(), ім'я при народженні Давид Йосеф Ґрін (; 16 жовтня 1886; Плонськ, Плоцька губернія, Російська імперія — 1 грудня 1973; Тель-Авів, Ізраїль) — ізраїльський політик та державний діяч, один з лідерів сіоністського руху та один з творців держави Ізраїль. Перший прем'єр-міністр Ізраїлю (1948—1953 і 1955—1963), міністр оборони (1948—1953 і 1954—1963), міністр транспорту (1952), депутат Кнесету (1965—1970).

Народився в традиційній єврейській родині у Російській імперії. З юності захопився ідеями сіонізму. В 1906 році емігрував в Палестину, яка тоді була у складі Османської імперії. Вчився у Варшавському (агрономія, 1904—1906) та Стамбульському університетах (юриспруденція, 1912—1914), але обидва не закінчив. У 1915—1917 роках проживав у Нью-Йорку (США), де став лідером політичного руху Поалей-Ціон. В 1917—1918 роках воював піхотинцем у єврейському легіоні у складі британської армії на Південно-аравійському фронті Першої світової війни. З 1919 року жив в британській підмандатній Палестині і став однією з ключових осіб єврейського руху, став лідером політичної партії МАПАЙ (в 1935—1963).

У 1948 році зіграв одну з ключових ролей у проголошенні держави Ізраїль. Зачитав Декларацію незалежності держави Ізраїль 14 травня 1948 року. За першої каденції прем'єр-міністра Бен-Гуріон сформував інститути держави Ізраїль та домігся значної міжнародної підтримки, запровадив Закон про повернення (1950). Успішно провів оборонно-наступальні війни проти арабських держав: Війну за незалежність (1948—1949) та Синайську кампанію (1956), де Ізраїль відповідно подвоїв та потроїв свою територію. У 1953 році пішов у відставку з усіх постів, але у 1954 р. знову став міністром оборони, а у 1955 — прем'єр-міністром. Перемагав на п'яти парламентських виборах в Ізраїлі (1949, 1951, 1955, 1959, 1961) в коаліції з партією МАПАЙ та лівим блоком партій. Остаточно пішов у відставку в 1963 році, але до 1970 році вів активну політичну діяльність і був депутатом парламенту.

Помер 1973 року. Його роль в історії Ізраїлю високо оцінюється істориками та суспільством і його часто називають «батьком-засновником держави Ізраїль».

Життєпис Народився 16 жовтня 1886 у Плонську (нині Польща) в сім'ї Шейндали і Авіґдора Ґрін. Його батько був другом Теодора Герцля, основоположника політичного сіонізму. У п'ять років Давид вступив до хедера, традиційної єврейської початкової школи. Під впливом батька і старшого брата Абрама Давид перейнявся ідеями сіонізму.

У 1906 як сільськогосподарський робітник вирушив до Османської Палестини в місто Яффу, де брав участь у створенні єврейської організації самооборони «Га-Шомер» (Вартовий). У 1910 призначений редактором єврейського щотижневого журналу «Га-Ахадут» («Єдність»). Свою першу статтю він підписав як Бен-Ґуріон.

Освіта В 1904 році Бен-Ґуріон поїхав до Варшави, де жив у родичів і викладав у єврейській школі. Зміг вступити до Імператорського Варшавського університету на відділ «сільського господарства». У 1905 році він вступив в рух «Поалей-Ціон». Як зазначалося вище, завершити навчання не зміг, в 1906 році Грін переїхав до Палестини.

У 1911 році переїхав до Стамбулу, в Османську імперію, де вивчав турецьку мову та хотів вступити на право. Весною 1912 року успішно склав вступні іспити та вступив на юридичний факультет Стамбульського університету, як і його друг Іцхак Бен-Цві (майбутній президент Ізраїлю). В Стамбулі змінив імідж, оформив вуса та одяг на турецький манер. В 1914 році навчання Давида було перервано через початок Першої світової війни. В серпні 1914 року він з Іцхаком Бен-Цві прибув до ПалестиниБар-Зохар М. I // Бен-Гурион / Пер. с иврита Сима Векслер. Под общ. редакцией Якова Цура. — Тель-Авив, Израиль: Яков Пресс, 1985. С. 69—75..

Життя в США та участь в Першій світовій війні 1915 року турки, що володіли Палестиною як частиною Османської імперії, за звинуваченням в сіоністській діяльності вислали звідти Бен-Ґуріона. Він поселився в Султанаті Єгипет, далі переїхав до США, де в Нью-Йорку він познайомився зі студенткою Полі Манвейс, еврейкою з Російської імперії. 1917 року вони одружились. В США заснував молодіжний рух «га-Халуц», а в 1918 висунув ідею створення добровільних єврейських бригад в британській армії.

Він брав участь у формуванні єврейського легіону (як частини канадської армії, оскільки США не були у стані війни з Османською імперією) для визволення Палестини. Він одним з перших вступив в таку бригаду і служив в ній рядовим. В серпні 1918 року висадився в Єгипті у складі 39-го полку королівських стрільців. Давид пішов добровольцем до 38-го батальйону королівських стрільців, одного з чотирьох, які становили Єврейський легіон. Його підрозділ воював проти османів у складі сил Чайтора під час Синайсько-Палестинської кампанії, хоча він залишався в каїрській лікарні з дизентерією. У 1918 році, після періоду охорони військовополонених в єгипетській пустелі, його батальйон був переведений в . Демобілізований на початку 1919 рокуTeveth (1987) pp. court martial 135,136, demob 144..

Активна сіоністська діяльність Після війни повернувся до Палестини і став одним з творців підпільної армії «га-Аґана» та Гістадруту (Загальній федерації єврейських трудящих). У 1921 обраний його генеральним секретарем і займав цей пост впродовж 14 років. Під його керівництвом Гістадруту перетворився на могутню організацію робітників, що була не тільки об'єднанням професійних спілок, але і концерном сільськогосподарських, промислових, будівельних і торгових підприємств.

У 1923 відвідав СРСР під час проведення міжнародної сільськогосподарської виставки в Москві, в якій брав участь і ГистадрутХелемский Ю. (сост.). Бананы, Лимоны и Кактусы // Источник. Документы русской истории. — 1993. — № 1. — С. 87—90..

У 1930 створена робітнича партія МАПАЙ, і Бен-Ґуріон став одним з її очільників. У 1935 обраний головою Єврейського агентства (Сохнут). На цій посаді він залишався до самого утворення держави Ізраїль.

Після початку арабського повстання в 1936 р. Бен-Гуріон став одним з ініціаторів політики стриманості. Головним принципом цієї політики було зміцнення сил і утримання від великих атак на арабський націоналізм, що нападали на єврейське населення, і уникнення заподіяння шкоди мирному населенню. У 1937 році, поряд з Хаїмом Вейцманом і Моше Шаретом, він підтримав рекомендації комісії Піля, згідно з якими територія Ерец-Ісраель на захід від річки Йордан мала бути поділена на дві частини.

Проголошення держави Ізраїль

У 1940-і став одним з лідерів боротьби за створення єврейської держави. Услід за ухваленням ООН плану розділу Палестини 14 травня 1948, в день закінчення дії британського мандата, на таємних зборах в музеї Тель-Авіва зачитав декларацію, що проголошувала створення держави Ізраїль, і став головою Тимчасового уряду. Наступного дня, 15 травня, п'ять арабських країн (Єгипет, Сирія, Йорданія, Ліван та Саудівська Аравія) напали на нову державу і Ізраїль почав війну за Незалежність, яку несподівано успішно виграв в 1949 році і розширив свої території в Палестині.

Вночі з 14 на 15 травня США де-факто стали першою державою, яка визнала незалежність Ізраїлю, 15 травня Бен-Ґуріон виступив з промовою, зверненою до американцівБар-Зохар М. I // Бен-Гурион / Пер. с иврита Сима Векслер. Под общ. редакцией Якова Цура. — Тель-Авив, Израиль: Яков Пресс, 1985. С. 392—396.. Давид Бен-Ґуріон розглядав Ізраїль як продовження Царства Давида та Соломона.

Політична та державна діяльність Партія Бен-Ґуріона «Мапай» (Робітнича партія Ізраїлю) завоювала вплив, і після виборів в березні 1949 року він став прем'єр-міністром. З 1953 по 1955 роки займав посаду міністра оборони. У 1952 зіткнувся з внутрішньою кризою, яка виникла через його рішення прийняти репарації від ФРН.

Прем'єр-міністр Давид Бен-Ґуріон активно просував ідею інтеграції всіх євреїв на Землю Обітовану, що було передбачено Законом про повернення в Конституції Ізраїлю. За чотири роки до Ізраїлю прибуло понад півмільйона осіб (називаються цифри в 585 748 або 686 748 репатріантів.

У грудні 1953 року Бен-Ґуріон залишив пост прем'єр-міністра і переїхав до Сде-Бокер — новоствореного віддаленого сільськогосподарське поселення в пустелі Неґев, намагаючись «довести, що для держави немає незамінних людей» і надихнути інших громадян Ізраїлю, щоб вони покидали міста і ставали поселенцями. 7 грудня Бен-Ґуріон виступив по радіо з короткою прощальною промовою, процитувавши псалом Давида: «Господи, не надмивалося моє серце, і не підносилися очі мої, і я не входив у велике і для мене недосяжне» (Пс. 131:1). Посаду прем'єр-міністра Бен-Ґуріон передав соратнику по партії МАПАЙ Моше ШаретуБар-Зохар М. II // Бен-Гурион / Пер. с иврита Сима Векслер. Под общ. редакцией Якова Цура. — Тель-Авив, Израиль: Яков Пресс, 1985. С. 56—59..

Після чотирнадцяти місяців Бен-Ґуріона переконали повернутися на пост міністра оборони, а після виборів у листопаді 1955 року він знов очолив уряд. Коли він повернувся до уряду, ізраїльські війська почали агресивніше відповідати на спонсоровані Єгиптом палестинські партизанські атаки з Гази, яка була під владою Єгипту. Президент Єгипту Гамаль Абдель Насер підписав єгипетсько-чеську угоду про закупівлю великої кількості сучасної зброї. Ізраїльтяни купили озброєння за допомогою Франції. Насер заблокував прохід ізраїльських кораблів через Тиранську протоку і Суецький канал. У липні 1956 року США та Велика Британія відкликали свою пропозицію про фінансування проекту Асуанської високої греблі на Нілі, а через тиждень Насер наказав націоналізувати Суецький канал, який контролювався Францією та Британією. Наприкінці 1956 року войовничість арабських заяв спонукала Ізраїль усунути загрозу зосереджених єгипетських сил на Синаї, і Ізраїль вторгся на єгипетський Синайський півострів. Іншими цілями Ізраїлю були ліквідація вторгнень федаїнів в Ізраїль, які робили життя його південного населення нестерпним, і відкриття заблокованої Тиранської протоки для ізраїльських кораблів.

У 1957 ізраїльський фанатик підірвав бомбу в будівлі парламенту, і Бен-Ґуріон був важко поранений. У тому самому році він очолив урочистості з нагоди 10-х роковин створення Ізраїлю і доведення до цієї дати чисельності його громадян до одного мільйона.

У 1959 під час кризи, що виникла після рішення уряду продати зброю ізраїльського виробництва Західній Німеччині, Бен-Ґуріон знов пішов у відставку. Він погодився тимчасово виконувати обов'язки голови уряду до загальних виборів, а після упевненої перемоги МАПАЙ 3 листопада 1959 сформував новий уряд.

У 1961 подав у відставку у зв'язку зі «справою Лавона», після парламентських виборів (1961) знову очолив уряд.

16 червня 1963 несподівано пішов у відставку з посад прем'єра і міністра оборони, але залишився депутатом Кнесету.

Останні роки життя У 1965 вийшов з МАПАЙ і створив політичну партію РАФІ. 1971 року, у віці 85 років, Бен-Ґуріон пішов у відставку і з Кнесету. Бен-Ґуріон пішов з політики в 1970 році і провів свої останні роки, живучи в скромному будинку в кібуці, працюючи над 11-томною історією ранніх років Ізраїлю. У 1971 році він відвідав ізраїльські позиції вздовж Суецького каналу під час війни на виснаження. 1971 року по всій країні відзначався 85-й день народження Бен-ҐуріонаБар-Зохар М. II // Бен-Гурион / Пер. с иврита Сима Векслер. Под общ. редакцией Якова Цура. — Тель-Авив, Израиль: Яков Пресс, 1985. С. 292—296..

18 листопада 1973 року, незабаром після війни Судного дня, у Бен-Ґуріона стався крововилив у мозок, і його доставили до медичного центру Шеба в Тель-ха-Шомері, Рамат-Ган. Його стан почав погіршуватися 23 листопада, і через тиждень він помер. Його тіло лежало в будівлі Кнесету, перш ніж його доставили гелікоптером до Сде-Бокер. На честь його смерті по всій країні залунали сирени. Він був похований разом зі своєю дружиною Полою в Мідрешет Бен-Ґуріон.

Особисте життя

Родина