Санта Марія делла Скала (, буквально «Свята Діва Марія на сходах») — колишній шпиталь (), госпіс, дитячий будинок-інтернат, ксеноходій, колишній прихисток паломників (пілігримів) та сучасний музейний комплекс (Complesso museale di Santa Maria della Scala) в Сієні, Італія.
Доходи шпиталь отримував частково від пожертвувань та виконання робіт для мешканців Сієни, частково від багатих меценатів.Baron, J. H. «The Hospital of Santa Maria della Scala, Siena, 1090–1990.» BMJ 301 (1990): 1449–1451 Головою шпиталю був ректор, який керував переважно т.зв. «світськими братами» (тобто не монахами, а тими, хто взяв на себе лише частину обітниць), які підтримували діяльність шпиталю.
Санта-Марія-делла-Скала була одним з найперших шпиталів у Європі та є одним з найстаріших шпиталей, які все ще існують у світі (з урахуванням переїзду у нові будівлі) . Він відіграв значну культурну роль у житті міста та сьогодні є одним з трьох найголовніших культурних об'єктів Сієни.
У комплексі чергуються ряд музейних колекцій, починаючи від стародавніх (Національний археологічний музей в підвалі) до сучасності, з монументальними кімнатами і вузькими коридорами, лабіринтами тунелів з туфу і великих просторів з цегли. Його 350 000 кубічних метрів простору (з яких 18 000 квадратних метрів відкриті для громадськості) настільки різноманітні, історично і художньо, що можуть бути прочитані як історія міста, що охоплює проміжок приблизно в тисячу років. Будинок має цінні біфори, фрески, люнети, рельєфи, травеї, скульптури та картини на полотнах значущих митців починаючи з 11-го сторіччя. У музеї розташований знаменитий Зал паломників (), що містить найбільш важливу серію фресок п'ятнадцятого століття Сієнської школи.
Розташування Головний вхід розташований на Соборній площі () навпроти Сієнського собору. Сам комплекс будівель з його майже 350 000 м3 розташований у найстарішій частині міста та поділений між контрадами Орел () та Ліс (). Зліва фасад будівлі межує з Палаццо Скварчіялупі () на Віа дель Капітано, справа — з Каса дель Камерленго () на Віа дель Фузарі, а посаду будівля виходить на Віа дель Россо ді Сант'Анзано.
Історично через Сієну проходила так звана Дорога франків (другий за важливістю середньовічний паломницький маршрут після Шляху св. Якова) , який відомий з 870-х років та поєднував Рим та Кентербері, і Санта-Марія-делла-Скала був на цьому маршруті.
Історія
Філантропічна діяльність Шпиталь Санта-Марія-делла-Скала принаймні з 1193 року до 18-го сторіччя здійснював філантропічну діяльність: до шпиталю часто підкидали немовлят. Його працівники вели детальні записи щодо кожної дитини, щоб батьки могли потім їх знайти. Процедура догляду за дітьми застосовувалась відповідно до віку: немовлят віддавали годувальницям, пізніше виховували та навчали; з віку 8 років їх навчали ремеслу, а те, що вони заробляли від продажу свого ремесла, шпиталь зберігав для них. У віці 18 років вони могли полишити шпиталь, тим, хто так вирішував, віддавали їх накопичені заробітки плюс 100 сольді, комплект одягу та облаштування для будинку, дівчатам додатково надавали 50 лір приданого. бідним три рази на тиждень влаштовувати безкоштовні обіди; хворих годували безкоштовно і лікували. Для Середньовіччя принципи лікування шпиталю були незвичні: одне ліжко на кожного хворого пацієнта та чисті простирадла, спрямування на лікування хворого, що описується як «один з найбільш ранніх прикладів терапевтики». У шпиталі був один лікар та один хірург, а в 16-му сторіччі був доданий ще один хірург. У 17-18-му сторіччі шпиталь фактично перетворився у навчальний госпіталь (тобто майбутні лікарі могли отримати практичний досвід у наставників). піклування про паломників: паломника надавали безкоштовне розміщення та харчування у залах паломників, розділених за статтю. А коли вони йшли далі, то отримували ваучери на їжу та пиття на території, підконтрольній Сієні, для продовження їх подорожі.
Легенда та рання історія Існує легенда, що шпиталь був утворений після того, як чоботар по імені Сороре ( або , «блаженний Сороре») надав свій будинок паломникам та хворим. За легендою цей чоботар жив у 832vgl. Vigni, S. 8.-898 роках н. е. , а його мати у день його народження мала сон (sogno della madre di Sorore), в якому її син піднімається сходами (драбиною) на небеса, звідки власне і походить назва. Походження імені Sorore невідомо, але, здається вже було у використанні в 1440 р. При розкопках в 1492 році були знайдені мощі, які добре збереглися, і які було приписано Сороре. А легенда про його дати життя та смерті виникла завдяки монаху-домініканцю Грегоріо Ломбарделлі, який в 1585 році поширив свій твір (з начебто знайденою ним легендою) «Життя блаженного Сороре Сієнського, засновника великого шпиталю Санта-Марія-делла-Скала» ()vgl. Pecci 1756, S. XX f.
Перші будівельні роботи на місці комплексу будівель почалися в 9-му ст. н. е. під покровительством одного каноніка. Перша письмова згадка про будівлю — від 29 березня 1090 року у пергаменті, в якому одне подружжя заповідало землі ректору Альберіко. Спочатку будівля використовувалась як госпіс, але вже в 10-му сторіччі — і як шпиталь. До цього часу до будівлі відносяться Атріум та перша Зала паломників (сьогодні має назву «Церква шпиталю»). Назва будівлі першою частиною (Санта Марія) завдячує собору, присвяченому Вознесінню Діви Марії, а друга (делла Скала) — від сходів собору, які ведуть до собору від головного фасаду будівлі. При цьому не відомо, чи драбина у значенні сну матері на гербі Санта Марія делла Скала вказує на Сороре або на сам собор. Перші привілеї шпиталь отримав від папи Целестина III 15-го та 17-го червня 1194 року, завдяки яким шпиталь після десятирічної суперечки між церковниками (каноніками) і "світськими братами" обрав самостійний від собору, лаїцистський шлях розвитку.
Перше кладовище шпиталю (згадка 1215 року) розташовувалось на території між головним входом та собором, який будувався, на місці сучасної Соборної площі. Після завершення будівництва собору та його сходів, в 13-му ст. була створена площа, покрита бруківкою, яка використовувалась містом для представницьких подій.
В 1250 році була побудована перша Зала паломників () в (першій) церкві шпиталю. Новою (другою) Залою паломників слугували зали комплексу будівель під назвами «Святий Анзано» та «Святий Галгано», які спочатку були окремими будинками. Справа від фасаду 1290 року за головування ректора Орландо ді Гульєрмо да Чіузуре (головував 1286–1294 рр.) був побудований Палац ректора (), а зліва 1298 року — прибудований Будинок годувальниць () за наказом ректора Рісторо ді Гіунта Менґі.
Устави та розширення (Середньовіччя) Перші письмові правила були створені в 1280-ті роки, але стосувались в першу чергу правил спільного життя та поведінки в ордені. Перші письмові статути брати ордену створили в 1299 році. Праця Ordo seu religio fratum hospitalis beate Marie virginis gloriose ante gradus maioris ecclesie Senesis латиною була створена для захисту від впливу та управління Сієнською республікою. Правління Дев'ятьох (), яка розпочалось в Сієні 1295 року, зобов'язало орден подавати облік та звітність до Біккурни (щось типу управління податкового обліку). В травні 1305 року були поширені статути вульгарою та латиною. Статути, написані вульгарою (Statuto dell'ospedale di Santa Maria Vergine di Siena dell'anno MCCCV) належать до одних з перших відомих статутів цією мовою (після Breve di Montieri 1219 року,Mario Aschieri: Siena e la città-stato del medioevo italiano. Betti Editrice, Siena 2004, ISBN 88-7576-011-X, S. 68 f., але раніше статутів міста Сієни, які вульгарою були написані (перекладені) лише 1310 рокуMario Aschieri, Cecilia Papi: Il Costituto del Comune di Siena in volgare (1309–1310). Aska Edizioni, Florenz 2009, ISBN 978-88-7542-144-1.). Статути від 1305 року, над якими співпрацював і Агостино НовеллоAlfonso De Romanis: AGOSTINO NOVELLO, beato . В: Enciclopedia Italiana (1929), вперше письмово визначили ролі скарбника (камерленга), нотара та писаря. В 1309 та 1318 роках статути були оновлені та розширені. Наприклад, статути 1318 року визначили обов'язок ректора перед вступом на пост передавати все своє майно спільноті. В них же вперше визначений інститут спеціаліста (аптекаря). Між 1305 та 1404 роками ректори Санта Марія делла Скала обиралися братством, після того призначалися містом Сієна. Ця посада вимагала вік не менше 40 років, а призначення діяло до кінця життя. Однак ще до 1404 року на призначення ректора вплив справляла політична ситуація в місті і відомі випадки зміщення ректора.
Наприкінці 13-го сторіччя шпиталь розширювався як назовні, так і всередину власної території. Зовні, на околицях Сієни, були створені так звані Комори (), укріплені сховища, щоб дати мешканцям шпиталю автономне постачання продуктів харчування та фінансовий дохід. Усередині розпочато серйозну до- та перебудову, яка в 1330-ті роки дала відому зараз першу Залу паломників. Головний фасад з біфорами було розпочато в 13-му сторіччі, а 1335 року прикрашено фресками Амброджо і П'єтро Лоренцетті та Сімоне Мартіні («Історії Богородиці», сьогодні приховані). Третій (видимий з Соборної площі) поверх з п'ятьма біфорами справа від головного порталу з'явився між 1300 та 1350 роками.
В 14-му сторіччі також були проведені суттєві перебудови всередині комплексу. В цей час з'явився так званий Сіновал (), в 1388 році з лівої сторони був прибудований Палаццо Скварчалупі, до якого на найнижчому поверсі було побудовано критий перехід — провулок Святого Анзано (). Наприкінці 14-го сторіччя були додані Пасаж () та Зала Св. Пія (). Ректор Андреа Торі 1359 року створив Дворик для мощей.
Між 1445 та 1447 роками з'явилась каплиця Святих Нігтів (, інша назва — Старе Захристя) на виконання ініціативи ректора Джованні ді Франческо Буццікеллі (правив 1428–1444) щодо виставлення реліквій. Між 1467 та 1471 роками за правління ректора Нікколо ді Грегоріо Ріковері (правив 1456–1476 рр.) по всьому фасаду було облаштовано третій поверх та створено 10 вікон.
Політична ситуація в Сієні за часів тирана Пандольфо Петруччі вплинула і на шпиталь, і обраний 1479 року ректор Салімбене Капаччі (* 1433; † 1497) вже 1480 року мусив втекти у Камерино і був заміщений Чіно ді Чессо Чінугі. Лише у 1483 році Капаччі зміг повернутися до ректорства.
Після падіння Сієнської республіки 1555 року, в 1575 році було знову відбудовано Комори у Серре ді Раполано за правління ректора Клаудіо Сарачіні. Між 1591–1599 роками Фердинандо I Медічі провів далекосяжні реформи, які призвели до встановлення ректором Агостіно д'Агостіно Кіджі (23 червня 1563-16 червня 1639, правління 1598–1639) з шляхетного роду Кіджі.Peter Anselm Ried, Max Seidel (укладачі): Die Kirchen von Siena. Band 1,1 (Abbadia all'Arco-S. Biagio), Bruckmann Verlag, München 1985, ISBN 3-7654-1941-9
Новий час та заснування музею Останні великі добудови до комплексу відбулися 1723 року, коли була додана двоповерхова права частина, яка межує з Віа деі Фусарі.
З 1886 року Санта Марія делла Скала була перетворена на поліклініку та університетську клінічну лікарню. У лікарні 19.09.1985 помер італійський письменник Італо Кальвіно.
Нова сієнська лікарня — Поліклініко Санта Марія ле Скотте була створена в 1980-ті роки. Після завершення будівництва перших двох етапів будівництва 1984 року лікарня переїхала у нову будівлю, а щодо Санта Марія делла Скала з'явились плани реставрації та перетворення у музейний комплекс. Тендер, оголошений містом Сієна, виграв 1993 року архітектор Гуідо Каналі з Парми. Національний археологічний музей Сієни переїхав до комплексу вже 1993 року, а в 1995 році публіка змогла побачили Залу паломників ().
З завершенням третього та четвертого етапів будівництва нової поліклініки в 1996 році з комплексу виїхали останні медичні підрозділи, що дало змогу розпочати реставрацію решти приміщень та надання до них доступу. В 1999 році у захристі були розташовані мощі ректора Салімбене Капаччі, його дружини Маргерити Соцціні та письменника Джироламо Маккі († 1734).