Неоге́новий пері́од, неоген — другий період кайнозойської ери історії Землі. Тривав від 23,03 до 2,588 млн років томуInternational Commission on Stratigraphy: International Stratigraphic Chart (версія за серпень 2012). Як самостійний стратиграфічний підрозділ неоген був виділений австрійським геологом Моріцем Гьорнесом у 1856 роціHoernes Moriz Die fossilen Mollusken des Tertiärtbeckens von Wien, 1856.

Підрозділи

Неогенова система не має загальноприйнятих ярусів, тільки в Європі існують три самостійні стратиграфічні шкали неогену. Одна з них встановлена для Середземноморської провінції і користується найбільшим визнанням, а решта дві — для внутрішньоконтинентальної Європи, тобто для центральної і східної частин Паратетису.

Неоген складається з двох епох — ранньої, або міоцену (23,03–5,333 млн років тому), та пізньої, або пліоцену (5,333–2,588 млн років тому).

Неоген загалом характеризується низьким рівнем Світового океану, завершенням утворення сучасних гірських масивів, досить суворим кліматом з чіткою зональністю та кількома зледеніннями в північній та південній півкулях.

У неогені тривала альпійська складчастість, значні площі земної поверхні звільнилися від моря. Були поширені хвойні і тропічні ліси. Неогенові відклади поширені під покривом четвертинних на всіх континентах і на дні океанів. Неогенова система була одним з найбільш геократичних етапів у розвитку Землі, особливо його друга половина — пліоцен. До кінця пліоцену сформувалися основні елементи сучасного рельєфу і гідромережі, завершилося утворення численних гірських систем — Альп, Карпат, Балкан, Апеннін, Криму, Кавказу, Гімалаїв, Кордильєр тощо.

Корисні копалини

З неогеновими відкладами пов'язані численні родовища корисних копалин. З осадових найважливіші родовища нафти і газу в прогинах Близького і Середнього Сходу, Каліфорнії, Аляски, Японії, Прикарпатському, Азово-Кубанському, Терсько-Каспійському; западинах — Закарпатській, Східно-Чорноморській, Південно-Каспійській та ін.; депресіях — Охотській, Анадирській, ін. Численними в неогенових відкладах є родовища бурого вугілля і лігнітів, рідше — кам'яного вугілля. Відмічені родовища сірки пов'язані головним чином з евапоритовими формаціями (Передкарпаття, Апенніни, Сицилія), а також поклади солей (Передкарпаття, Закарпаття, Закавказзя, Середня Азія та ін.). В неогеновій системі утворилися розсипні родовища титану, олова, ільменіту, рутилу, циркону та ін., численні бокситові родовища тропічного поясу (Ямайка, Гаяна, Суринам, Гана, Гвінея), родовища бентонітових і палигорськітових глин, алунітів, перлітів, каолінітів, галуазиту, а також вапняків, кварцових пісків, пісковиків, діатомітів, глин. З інтрузивними і ефузивними породами пов'язані численні і різноманітні родовища руд ртуті, олова, свинцю, цинку, стибію та ін., які створюють місцями рудні пояси (поліметалічний пояс Перу, золотоносний пояс Еквадору, оловоносний і мідноносні пояси Болівії, мідно-срібні родов. Центр. Америки та ін.). У океанічних областях піщано-глинисті шельфові відклади у багатьох районах нафтогазоносні: Мексиканська та Ґвінейська затоки, Карибське, Середземне, Червоне моря, шельфи Чилі, Перу, Еквадору, Каліфорнії.

Див. також Кайнозой

Примітки

Література

Посилання