Миклашевський Іван Миколайович (1858 — †1901) — економіст та історик. Лауреат Уваровської премії. Кандидат сільського господарства, кандидат права, магістр, приват-доцент Московського університету, професор Харківського університету.
Життєпис Народився в селі Новозибківського повіту Чернігівської губернії (нині село Брянської області, Російська Федерація). Навчався на фізико-математичних відділеннях Петербурзького і Московського університетів, 1882 закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету (нині Одеський національний університет), здобув ступінь кандидата природничих наук, золоту медаль (не була йому вручена) та почесний відгук за студентську студію геологічної структури південно-західної європейської частини Російської імперії («О геологическом строении юго-западной России»). Влітку 1882 обстежував поверхню Глухівського повіту Чернігівської губернії, звіт про здійснені розвідки 1883 подав до Новоросійського товариства дослідників природи в Одесі (опубл. у «Записках» цієї установи та окремими відбитками). Принагідно охарактеризував південь окресленого регіону як «наймальовничіший» на Чернігівщині й звернув увагу на тамтешні старожитні кам'яні пам'ятки, а також на рослинний феномен — сріблясту тополю заввишки 25 аршинів і окружністю 12 аршинів. Повернувшись додому, 2 роки господарював у родинному маєтку, у земстві був обраний городнянським повітовим і губернським гласним, брав участь у підготовці до випуску в Санкт-Петербурзі довідника «1883 год в сельскохозяйственном отношении».
1885 Рада Московської Петровської землеробської та лісової академії визначила його стипендіатом для здобуття професорського звання. Склав додатковий іспит на кандидата сільського господарства й од 1886/87 навчального року викладав аграрне право («поліцію сільського господарства»). На засіданні статистичного відділення Московського юридичного товариства реферував власний нарис «Очерки крестьянского хозяйства Малороссии», цінний введеними до наукового обігу фактами. 1887 залучений до дослідження історії Московської Петровської землеробської та лісової академії. В її «Известиях» умістив свою працю "Что такое сельскохозяйственное законоведение", 1889 репрезентував статтю про новий закон (від 4 квітня 1888 за старим стилем) стосовно збереження лісів. Активно дописував до фахового часопису «Вестник русского сельского хозяйства». Там, зокрема, звернув увагу на досвід відродження в Україні шовківництва. Виступав з публічними лекціями в Московському політехнічному музеї (узагальнені монографічною брошурою «Задачи экономии и полиции сельского хозяйства»). У журналах «Юридический вестник» і «Техническое образование» обнародував вагомий доробок із освітньої тематики. На підставі ретельного розгляду шкільництва в Київській, Волинській, Подільській, Чернігівській і Полтавській губерніях стверджував, що ці землі відрізняються від решти місцевостей Росії, тому про Київський навчальний округ можна говорити як про певну цілість не тільки в сенсі адміністративному, але й етнографічному та історичному. Відшукав унікальні сторінки минулого професійно-технічного навчання, у тому числі про зразкову ферму при Луганському заводі, школу бджільництва в Конотопському повіті, взірцеві сади та шовковичні плантації в Криму, Одесі, Катеринославі (нині м. Дніпро), катеринославську Південно-Західну та харківську Південну ферми Міністерства державного майна Російської імперії.
1893 в Ярославському Демидовському юридичному ліцеї витримав екзамен на ще один кандидатський ступінь — правничий. У Москві в академічному диспуті за участю П. Мілюкова й О. Чупрова захистив магістерську дисертацію (за ухвалою Ради Петровської академії від 1 грудня за старим стилем побачила світ під заголовком «К истории хозяйственного быта Московского государства. Часть 1: Заселение и сельское хозяйство южной окраины XVIII века»; за рекомендацією Д. Багалія удостоєна малої Уваровської премії Імператорської Академії наук). Зіпершись на архівні джерела висвітлив колонізацію сходу Слобожанщини «черкасами» — козаками.
1894 літографував апробований курс сільськогосподарського законознавства, проте, виведений за штат через реформування академії, дістав призначення на службу до Сімферополя, виконував обов'язки члена особливої наради від Міністерства землеробства для підготовки законодавчих актів щодо водокористування, подорожував Кримом, надрукував ґрунтовні міркування про водногосподарське право, про проєкт закону зрошення земель. Цього року прийнятий приват-доцентом до Московського університету, паралельно викладав у Костянтинівському Межевому інституті та Московському технічному училищі (право, політичну економію, статистику).
1896 призначений на посаду екстраординарного професора політичної економії в ліцеї Ярославлі. Того самого року, по смерті І. Сокальського, переведений за вакансією професором статистики юридичного факультету Харківського університету (нині Харківський національний університет). 2 жовтня (20 вересня за старим стилем) на вступній лекції про кількісний метод вивчення суспільних явищ зазначив, що «закон великих чисел має таке ж загальне значення як і закон зв'язку причини з наслідком і прямо випливає з останнього». Став одним із провідників у Харкові заходів перепису населення всеросійського 1897.
Аналізував ознаки економічної кризи в Західній Європі та Росії. Полемізував з Д. Менделєєвим, заперечував його думку, що задля незалежності господарювання державі слід розвивати будь-яку промисловість. Натомість наголошував, що вплив всесвітнього ринку на диференціацію виробництва вимагає визначення пріоритетності тих галузей, де найвигідніше актуалізуються природні ресурси. Виступив з пропозицією скасування особливих «гонорарних» виплат професорам і решті університетських лекторів, нараховуваних за кошти слухачів.
Навесні 1898 обійняв кафедру політичної економії та статистики, зініціював організацію при Харківському університеті Юридичного товариства (статут затверджено урядом 1900). Оприлюднив критичні нотатки щодо стану справ у сфері народної освіти, вважав першочерговим завданням удосконалити підручники не спеціального, а загальноосвітнього змісту, обстоював необхідність підвищення добробуту вчителів.
Кореспондував до різних періодичних видань: «Образование», «Вестник воспитания», «Русский курьер», «Русские ведомости» тощо, надсилав матеріали для енциклопедій «Dictionary of Political Economy», «Энциклопедический словарь». Був членом університетського комітету Товариства для допомоги нужденним студентам, віце-головою комітету зі спорудження пам'ятника В. Каразіну (відкрито 1905), секретарював у комісії з приводу сприяння університетській автономії.
За аналітичні рецензії книг претендентів на премію ім. Ю. Самаріна нагороджений двома золотими медалями Московського університету.
Помер у м. Харків, похований на міському цвинтарі. 26 (13) грудня 1901 Історико-філологічне товариство при Харківському університеті провело засідання, присвячене пам'яті М., а 1905 випустило спеціальний меморіальний збірник.
Посмертно в Санкт-Петербурзі з'явилися його монографії — основи докторської дисертації: «Доимочная книга 7202–7203 гг. по сбору мостовых и решеточных денег с Кремля, Китая, Белого и Земляного городов» («Записки Императорской Академии наук: Серия 8», 1902, т. 5, № 4); «Древнерусские поземельные кадастры» («Записки Императорской Академии наук: Серия 8», 1903, т. 6, № 4).
Праці Написав «Геологию Глуховского у Черниговской губ.», «Очерки крестьянского хозяйства в Малороссии», «Закон о сбережении лесов в России» та ін.
Джерела та література П. Г. Усенко. Миклашевський (Міклашевський) Іван Миколайович // Калібаба Д., Відомі діячі культури, науки, політики Чернігівщини / Д. Калібаба. — Чернігів: Редакційно видавничий відділ комітету інформації, 1998. — С.147.
Посилання Всі слова