Річард Норман Перл (; , Нью-Йорк) — американський політичний радник, консультант і лобіст, який почав свою кар'єру старшим помічником сенатора Генрі Джексона у Комітеті Сенату з питань збройних сил у 1970 році. Пізніше він брав активну участь в адміністрації Рейгана і працював помічником міністра оборони, а також входив до складу правління Консультативного комітету з питань оборонної політики з 1987 по 2004 рік (голова ради з 2001 по 2003 в адміністрації Буша).
Освіта та початок кар'єри Перл народився 16 вересня 1941 року в Нью-Йорку, штат Нью-Йорк, США. Батьки єврейської національності Марта Глорія і Джек Харольд Перл. Коли Річард Перл був ще дитиною, сім’я переїхала в штат Каліфорнію. Освіту він отримував в Голлівудській середній школі в Лос-Анджелесі. Його однокласниками були майбутній актор Майк Фаррелл, співак Рікі Нельсон і Джоан Вольштеттер (дочка Альберта і Роберти Уолстеттерів з корпорації Ренд).
Управління в сенатора Генрі Джексона З 1969 по 1980 рік, Річард Норман Перл працював в команді сенатора-демократа Генрі Мартіна Джексона від штату Вашингтон, з яким він познайомився через Альберта Вольштеттера. Перл згадує своє раннє партнерство з Вольштеттером так:
«Одного дня мені зателефонував Альберт Вольштеттер. Я все ще був аспірантом в Прінстоні... і він спитав, чи не міг би я приїхати у Вашингтон на декілька днів і взяти інтерв'ю в деяких людей, після чого підготувати доповідь про створення системи протиракетної оборони, яка поставала гострою проблемою в той час та широко розповсюдженим питанням для обговорення в Сенаті… І він сказав, що я можу попросити когось допомогти мені, та, можливо, працювати разом. Хтось іще був Полом Вулфовіцем. Так що я і Пол приїхали до Вашингтона як добровольці на декілька днів, щоб брати інтерв'ю у людей. Одним із тих, кого ми опитували був Генрі Джексон… Це було кохання з першого погляду... Я провів у Вашингтоні одинадцять років.»
Як співробітник, Річард Норман Перл підготував деякі зміни Джексона-Веніка в Міжнародну угоду про зерно 1972 (IGA), або «Російської пшеничної угоди» для переговорів Річарда Ніксона і Радянського Союзу, в яких першим підняв питання про фундаментальні права євреїв на еміграцію згідно з законом умовної торгової угоди. Його вважали надзвичайно обізнаною та впливовою людиною в Сенаті, коли проходили дебати про контроль над озброєннями. За його власним зізнанням, Перл дістав репутацію впливового діяча, який волів працювати у фоновому режимі, репутацію, яка слідувала за ним протягом багатьох років як в державному, так і в приватному секторах. В якийсь момент (зазвичай говорять, що під час свого перебування в адміністрації Рейгана) Річард Перл придбав прізвисько «Князь Пітьми», який використовували як пляму критики, і як жарт – прихильники. (Тайм, 23 березня 1987, «Прощання Князя Пітьми») Однак, його цитували так: «Мене дійсно ображає те, що мене називають, свого роду сином темної містики або якоїсь демонічної сили... Але все, що я можу зробити – це сісти і з кимось говорити…» (Нью-Йорк Таймс, 4 грудня 1977, Джексон Еід породжує критику в дискусіях про озброєння, Річард Мадден)
Протидія проти скорочень ядерних озброєнь Річард Перл вважався прихильником жорсткої лінії в переговорах щодо скорочення озброєнь з Радянським Союзом і заявляв, що він проти контролю над озброєннями при адміністрації Картера. За столом переговорів він говорив, що з його точки зору, США віддає занадто багато всього, а в замін не отримує майже нічого від Радянського Союзу. Перл називав переговори про зброю в кінці 1970-х років «найбільш сирою угодою століття».
Заперечення Перла від час переговорів про зброю між адміністрацією Картера і Радянським Союзом оберталося в основному навколо угоди Картера, щоб повністю зупинити розвиток крилатих ракет. Перла вільно зарахували на керівництво опозицією до договору, який ніколи не був ратифікований Сенатом.
Перл, з колегою-неоконсерватором Полом Вулфовіцем, відіграв допоміжну роль в обороні проекту балістичної ракети, яка була запущена в 1980-х роках під назвою Стратегічна оборонна ініціатива. Річард Перл був впливовим у створенні ряду організацій та аналітичних центрів, для того, щоб чинити тиск на громадську думку і впливати на політиків. У другій програмі протиракетної оборони адміністрації Буша від керівництвом Перла, що виступав як голова Ради з питань оборонної політики, було виявлене різке збільшення бюджету держави.
У 2010 році Перл висловив свою незгоду з договором адміністрації Обами по СНО, порівнюючи його з несприятливим Договором про «вододіл» 1987 року, підписаного Рональдом Рейганом. Проте, Джонатан Хайт зазначав, що Перл був категорично проти Договору про РСМД, коли його тільки підписували, назвавши його «досить ущербним навіть для перегляду з Радянським Союзом».
Перехід до неоконсерватизму Річард Перл сам описує себе як неоконсерватор, схожого на Генрі Мартіна Джексона. Як він сказав Бену Уоттенбергу в інтерв'ю – він конкретно став неоконсерватором тільки через Джексона.
Бен Уоттенберг: Тепер Джексон оточений людьми, які в минулому і зараз називають себе неоконсерваторами. Тепер це стало модним словом завдяки вам і вашим колегам, тому що ви всі класифікуєтеся певним чином. Як це сталося у вашому житті, ви думали про це ще в школі?
Річард Перл: Ну, я думаю, що цей термін щось робить з нашими почуттями і ті з нас, хто тепер називають себе неоконсерваторами в свій час були і лібералами, і …
Бен Уоттенберг: Ірвінг Крістол сказав, що неоконсерватори – це ліберали, яких пограбовала реальність.
Річард Перл: Правильно. І я думаю, що влучний опис, вважаючи, що ми всі були ліберальними в якийсь час. Я був лібералом в середній школі і трохи в коледжі. Але реальність і строгість є важливими спектрами, і якщо ви потрапляєте в світ міжнародних справ, то ви маєте дивитися з деякою строгістю на те, що відбувається в світі. Бути наївним лібералом дійсно важко.
Книга Перла «Кінець Злу: Як виграти війну з терором», в якій він у співавторстві з колегою неоконсерватором Девідом Фрумом в 2004 році критикує американську бюрократію, громадянську службу і закон. Книга передбачає, що американці повинні «перебудувати інститути нашого уряду в нові інститути, готові до нового виду війни проти нового виду ворога», включаючи ФБР, ЦРУ, збройні сили і Держдепартамент США . Як захист у книзі також описуються вторгнення в Ірак в 2003 році і окреслюються важливі неоконсервативні ідеї, в тому числі способи як відмовитися від усіх ізраїльсько-палестинських мирних процесів, вторгнутися в Сирію, і здійснювати строгий внутрішній нагляд США з біометричними посвідченнями особи та громадською пильністю до потенційних іммігрантів-терористів. Перл і Фрум зробили висновок: «Для нас тероризм залишається великим злом нашого часу, і війна проти цього зла, велика справа нашого покоління... Там немає золотої середини для американців: це перемога чи голокост». Ці ідеї і є основними характеристиками неоконсерватизму.
Неоконсервативне керівництво За останні кілька десятиліть, дружна група неоконсерваторів мала значний вплив на американську зовнішню політику, особливо щодо Близького Сходу. Мабуть біля керма неоконсервативного руху був саме Річард Перл. Йому допомагали іншимі впливові неоконсерватори, в тому числі Пол Вулфовіц і Дуглас Фейт.
Члени ядра Неокон були пов'язані між собою протягом десятиліть через посади в уряді, погляди, бізнес-корпорації, і навіть сімейні зв'язки. Журналіст і письменник неоконсервативної ідеології Джейкоб Хейлбранн говорить: «Неоконсерватизм перетворився в реальний рух Ірвінга Крістола і Норман Підгорця. Навіть сьогодні, неоконсервативний рух найкраще охарактеризувати як розширену сім'ю, засновану головним чином на неформальних соціальних мережах цих двох патріархів».
Члени неоконсервативного руху також є лідерами багатьох впливових «бланк-організацій» (LHO), і експертних комісій, таких як Американський інститут підприємництва, Проект для нового американського століття, комітет з питань миру і безпеки в Перській затоці, Комітет за звільнення Іраку і Комітет США за вільний Ліван. Ці організації діють як система підтримки багатьох неоконсерваторських вірувань і допомога членам проекту руху документів з питань політики, зібрання грошей і привернення уваги засобів масової інформації, а також лобіювати політику, щоб захистити свої власні політичні та особисті плани. Соціолог, який обстежив членство в таких неоконсервативних організаціях в кінцевому підсумку прийшов до висновку, що «діяльність чотирнадцяти організацій координувалася особами, які перебувають в павутині взаємопов'язаних членств.»
З 1981 по 1982 Вулфовіц був призначений начальником штабу планування політики в державному департаменті. У тому ж році Перл, який був помічником секретаря з питань міжнародної політики безпеки в оборонному відомстві президента Рейгана, сприяв Дугласу Фейту після того, як він був звільнений з посади близькосхідної аналітики в Раді національної безпеки. Пізніше з'ясувалося, що Фейт був звільнений через розслідування ФБР, бо був підозрілим, що він поширив секретні матеріали посольства ізраїльському чиновнику. З правильними зв'язками і підтримкою його найближчих союзників Вулфовіца і Перла, Фейта вдалося повернути до позиції заступника щодо політики в Пентагоні в 2001 році, з якої він пішов у відставку в 2005 році. В свою чергу, він призначив перла головою ради з питань оборонної політики . Ця дружба була взаємовигідною для Перла і Фейта, які використовували її, щоб допомагати один одному просуватися вищі позиції влади і виручати один одного з біди. Перл і був натхненником і наставником Фейта, який називав його «хрещеним батьком» і сподівався, що «Він буде активно працювати, щоб допомогти тому, кого він любив і захоплювався, корисній для спільної справи національної безпеки США, людині, якою він його бачив.» Обидва Вулфовіц і Фейт в кінцевому підсумку об'єднали свої зусилля і працювали в тісному контакті один з одним, щоб сприяти 9/11 війні в Іраку, в тому числі очолювали Управління спеціальних планів.
Війна з Іраком
Вторгнення 2000-х років