Матеріальне забезпечення техаського гарнізону знаходилось в жалюгідному стані, бракувало солдатів. До 6 січня 1836 там залишилося всього близько сотні воїнів. Виконувач обов'язків командувача Аламо полковник Джеймс С. Нейл писав тимчасовому уряду: «Навіть якщо тут колись був хоча б один долар, мені про це було невідомо». Нейл запитував додаткові війська та постачання, погрожуючи, що гарнізон не зможе витримати облогу довше 4 днів. У техаському уряді панував безлад, ніхто не міг надати допомоги. Тільки командувати техаською армією зголосилися одразу чотири різні людини. 14 січня Нейл звернувся безпосередньо до Г'юстона з проханням допомогти зібрати спорядження, одяг і забезпечити постачання.

Підготовка до облоги Розуміючи, що техасцям буде складно утримати Аламо, Г'юстон наказав полковнику Джеймсу Боуї забрати гармати та зруйнувати фортечний комплекс. Прибувши туди, Боуї переконався в нестачі тяглової худоби, що унеможливлювало перевезення гармат. Нейл не поділяв ідею про відступ та переконував Боуї в стратегічній важливості фортеці. У листі губернатору Генрі Сміту Боуї доводив що «порятунок Техасу великою мірою залежить від звільнення Бехара з-під контролю ворога. Він служить передовим захисним пікетом і, якщо ним опанує Санта-Анна, у нас не залишиться жодного укріпленого пункту, щоб зупинити ворога на його шляху до Сабіна». Лист до Сміта закінчувалося словами: «Полковник Нейл і я дали урочисту обіцянку, що ми швидше загинемо в цих стінах, ніж здамо їх ворогові». Боуї також написав тимчасовому уряду, запитуючи «людей, грошей, гвинтівки та гарматний порох». Сміт відправив на допомогу кавалерійського офіцера Вільяма Б. Тревіса, який 3 лютого прибув в Бехар з 30 людьми. П'ятьма днями по тому прибув Деві Крокетт.

11 лютого Нейл покинув Аламо, імовірно для набору додаткових підкріплень та забезпечення постачання гарнізону. Він передав командування Тревісу, як старшому за званням офіцеру регулярної армії з тих, що залишилися в фортеці. Однак більшість гарнізону складалося з добровольців, які не погоджувалися визнати його як командира. Замість цього вони вибрали своїм командиром Боуї, у якого була репутація зухвалого бійця. Боуї відзначив своє обрання великою п'янкою та буквально спустошив Бехар. Однак, відчуваючи наближення хвороби, він погодився розділити командування з Тревісом.

Техасці не відали, що Санта-Анна вже рік готується до вторгнення. Наприкінці грудня мексиканська «Армія дій в Техасі» почала марш на північ, 12 лютого вона перетнули Ріо-Гранде. Але просування мексиканців сповільнилося і їх раціон почав зменшуватися. Температура повітря в Техасі досягла рекордно низьких позначок, 13 лютого випав сніг, глибина якого досягла 38-41 см. Переохолодження, дизентерія (як тоді називали шигельоз), набіги загонів команчів завдали великої шкоди мексиканській армії.

Вранці 16 лютого жителі Бехара попередили техасців про наближення ворогів. Тревіс знехтував цими повідомленнями, вирішивши, що це чутки. 21 лютого Санта-Анна разом з авангардом досяг берегів річки Медіни за 40 км від Бехара. Не знаючи, що противник уже так близько, майже весь гарнізон Аламо приєднався до жителів Бехара, що відзначали день народження Джорджа Вашингтона 22 лютого. Санта-Анна дізнався про намічене свято та послав генерала Хоакіна Раміреса-і-Сесмена захопити незахищений Аламо, однак раптово хлинув дощ та зупинив цю операцію.

Облога

Встановлення блокади

На відміну від Тревіса, населення Бехара вважало, що мексиканська армія все одно з'явиться. До 23 лютого жителі роз'їхалися, місто спорожніло. Тревіс поставив одного зі своїх солдатів для спостереження на дзвонову вежу церкви Сан-Фернандо. Кілька годин по тому він відправив декількох розвідників обстежити місцевість навколо. На віддалі 2,4 км від міста вони виявили мексиканські війська та швидко повернулися в місто. Гарнізон був абсолютно не готовим до наступу мексиканської армії. Техасці швидко зігнали худобу в Аламо та обнишпорили кілька недавно покинутих будинків у пошуках їжі. Кілька членів гарнізону в цілях безпеки перевели свої родини в Аламо. Серед них був Алмарон Дікінсон, який привів у форт свою дружину Сюзанну та дочку Анжеліну, і Боуї, який привів кузин своєї покійної дружини — Гертруду Наварро та Хуану Наварро Олсбері з маленьким сином Олсбері.

Тревіс негайно відправив кур'єрів в Гонсалес та Голіад з проханнями про допомогу. Після полудня в Бехар увійшли 1500 мексиканських військових. Вони негайно здійняли прапор криваво-червоного кольору, тим самим показуючи, що пощади не буде. Тревіс у відповідь вистрілив з найбільшої гармати Аламо. Вирішивши, що Тревіс поспішив, Боуї послав Джеймсона на зустріч з Антоніо Лопес де Санта-Анною. Незадоволений одноосібним рішенням Боуї, Тревіс теж направив свого емісара. Обидва емісари зустрілися з полковником Хуаном Альмонте і Хосе Бартресом. Згідно із записами Альмонте, техасці запитали про почесні умови здачі, але їм сказали, що будь-яка капітуляція повинна бути беззастережною. Дізнавшись про це, Боуї та Тревіс спільно вирішили знову вистрілити з гармати.

Перша ніч облоги пройшла відносно спокійно. Мексиканська кавалерія розмістилася на північ і схід від Аламо, щоб зупинити прибуття техаських підкріплень. Наступного дня прибуло понад 600 мексиканців. Це дозволило Санта-Анні поставити роту на схід від Аламо біля дороги на Гонсалес. Ще через день Санта-Анна розмістив 800 драгунів з Хуаном Альмонте вздовж дороги на Голіад для перехоплення очікуваних техаських підкріплень.

Протягом перших днів облоги мексиканські солдати встановлювали артилерійські батареї, спочатку за 300 метрів від південної та східної стін Аламо. Третю батарею поставили на південний схід від форту. Щоночі батареї поступово наближалися до стін Аламо.

Сутички