Луба — рання африканська держава, що існувала на території південних саван континенту (сучасна провінція Катанга Демократичної Республіки Конго) в XVI—XIX ст. Виникла на низовині Упемба й згодом поширилася на землі від річки Кванго на північному заході до річки Замбезі на південному сході. Населення цих областей споріднене за мовою й складається з луба (балуба) та близьких до них народів. Їхні історичні долі були тісно переплетені й пов'язані між собою, що обумовило формування спільної культури на цій величезній території.
Історія Катанга та прилеглі до неї райони вкриті лісами, землеробство тут можливе переважно в долинах річок. Натомість головним багатством регіону є мінеральні ресурси (мідь, залізо, сіль). Населення здавна концентрувалося в кишенях родючих земель або поблизу копалень. Решта земель була майже незаселена й використовувалась переважно для полювання. Ресурси солі та металів сприяли розвиткові торгівлі, міграціям та змішуванню населення, виникненню великих поселень і врешті ранніх держав.
На території низовини Упемба були виявлені численні археологічні знахідки, які пов'язують із предками луба. Найпізніше в XIII ст. тут з'являються предмети, згодом відомі як символи влади в державі Луба. Вождівства на землях луба виникли дуже рано. Спочатку в центральній та північній Катанзі з'явилися невеличкі територіальні об'єднання (князівства). Всі вони розташовувались у долинах великих річок, де мешканці займалися переважно землеробством. Князівства Санга та Катота існували в басейні Луалаби ще в XIII ст., але вони не були попередниками Луби.
Наявна інформація з історії регіону здебільшого походить з легенд та переказів, а події усної історії луба, що відбулися раніше 1700 року, не можуть бути надійно датовані. Неоднозначний підрахунок показує, що держава Луба виникла приблизно в 1500—1550 рр. Ця оцінка базується на документально підтверджених датах з історії сусідньої держави Лунда, заснованої вихідцями з Луби. Багато дослідників, пов'язуючи легенди народу лунда з реальними історичними подіями, датують створення їхньої держави серединою XVI ст. Заснування держави Луба мало статися трьома поколіннями раніше, тобто в кінці XV — на початку XVI ст.
Попередником Луби було невелике князівство Калундве, засноване коаліцією трьох кланів у центральній Катанзі, на схід від річки Луалаба.
Перекази, які зберігають луба, доволі заплутані й важко піддаються інтерпретації. Існує щонайменше десяток варіантів легенд, які різняться в деталях, але поетапний ланцюг подій вони передають однаково. Згідно з традицією, засновником держави Луба був Конголо, який на чолі загону воїнів прийшов з північного заходу, з країни сонге (басонге), родичів луба.
Наступний етап становлення Луби легенди пов'язують з приходом з північного сходу загону мисливців на чолі з Мбілі Кілуге. Кілуге вклав союз з Конголо й одружився з двома його сестрами. Проте союз виявився крихким, і Мбілі Кілуге повернувся додому, кинувши своїх дружин. Одна з них народила сина на ім'я Калала Ілунга. Старий Конголо викликав незадоволення народу через свою жорстокість і ледве втримував владу над країною. Калала Ілунга підріс, зміцнів у походах, став могутнім воїном і набув популярності в народі. Вбачаючи в ньому конкурента, Конголо вирішив убити племінника, але того вчасно попередили й Калала утік до країни свого батька. Згодом він повернувся на чолі великого загону воїнів. У війні, що розпочалася, Конголо був убитий, а Калала Ілунга прийшов до влади й започаткував нову династію. Розповідь про Конголо та Калала Ілунга стала героїчним епосом луба, вершиною усної творчості народу. Калала Ілунга виступає як батько-засновник держави й зразок ідеального правителя Луби.
З приходом нової групи завойовників з північного сходу пов'язане становлення сильної централізованої держави Луба. Ставши правителем Калала Ілунга прийняв титул мулохве й переніс свою столицю ближче до району, де знаходились значні поклади солі та залізної руди. Наступником Калала Ілунги став його син Ілунга ва Луефу (Ілунга Валвефу, Ілунга Ліу, бл. 1605—1625). За переказами, він дуже жорстоко поводився з народом, і населення було дуже раде, коли правителя отруїв його власний син Касонго Мвіне Кібанза. Останній мав багато синів, які воювали між собою. Після міжусобиць живим лишився один Касонго Кабундулу (Касонго Калумбулу), який і став правителем Луби (бл. 1645—1665). Йому спадкував, також після міжусобної боротьби та воєн, син Нгої Санза (бл. 1665—1675). Правління сина Нгої Санза — Мвене Комбе Даї (Нгомбе Даї) було одним із найтриваліших (бл. 1685—1705), воно було позначене розвитком у Лубі ремесла та домашніх промислів.
Боротьба за владу, яка супроводжувалась кривавими внутрішніми війнами, йшла паралельно з поступовим розширенням кордонів держави в результаті зовнішніх військових походів булохве (множина від мулохве). Метою воєн, які вела Луба, було не захоплення військовополонених для продажу в рабство, а приєднання нових земель. Луба підкорила племена й окремі державні утворення між річкою Луалаба на сході, озерами басейну цієї річки на півдні та племенами бена-калундве на заході, й під її владою опинилася майже вся Катанга. Луба завоювали також на заході країну народу лунда, але там вони дуже швидко розчинилися серед місцевого населення. Попри певні успіхи, до початку XVIII ст. Луба залишалася невеликою державою, але вона контролювала основні торгові шляхи, що пролягали в напрямку з півночі на південь.
Мала місце також значна міграція племен луба на північний захід, в басейн річки Касаї. Початок цього процесу пов'язують із заворушеннями, що відбувалися ще в часи заснування держави Луба та голодом у кінці правління Конголо. Міграція здійснювалась окремими хвилями й продовжувалась щонайменше до початку XIX ст. Мігранти посунули на північний захід місцевих сонге й сформували нову етнічну групу луба Касаї, споріднену з луба Катанги, але відмінну від неї. Політична система луба Касаї відрізнялась від централізованої політичної організації держави Луба, це був конгломерат окремих автономних сільських громад.
Тенденція до масштабної експансії виявилась в державі Луба лише в XVIII ст. Легенди особливо виділяють мулохве Каділо Сокела Бота (Мвіне Каділа, бл. 1705—1725), наступника Мвене Комбе Даї, змальовують його великим воїном-завойовником. Каділо перейшов річку Ломамі й підкорив 3 групи луба — бена-кібеші, бена-кі, бена-куфо, він вивів звідти багато військовополонених, яких продали в рабство за межі країни. Проте врешті він зазнав поразки у війні проти сонге. Після смерті Каділо настав новий період братовбивчих воєн, що займали 30-80-і роки XVIII ст. Скориставшись ослабленням держави, деякі провінції («князівства») стали виходити з підпорядкування центральній владі й навіть оголошували їй війну.
Останнім у списку правителів Луби періоду завоювань був Кумвімба Нґомбе (бл. 1875—1805). Його ім'я є одним із найпопулярніших і найшановніших серед луба. Як і його попередники, він ствердився при владі після перемоги над братами. Кумвімба Нґомбе розширив кордони держави в долині Луалаби, вздовж річки Лувуа на сході та на південь від низини Упемба. Після цього він продовжив завоювання на заході та сході. Була об'єднана величезна територія від річки Бушимає (, на території Касаї) на заході до озера Танганьїка на сході й від річки Лукуга (північна Катанга) на півночі до районів розселення бемба (в сучасній Замбії) на півдні. За правління Кумвімба Нґомбе завершився процес «лубаїзації» підвладних племен та розселення громад луба на всій завойованій території.
Луба занепала в результаті міжусобиць, залученості до работоргівлі й набігів сусідніх племен. Це стало помітно вже на початку XIX ст. Протягом правління Ілунга Кабалі (1820—1850) йшли війни із сусідами та проти володарів прикордонних областей, які поступово виходили з-під влади мулохве. Перекази також зберігають пам'ять про внутрішні протиріччя та хвилювання в центральних районах країни, викликані надзвичайною жорстокістю Ілунга Кабалі; мало місце й повстання рабів. Влада мулохве Касонго Каломбо (друга половина XIX ст.) поширювалась лише на центральні області держави, Луба фактично розпалася на невеликі територіальні об'єднання — князівства.
Приблизно 1850 року зі сходу, з-за озера Танганьїка, на територію Катанги прибули озброєні вогнепальною зброєю загони єке (ньямвезі) на чолі із Мсірі. Касонго Каломбо сподівався знайти в них собі опору в боротьбі із відцентровими процесами в країні й зустрів їх із дружбою. Його загони разом із військом Мсірі брали участь у набігах по рабів, що остаточно сплюндрувало й спустошило країну. Знову прокинулось невдоволення серед народу, яке вилилось у нове повстання, придушене за допомоги воїнів Мсірі. Паралельно із занепадом держави Луба зростала могутність чужинців єке. 1869 року Мсірі оголосив про утворення на території Катанги власної держави, яка отримала назву Гаренганзе або імперія Мсірі. В 1870-х роках він розпочав завоювання земель на північному сході Катанги, підкорив невеликі князівства, що вийшли із-під влади правителя Луби, а тоді й центральну частину країни. Мулохве Касонго Н'ємбу (1885—1917) зберігав владу лише над невеликою територією, й сама держава Луба практично припинила своє існування.
Неміцною виявилась й імперія Мсірі. Вже до 1890-х років вона була виснажена війнами, особливо з державою Казембе. Та й сам Мсірі постарів і ледве втримував владу. Катанга стала об'єктом зазіхань з боку європейських колонізаторів. Бельгійці в цьому випередили англійців і 1891 року захопили Бункею, столицю Мсірі, Катанга увійшла до складу так званої Вільної держави Конго, власності бельгійського короля.
Політична організація Про політичну організацію Луби відомо мало, але вважають, що вона ґрунтувалася на патрилінійних родових групах, хоча в XVI ст. частина з них ще була матрилінійною. Ці родові групи утворювали громади, до складу яких, крім вільних членів, входили також клієнти та домашні раби. Одна або декілька патрилінійних родових груп утворювали село. На чолі сільської громади стояв старійшина, патріарх головної родової групи, зазвичай групи-засновниці села. Старійшина слідкував за розподілом землі, рибальських угідь, пальм, термітників між членами громади, залишаючи за собою кращі ділянки. Він також мав право наділяти землею чужинців, які пристали до громади. Сільська влада становила найнижчу ланку привілейованої верстви суспільства Луби.
Сільські громади розташовувались на нижньому рівні державної піраміди. Групи сіл об'єднувались у більшу структуру — кібвінджи (область) на чолі з династією спадкових вождів, які звалися кілоло (у множині — білоло). Зазвичай кілоло обирався населенням області з числа представників місцевої династії й затверджувався правителем Луби. Його повноваження визнавалися через особливий зв'язок із місцевим відьє (духом-героєм) та духами предків. Принцип чистоти крові сприяв його авторитету та територіальній згуртованості. Білоло також мали деякі священні атрибути влади.
Верховна влада належала мулохве (у множині — булохве), який управляв країною за допомоги ради знаті. Білоло напряму підпорядковувались правителю Луби, а деякі села залежали безпосередньо від королівського двору.