Пенело́па Мері Нокс, у шлюбі Фіцджеральд (; 1916, Лінкольн — 2000, Лондон) — англійська романістка, поетеса, есеїстка та біографка, володарка Букерівської премії. У 2008 році The Times включив її у список «50 найвизначніших британських письменників з 1945 року».(5 January 2008). The 50 greatest British writers since 1945 . The Times. Retrieved on 2010-02-01. У 2012 році The Observer назвав її останній роман, «Блакитна квітка», одним з «десяти найкращих історичних романів».
Біографія Пенелопа Мері Нокс народилася в Олд-Бішопс-Пелес, Лінкольн, Англія, у сім'ї Едмунда Нокса, видавця журналу «Punch», і Крістіни Гікс, дочки Едварда Гікса, лінкольнського єпископа, і однієї з перших жінок-студенток Оксфорду (Сомервіль коледж). Племінниця теолога і письменника-криміналіста Рональда Нокса, криптографа Діллвіна Нокса, біблієзнавця Вілфред Нокс і романістки та біографки Вініфред Пек.Jenny Turner, «In the Potato Patch: Review of Penelope Fitzgerald: A Life» by Hermione Lee", London Review of Books, 19 December 2013 Пізніше вона писала:
Вона навчалася у Соммервільському коледжі Оксфордського університету, який закінчила у 1938 році, студентська газета «Isis» назвала її «Жінкою року». Під час Другої світової війни працювала у BBC і у 1942 році одружилася з Десмондом Фіцджеральдом, з яким познайомилася у 1940 році в Оксфорді. Коли вони зустрілися, він завербувався солдатом у Irish Guards. Через півроку після одруження підрозділ чоловіка було відправлено до Північної Африки. Він отримав Воєнний хрест у кампанії в Лівійській пустелі, але повернувшись до цивільного життя, став алкоголіком.
На початку 1950-х Пенелопа з чоловіком жили у Гемпстеді, Лондон, де вона виросла, і спільно редагували журнал «World Review», де вперше у Великій Британії було опубліковано твір Селінджера «For Esmé with Love and Squalor», а також твори Бернарда Маламуда, Нормана Мейлера та Альберто Моравії. Фіцджеральд також писала у журнал про літературу, музику та скульптуру. Невдовзі чоловіка позбавили ліцензії за підробку чеків. Це призвело до бідності Фіцджеральдів; певний час вони навіть були безпритульні і чотири місяця жили у центрі для бездомних. 11 років вони прожили у державному соціальному житлі. Щоб прогодувати сім'ю, Пенелопа працювала у театральній школі Italia Conti Academy та Queen's Gate School, де серед її учнів була Камілла Шанд (тепер королева-консорт Великої Британії). Також вона вчителювала на підготовчих курсах, де її серед її учениць були Анна Вінтур, Гелена Бонем Картер (фактично Пенелопа Фіцджеральд викладала до 70 років). Вона також працювала у книгарні в Суффолку.
У шлюбі мала троє дітей: син Вальпі і дві дочки, Тіна й Марія.
Літературна творчість Літературну кар'єру Пенелопа Фіцджеральд розпочала у 1975 у віці 58 років, опублікувавши біографію митця-прерафаеліта Едварда Берн-Джонса. Через два роки вийшла «Брати Нокс», спільна біографія її батька та дядьків, у якій вона жодного разу не згадує себе на ім'я. Пізніше, у 1977 році вона публікує перший роман «Золоте дитя», комічний детектив, дія якого відбувається в музеї, навіяний манією навколо Тутанхамона у 1970-х. Роман був написаний, щоб розрадити її смертельно хворого чоловіка, який помер у 1976 році.
За наступні п'ять років вона опублікувала чотири романи, кожен з яких певним чином пов'язаний з її власним досвідом. У романі «Книгарня» (The Bookshop, 1978), який потрапив у короткий список престижної Букерівської премії, дія відбувається довкола книжкового магазину у вигаданому східноанглійському місті Гардборо; поміщений у 1959 рік, центральною подією роману є рішення магазину продавати «Лоліту».«review of her published correspondence», The Independent 24 August 2008
У 1979 році Пенелопа Фіцджеральд отримала Букерівську премію за роман «При березі» (Offshore), дія якого відбувається серед будинків-човнів у Баттерсі в 1961 році.
У 1999 вона отримала Золоту нагороду ПЕН від Англійського ПЕН-клубу за «визначне служіння літературі все життя».
Бібліографія
Біографії Едвард Берн-Джонс (1975) Брати Нокс (1977) Шарлотта М'ю та її друзі: з її вибраними віршами (1984)
Романи Золоте дитя (The Golden Child) (1977) Книгарня (The Bookshop) (1978) При березі (Offshore (1979) Людські голоси (Human Voices) (1980) У Фредді (At Freddie's (1982) Невинність (Innocence) (1986) Початок весни (The Beginning of Spring) (1988) Ворота ангелів (The Gate of Angels) (1990) Блакитна квітка (The Blue Flower (1995, ВБ, 1997, США)
Збірки оповідань Засоби втечі (The Means of Escape) (2000) Видання у м'якій обкладинці (2001) містить дві додаткові новели
Есе й огляди Дім повітря (A House of Air) (2005)
Листи І я думаю про тебе. Листи Пенелопи Фіцджеральд (So I Have Thought of You. The Letters of Penelope Fitzgerald) (2008)
Примітки
Посилання «How did she do it?», Julian Barnes, The Guardian, 26 July 2008 «The Unknown Penelope Fitzgerald», Edmund Gordon,TLS, 30 June 2010 Penelope Fitzgerald Was Here: An Appreciation, Courtney Cook, Los Angeles Review of Books, 23 January 2015 Penelope Fitzgerald Collection, **Additional Papers at the Harry Ransom Center at the University of Texas at Austin