Facel Vega (Фасел Вега) — з 1939 року французький виробник автомобілів. Штаб-квартира розташована в Парижі. У 1963 році компанію купує фірма . У 1964 році компанія припинила виробництво автомобілів.
Жан Клеман Даніно. Заснування компанії У повоєнній Франції політики-соціалісти хотіли вдарити по багатих верствах населення і ввели податки на потужність при володінні автомобілем. Але податок стягувався не з реальної потужності автомобіля, а виходячи з об'єму мотора: для власників машин з об'ємом до 2.9 л (15 податкових к.с.) була одна сума, а ось товариші, які володіли великим об'ємом двигуна, платили вже прогресивні суми. Так, власник Citroen Traction Avant 15 Six (об'єм — 2.86 л) платив утричі менше податків, ніж власник Delahaye 235 з мотором об'ємом у 3.6 л. І саме ця податкова політика і вбила повоєнне виробництво елітних машин у Франції. Адже мало було заплатити податок при купівлі, його треба було оплачувати щорічно, поки володієш такою машиною. І ось, коли вже практично всі французькі фірми, які спеціалізувалися на виробництві елітарної техніки, припинили існування, з'являється ще один виробник топових автомобілів — Facel Vega.
Жан Клеман Даніно мав грецьке коріння, але народився у Франції. Він рано захопився технікою, після школи закінчив технічну школу, а після армії поступив працювати у фірму Анрі Сітроена. Даніно був у команді розробників передньопривідного Citroen Traction Avant, керували проєктом інженери Лефевр і Бертоні. У 1934 році автовиробника «Citroёn» купує фірма Michelin, і Даніно залишає компанію, він починає співпрацювати з авіаційними фірмами Farman і Morane-Saulnier. У 1938 році він стає директором фірми Bronzavia, яка випускає деталі для авіаційних компаній. Але в грудні 1939 року він починає власну справу, заснувавши Forges et Ateliers de Construction d'Eure-et-Loir, або скорочено FACEL ("Кузня і конструкторське ательє Ера і Луара). Його підприємство закупило новітнє устаткування і стало випускати деталі для літаків. Але з початком війни Даніно залишає Францію і переїжджає в США, тим часом його підприємство починає виробляти газогенератори для німецької армії.
Компанія FACEL-Metallon Після війни Даніно повертається до Франції і виявляє, що частину обладнання було демонтовано і відправлено до Німеччини (ще під час німецької окупації). Однак йому вдається скерувати підприємство у виробниче русло, і вже 1946 року його фірма починає поставляти деталі до авіаційних моторів фірми Rolls-Royce. Незабаром FACEL об'єднується з фірмою, що спеціалізується на алюмінієвій продукції, — Metallon, фірма починає називатися FACEL-Metallon. Компанія Даніно береться за будь-яку роботу: робить рами до моторолерів Vespa, фурнітуру до кухонних і офісних меблів тощо.
Тут у фірму звертається компанія Panhard, яка збирається будувати автомобілі моделі Dyna з алюмінієвих сплавів. Це був дуже вигідний контракт, у 1948 році фірма закриває два старих довоєнних заводи в Дре і Коломбі, а замість них будує один великий в Амбуазі. Завод в Амбуазі отримує відразу замовлення на виготовлення кузовів типу кабріолет і купе для автомобілів марки Simca, перший називається Oceane, а купе — Plein Ciel.
З цього моменту завод не тільки виготовляє кузови, але й фарбує їх і виконує оздоблення салонів. Незабаром гамму клієнтів розширив французький Ford, якому Facel став поставляти кузови для моделі . До речі, назву моделі придумав молодший брат Жана — П'єр Даніно (), який був популярним тоді письменником.
У 1949 році за замовленням фірми Bentley компанія будує 17 алюмінієвих кузовів типу фастбек для автомобілів Bentley MkVI.
Через 2 роки фірма починає випускати кузови для джипів (копії Willys), і тоді ж, бажаючи продовжити співпрацю з Bentley, а заодно і показати можливості своєї фірми, він будує прототип на шасі нового Bentley Type R.
Машина отримала цікаве оформлення передка, яке потім стане візитною карткою фірми: велика вертикальна решітка і дві з боків від неї.
Машина була виставлена в 1951 році на Паризькій виставці, але британці не зацікавилися цим проєктом роботи Жака Брассьє. У 1952 році Даніно приходить ідея будувати цей доволі гарний автомобіль власними силами, він починає вести переговори з Talbot і Hotchkiss, останній надає йому 3-літровий мотор, який встановлюють на перший прототип, але він був відверто слабкий для нього. Тоді Даніно починає переговори з Alfa Romeo, але це ні до чого не призводить: італійці чомусь не бажають надати мотор французам. Тоді тут допомагають американські зв'язки Жана, і на допомогу приходить Chrysler, який надає 180-сильний 4.5 л мотор серії Firedome V8, який встановлювався на однойменну модель фірми De Soto.
У 1953 році фірма позбулася свого головного замовника — «Паннару» тепер кузови поставляє фірма Chausson, до цього моменту Facel встигла поставити «Паннару» близько 45 тисяч кузовів. У тому ж році фірма Facel-Metallon розпалася на дві незалежні компанії: автомобілі було вирішено виготовляти на заводах Facel, але для машини, яка мала елегантний кузов, американське серце і трубчасту раму, яка все це носить, потрібно було звучне ім'я. Тут знову виручив брат бізнесмена — Поль, який придумує ім'я Vega, на честь найяскравішої зірки сузір'я Ліри, серед астрологів ця зірка вшановується як символ влади і престижу.
Початок виробництва автомобілів
22 червня 1954 року Facel Vega FV була представлена чиновникам, які схвалили проєкт, через тиждень машину показали і пресі, яка приїхала на завод, а широкому загалу довелося чекати жовтневого показу.
Заявлена новинка була запропонована покупцям з мотором 4.5 л, а коробка передач була на вибір: 2-ступінчаста автоматична від «Крайслера» — PowerFlite, або ручна 4-ступінчаста французької фірми Pont-a-Mousson. Окрім покупних моторів і коробок передач, машина мала задній редуктор британської фірми Salisbury, кермове управління типу «черв'як і ролик» від німців з Gemmer, барабанні гальма з гідроприводом від французького відділення фірми Lockheed, амортизатори Alinquant. Під важкі агрегати і кузов довелося робити жорстку, зварену з труб раму. Підвіска коліс спереду була незалежною на подвійних поперечних важелях і пружинах, а ззаду — на напівеліптичних ресорах, рама східчастого типу мала Х-подібні посилення там, де можливо було їх вставити, автором ходової частини став Ленс Маклін.
Салон машини був оздоблений дорогими сортами дерева і шкіри, у базі були електричні склопідйомники, потужні опалювачі салону, попільнички, прикурювач і радіоприймач. Заявлена ціна машини дорівнювала 2 873 000 франків, на ці гроші можна було купити шість Renault 4CV і ще залишилося б 125 тисяч франків.
Продажі машини почалися на початку лютого 1955 року, але вже в березні з'явилася оновлена версія FV1, під капотом цієї машини переховувався вже 4.8 л мотор потужністю 200 сил, що давало змогу розвивати швидкість у 194 км/год, на першу сотню йшло 9,1 с. У вересні додалася версія з кузовом кабріолет, але оскільки кузов цього типу був не особливо міцний, то його намагалися не пропонувати клієнтам, тому це дуже і дуже рідкісний варіант цієї моделі.
Потихеньку машини почали набирати популярність серед місцевої богеми, власниками перших машин стали Франсуа Трюффо, Пабло Пікассо, Ів Монтан, Жан Маре, Ава Гарднер і П'єр Даніно.
Але вже в листопаді відбувається оновлення моделі, машина отримує панорамне скло, а мотор, об'ємом 4.8 л, був форсований до 250 сил, з ним машина вже переступила через поріг в 200 км/год, розвиваючи 210 км на годину. На базі цієї машини, яка отримала індекс , був побудований і один кабріолет. У березні 1956 року машина отримує новий двигун, об'ємом 5.4 л і потужністю вже 285 к.с., разом з цим з'являється новий індекс — VF2B.
Крім купе, було побудовано два кабріолета цієї моделі. Що цікаво, на експорт машина з новим дизайном кузова поставлялася як FVS (Facel Vega Sport), і за кордоном вона була відома під цим ім'ям, поки її не замінила нова модель.
Восени 1956 року машина зазнала незначного оновлення: змінився дизайн решіток радіатора, передня оптика отримала дві однакові фари, а під капот стали встановлювати 4.5 л мотор, потужність якого дорівнювала 200 к.с., машина отримала індекс FV3. Разом з FV3 на жовтневій автомобільній виставці публіці був показаний і концептуальний лімузин без центральної стійки, задні двері якого мали петлі на задньому крилі і відкривалися назустріч руху. Лімузин називався Excellence.
У березні 1957 року кузов купе стає довшим і ширшим, двигун, об'ємом 4.9 л, розвивав 253 к.с., FV3B отримала нову підвіску коліс і як опцію — гідропідсилювач британської фірми Hydrosteer.
Через 2 місяці на базі FV3B починають виробляти потужну версію, яка в заводській специфікації називалася , але оскільки у Франції ця машина не продавалася взагалі, а йшла виключно для американського ринку, то і відома ця машина як FVS. Під капотом цієї машини можна побачити 5.8 л мотор потужність 300 сил, а в серпні на почали ставити потужний мотор і 3-ступінчастий автомат від Chrysler 300C. Мотор, об'ємом 6.4 л, давав віддачу в 325 к.с., роблячи тим самим одним з найшвидших 4-місних автомобілів у світі. Машина розвивала 227 км/год, а сотню розмінювала за 8.5 секунд.
У травні 1958 року серію FV/FVS замінить нова машина, яка отримає індекс HK500. По суті, це модернізація моделі FV3B/FV4. Але під капотом у неї був новий 5.9 л мотор, потужністю 335 або 360 сил, все залежало від того, чи бажав клієнт автоматичну коробку передач Torqueflite, або ж ручну 4-ступінчасту Pont-à-Mousson. До речі, власники автоматичної версії серійно отримували і підсилювач керма, для ручної коробки це була опція. Також серед опцій пропонувалися тоновані вікна, кондиціонер і набір саквояжів для подорожей.
Іншим головним нововведенням стала поява праворульной версії, що посприяло зростанню продажів, оскільки машину почали продавати й у Великій Британії. Джордж Абекассіс, дилер «Фасель Веги» у Великій Британії, був відомим гонщиком, і умовив свого приятеля Стірлінга Мосса купити новий НК500, що сприятливо позначилося на продажах. Незабаром таку ж машину купив Роб Вокер, власник гоночної стайні і спадкоємець бренду «Johny Walker». До речі, володіючи великим автопарком швидких і потужних машин, Вокер використовував саме французьку машину для пересувань на великі відстані, відвідуючи різні спортивні заходи.
У Франції ж серед гонщиків такою машиною володів пілот Формули 1 і колишній гонщик команди «Скудерія Феррарі» — Моріс Трентіньян.
Разом з новинкою нарешті запускають модель Excellence EX, майже півтора року йшли роботи над посиленням кузова, який був ослаблений відсутністю середньої стійки. Також під час випробувань двері авто довільно відкривалися під час руху. Хоч проблему і не вирішили остаточно, все ж машини стали продаватися. Спочатку під капотом моделі EX можна було побачити 6.4 л 360-сильний мотор, однак, продавши до жовтня всього 11 екземплярів цього шикарного лімузина, машину модернізували. Машина отримала технічну начинку від нової моделі купе — НК500, і так само, як і з версією купе, — потужність розрізнялася залежно від коробки передач. Нова версія ЕХ1 стала і наймасовішою, її випустили в кількості 136 примірників.
З 1959 року лімузини отримують передні дискові гальма фірми Dunlop як додаткову опцію. Тоді ж Даніно починає переговори з Гарольдом Черчіллем, главою фірми , про виробництво Exellence в США під маркою Packard, проте партнер американської компанії — німецький Daimler-Benz AG, виступає проти цієї угоди, і американці йдуть на поводу у німців.
Але, тим не менш, фірма в цей час була на підйомі, і Даніно робить необачний крок, який стане фатальним для його підприємства. Він збирається вийти на ринок легких спортивних автомобілів, у якому правлять бал автомобілі Alfa Romeo, Porsche і поки що численні британці типу Triumph або MG.