Амнезі́я дити́нства (, або  — амнезія немовлят) — неспроможність дорослих людей згадати події з віку від 2 до 4 років, а також періоду до досягнення віку 10 років, щодо якого дорослі мають менше спогадів, ніж слід було б очікувати з урахуванням плину часу. Перші 1-2 роки життя такі структури мозку, як лімбічна система, яка включає гіпокамп та мигдалеподібне тіло та залучена до процесу зберігання спогадів, розвинена ще не повністю. Дослідження показали, що діти можуть пам'ятати події, які відбулися до досягнення віку у 3-4 роки, але такі спогади згасають по ходу їхнього дорослішання.

Діти мають здатність пам'ятати події, які трапились із ними у віці 1 рік та раніше, доки вони ще маленькі, але в міру зростання вони переважно втрачають спогади про наймолодші роки.

Часові рамки амнезії дитинства часто визначають, як вік найранішого спогаду, який у середньому датується віком 3,5 роки, хоча може коливатись від 2 до 5 років залежно від методу пригадування та віку респондента. Однак, коли рамки амнезії дитинства визначають як вік, коли більшість спогадів є особистими, а не про відомі події, то мова йде про час у 4,5 роки. Причиною різниці може бути розвиток у дитини розуміння і знання про власну пам'ять.

При розгляді амнезії дитинства важливими є зміни в кодуванні, зберіганні та пригадуванні спогадів під час раннього дитинства. Дослідження показують відмінності серед різних статей та культур, причиною чого вважається розвиток мови.

Амнезія дитинства особливо важлива при розгляді несправжніх спогадів та розвитку мозку в ранньому дитинстві. Запропоновані пояснення феномену включають теорію травми Фрейда (деякими вченими оскаржується), неврологічний розвиток, розвиток когнітивного себе, емоцій та мови.

Історія Про існування дитячої амнезії було вперше офіційно повідомлено психологинею Керолайн Майлз () у її статті «A study of individual psychology», надрукованій 1893 року в журналі «American Journal of Psychology». Через 4 роки, у 1897 році, французькі вчені Віктор Анрі й Катрін Анрі опублікували в L'Année Psychologique знамениті результати свого опитування про ранні спогади дитинства, які пізніше надихнули Фрейда. В 1904 році Гренвіл Стенлі Голл () згадав феномен у своїй книзі «Adolescence: Its Psychology and Its Relations to Physiology, Anthropology, Sociology, Sex, Crime, Religion and Education».

У 1910 році Зигмунд Фрейд запропонував одні з найбільш відомих та контроверсійних описів та пояснення амнезії дитинства. Використовуючи теорію психоаналізу, він стверджував, що спогади про ранні події витісняються через невідповідно сексуальну природу таких подій. Він також стверджував, що дитяча або інфантильна амнезія є попередником «істеричної амнезії» або витіснення, яке спостерігалась у його дорослих пацієнтів. Фрейд просив своїх пацієнтів пригадати їх найбільш ранні спогади та з'ясував, що їм важко пригадати щось раніше від віку 6-8 років. Він запровадив термін «інфантильна» або «дитяча амнезія» та описав феномен у книзі «Три нариси з теорії сексуальності» ().

Методи пригадування Психологи мають різні погляди на визначення періоду настання амнезії дитинства: одні визначають цей період за віком найбільш раннього спогаду, інші - за віком, коли спогади стають більш конкретними і автобіографічними. Але загальним консенсусом є те, що немає чіткого віку, з якого людина повинна пам'ятати події. Природа дитячої події та те, як людина пригадує спогади, може впливати на те, що може бути пригадано. Кількість спогадів про раннє дитинство людини також залежить від віку, у якому її просять пригадати.

Пригадування з підказкою Багато досліджень використовують метод пригадування з підказкою, базова форма якого полягає в тому, що експериментатор каже піддослідному слово, а той називає найраніший спогад, який вони асоціюють з цим словом. За цим методом настання амнезії дитинства в середньому відбувається в 5 років.

Однак існує декілька зауважень до цього методу: для одного слова записується лише один спогад, тому важко знати, чи це дійсно найраніший спогад чи просто перший, який прийшов на думку. Це може бути проблемою, коли учасники спеціально записали найраніший спогад з цією підказкою. Якщо учасників спеціально просять записати саме найраніший спогад, вік настання амнезії знижується до 3-4 років. Але навіть з цим запобіжним заходом, пригадування з підказкою корисне для спогадів про події, які відбулися через декілька місяців після того, як це слово увійшло до словникового запасу учасника. Одне з досліджень, проведених Бауер та Ларкіною (2013 рік), використовувало пригадування з підказкою, коли вони просили дітей та дорослих сказати про особистий спогад з цим словом, а потім вказати найраніший період, коли це відбулося. Дослідники побачили, що молодші діти потребують більше підказок або спонукань. Однак і у дітей, і у дорослих найраніші випадки пригадування були з віку близько 3 років.Bauer J. P., & Larkina M. (2013). Childhood Amnesia in the Making: Different Distributions of Autobiographical Memories in Children and Adults. Journal of Experimental Psychology: General, 143, 597–611.

Вільне пригадування Вільне пригадування — це процес, коли дослідники просять учасників експерименту пригадати їх найраніші спогади без будь-яких підказок. Цей метод більш точний, ніж базовий метод пригадування з підказкою, та дозволяє отримати спогади з більш раннього віку, однак суттєвої різниці між вільним пригадуванням та коли людей за наявності підказки спеціально інструктують про найраніший спогад, немає.

Повне пригадування У методі повного пригадування учасників експерименту просять пригадати та записати всі спогади до певного віку. У цьому методі підказки також відсутні. Повне пригадування дозволяє краще зрозуміти кількість спогадів, які залишаються з раннього дитинства, але це може бути важким для учасників, яким часто необхідно сидіти багато годин у намаганні пригадати події з дитинства. Значних відмінностей між інтерв'ю з пригадуванням з підказкою та фокусованим повним пригадуванням не було знайдено.

Окремі результати

Доступні та недоступні спогади Певні спогади з раннього дитинства більш доступні для пригадування дорослими, ніж інші. І хоча люди припускають, що непригадування події з дитинства означає, що вони про неї забули, існує різниця між наявністю і доступністю — спогад може бути наявний, але недоступний для людини з різних причин.

Відповідно до дослідження Веста та Бауера, більш ранні спогади мають меншу емоційну складову, ніж більш пізні, та менш персонально значущі, унікальні чи інтенсивні. Більш ранні спогади також у перспективі один від одного не дуже відрізняються. Однак певні події у житті спричиняють більш яскраві та ранні спогади. Так, дорослим легше пам'ятати про персональні, а не загальні події з раннього дитинства — людина швидше пригадає, як отримала собаку, ніж появу на небі комети Галлея. Дослідження вказують на те, що такі загальні, публічні події пригадуються десь з віку у 6 років. Дорослі можуть пам'ятати значущі події, такі як потрапляння у лікарню чи народження молодшого брата частіше і раніше, ніж інші події (2 та 3 роки у порівнянні з 3,5 роки). А інші, наче так само важливі події, як смерть улюбленої людини чи зміна місця проживання, так рано не пригадуються.

Дослідження вказують на те, що до віку бл. 4-х років діти не можуть формувати спогади, багаті на контекст. Вони не можуть запам'ятати джерело отриманої інформації, оскільки їх префронтальна кора головного мозку ще недостатньо розвинена. Дорослі можуть пригадати фрагментарні спогади (окремі моменти без контексту, часто картинки, поведінку чи емоції) з віку бл. 3,5 років, а спогади про події як правило пригадуються з дещо пізнішого віку. Це схоже на дослідження, яке показало різницю між пригадуваннями особистих події та відомих подій — відомі події змінюються на персональні десь від віку 4,5 роки.

Спогади, які щезають Діти можуть формувати спогади у більш ранньому віці, ніж дорослі здатні пригадати. І хоча ефективність кодування та зберігання спогадів у більш старших дітей дозволяє їм більше пам'ятати, молодші діти також мають значні можливості для запам'ятовування. Немовлята можуть пам'ятати послідовність дій, предмети, які призводять до дій, та порядок, у якому події розгортаються, що свідчить про наявність у них передумов для автобіографічної пам'яті. Діти десь на 50% правильно пригадують події, які відбулися до досягнення ними двох років, а от дорослі практично нічного з того віку не пам'ятають. У віці двох років діти можуть пригадувати події, які відбулися декілька тижнів тому, що вказує на те, що ці спогади можуть зберігатися досить тривалий час, та може пояснити, чому деякі люди мають спогади про такий ранній вік. Діти також демонструють здатність невербально пригадувати події, які відбулися до того, як у них сформувався словниковий запас для опису таких подій, а дорослі таких спогадів не мають. Такі знахідки спонукали подальше дослідження того, чому та коли люди втрачають спогади, які раніше були їм доступні.

Було з'ясовано, що в міру дорослішання діти втрачають здатність пригадувати довербальні спогади. Одне з пояснень цього припускає, що після розвитку лінгвістичних навичок, спогади, які не були закодовані вербально, втрачаються у мозку. Ця теорія також пояснює, чому багато ранніх спогадів людини фрагментовані — втрачаються невербальні компоненти. Однак існують і протилежні результати, які вказують на те, що діти дошкільного віку (5-6 років) пам'ятають більшу кількість точних деталей про події, ніж вони ж у більш ранньому віці, а діти віком 6-9 років часто мають вербально доступні спогади з дуже раннього дитинства.

Така збільшена здатність дітей пам'ятати свої ранні роки починає затухати, лише коли діли досягають віку 10 років, а у віці 11 років діти вже мають дорослий рівень амнезії дитинства. Такі результати досліджень можуть вказувати на наявність певного аспекту у підлітковому мозку або нейробіологічні процеси підліткового віку, які спричиняють розвиток амнезії дитинства.

Відмінності

Стать Як правило, коли гендерна нерівність взагалі спостерігається у віці перших спогадів, жінки/дівчата мають більш ранні спогади, ніж чоловіки/хлопці . Причиною більш ранніх спогадів у жінок вважається те, що матері зазвичай мають більш детальний, оцінний та емоційний стиль ремінісценції з дочками, ніж з синами, який, згідно досліджень, має наслідком багатші на деталі дитячі спогади. Жінки у різних культурах демонструють тенденцію мати більш насичені інформацією спогади, ніж чоловіки, та тенденцію мати найбільш ранні дитячі спогади з фокусом більше на інших, ніж на себе. З іншого боку, чоловіки демонструють у ранніх спогадах більший фокус на себе та більшу ймовірність зазначити про наявність негативних спогадів. Всупереч цьому, дослідження показали, що дівчата з більшою ймовірністю пам'ятають травматичні та переломні події, а хлопці частіше пам'ятають ігрові моменти. За дослідженнями, ранні спогади є більш точними у відображенні доброзичливості — для чоловіків, та домінування/тиску — для жінок.

Етнічна належність, культура та суспільство