Майкл Трент Резнор (; 17 травня 1965) — американський музикант, композитор і продюсер. Як вокаліст і мультиінструменталіст Резнор є лідером і єдиним постійним учасником індастріал-рок гурту Nine Inch Nails з 1988 року. З 2010 року він і його дружина Меріквін Маандіг є учасниками пост-індустріального Staff (2011, 8 December). «Trent Reznor pegs early 2012 release date for How to Destroy Angels full-length». HitFix. Процитовано 29 грудня 2011.Helbig R (2010, 3 June). «How to Destroy Angels». Nothing But Hope and Passion. Процитовано 29 грудня 2011. тріо How to Destroy Angels.
У середині 1980-х років Резнор був учасником гуртів Option 30, The Innocent і Exotic Birds. Він отримав роботу в Right Track Studios в Клівленді і почав писати власну музику під назвою Nine Inch Nails. Перший реліз гурту «Pretty Hate Machine» отримав комерційний і критичний успіх, і відтоді музикант випустив сім студійних альбомів. Поза Nine Inch Nails, він зробив свій внесок в альбоми таких артистів, як Marilyn Manson і Сол Вільямс.
1997 року Трент потрапив до списку найвпливовіших людей світу в журналі Time, а журнал Spin визнав його «найважливішим музикантом» . Резнор займає 25 місце в списку 100 найкращих метал-вокалістів усіх часів за версією журналу Hit Parader's Top 100 Metal Vocalists Of All Time Theinsider.com. Процитовано 27 лютого 2011 і 32 в списку 50 найкращих рок-фронтменів усіх часів, складеному журналом SpinThe 50 Greatest Rock Frontmen of All Time . SPIN..
З 2010 року працює разом із композитором Аттікусом РоссомMartinelli M (2010, 8 June). «How to Destroy Angels». The New Montreal. Процитовано 29 грудня 2011., з яким пише музику до кінофільмів, телесеріалів і відеоігор. Серед найзнаніших робіт: «Соціальна мережа» (2010; премія «Оскар» за найкращу музику), «Дівчина з тату дракона» (2011; премія «Греммі» за найкращий саундтрек для візуальних медіа), «Загублена» (2014), «Душа» (2020; премія «Оскар» за найкращу музику), «Суперники» (2024; премія «Золотий глобус» за найкращу музику).
Біографія
Ранні роки Майкл Трент Резнор () народився 17 травня 1965 року о 7:30 в родині Ненсі Лу (Кларк) та Майкла Резнорів . Своє середнє ім'я він отримав щоб уникнути плутанини з батьком. Після розлучення батьків він жив в Мерсері з бабусею та дідусем по материнській лінії, в той час як Тера жила з матір'ю . Резнор є нащадком Джорджа Резнора, який заснував Reznor Company, компанію виробництва опалення та кондиціювання повітря в 1888 році. Родина продала бізнес в 1960-х роках. Трент має німецьке та ірландське походження.
Резнор почав грати на фортепіано в п'ять років, рано показавши музичні здібності. В інтерв'ю 1995 року його дідусь згадував: «Музика була його життям, вже з дитинства. Він був дуже обдарований». Його вчитель по фортепіано Рита Беглан згадувала, що Резнор за інструментом нагадував їй .
Трент Резнор неодноразово визнавав, що відокремлене життя в Пенсільванії викликало в ньому почуття відірваності від решти світу. В інтерв'ю 1994 року журналу Rolling Stone, розмірковуючи про причини, що спонукали його вибрати кар'єру рок-музиканта, Резнор говорив:
Майкл Трент ріс самотньою та замкнутою дитиною. «У школі весь вільний час проводив в художньому класі, слухав там музику та просто вбивав час. Я був самотнім та ненавидів школу. Друзів відтоді у мене не залишилося»Tom Bryant Into The Void. Pp. 22-26 Kerrang!, Issue # 1271 July 25 2009. — Перевірено. — 27-11-2009, — пізніше згадував він. Однак, пізніше Резнор заявляв: «Я не хочу, щоб складалося враження, ніби у мене було нещасне дитинство».
Починаючи з молодших класів середньої школи Резнор навчався також грі на саксофоні та тубі. Він був членом джазового та духового оркестру. Диригент оркестру д-р Хендл Ходж запам'ятав його як «дуже приємного та доброзичливого молодого чоловіка». Крім того, Резнор брав участь у шкільних театральних постановках. За ролі в мюзиклах — Іуди в спектаклі «Ісус Христос — суперзірка» та професора Гарольда Хілла в «» — він визнавався своїми однокласниками найкращим драматичним актором.
Перші музичні гурти Трент Резнор закінчив школу в 1983 році та вступив до Аллегейні-коледж, де вивчав обчислювальну техніку та музику. До того часу він вже усвідомив, що хоче займатися всерйоз лише рок-музикою. Основною перешкодою, однак, була невпевненість у собі. «Я побоювався навіть вигадати пісню — просто з остраху, що вона мені самому може не сподобатися… До того ж, не міг відповісти сам собі на запитання: а що я-то можу сказати нового?.. Мені зовсім не хотілося звучати, як всі», — говорив він в інтерв'ю 1994 року журналу Kerrang!. Резнор приєднався до місцевого гурту Option 30, який давав по три концерти на тиждень. Провчившись один рік, він вирішив кинути коледж та повністю присвятити себе музиці.
З цією метою Резнор переїхав в Клівленд, де приєднався до гурту The Innocent як клавішник. Він встиг взяти участь в записі єдиного альбому гурту Livin' in the Street і покинув колектив через три місяці. Потім Резнор співпрацював ще з кількома місцевими клівлендськими командами, в тому числі з Exotic Birds. Разом з цим гуртом він знявся у фільмі Пола Шредера «При світлі дня», учасники Exotic Birds постали на екрані як музиканти вигаданого колективу The Problems. Робота в картині Шредера залишається досі єдиною кінороллю Трента Резнора.
Водночас Резнор влаштувався різноробом у клівлендську звукозаписну студію Right Track Studio (зараз — Midtown Recording). Її власник Барт Костер згадував, що Резнор «гранично концентрувався на всьому, що робив. Коли цей хлопець натирав підлогу, та виглядала прекрасно». Костер дозволяв Резнор користуватися студією в неробочі години, у результаті початківець музикант зміг записати демоверсії пісень, що увійшли потім в його дебютний альбом. Ці демо пізніше були видані на бутлегі Purest Feeling.
Nine Inch Nails
Під впливом різних виконавців, насамперед Принца, Ministry та Skinny Puppy, Резнор записав кілька незграбних, різких композицій, ідеально (як писав пізніше журнал Kerrang!) «озвучили відчай та безнадію, якими були наповнені тексти». Працюючи в студії ночами, він сам виконав партії всіх інструментів, за винятком ударних, на яких зіграв Кріс Вренна. Пізніше Резнор згадував:
Дебютний альбом Pretty Hate Machine 1989 року приніс Резнор загальнонаціональну популярність. Альбом, стилістичні рамки якого зумовив (за визначенням одного з критиків) «готичний мінімалізм з використанням хаотичних електронних ефектів як основного фону», жодним чином не відповідав духу часу. Трент Резнор виявився практично єдиним у своєму жанрі, і це сам він пізніше називав своїм досягненням.
Протягом наступних трьох років Резнор гастролював, виступав у перших відділеннях інших гуртів, таких, як The Jesus and Mary Chain, зіграв на самому першому фестивалі серії Lollapalooza. Одним з найбільш пам'ятних для нього стало фіаско на Вемблі, де Nine Inch Nails, що вийшли на сцену перед Guns N' Roses, були обсвистані фанатами останньої.
Посварившись із лейблом TVT Records, Резнор створив власну компанію звукозапису Nothing Records, на якій вийшов міні-альбом Broken. Платівка записувалася потай, щоб не спровокувати конфлікту з колишніми роботодавцями.
Міні-альбом Broken, який сам Резнор називав «одним великим сгутком злості», виявився навіть похмуріше попередника. Журнал Kerrang! назвав його «…позамежно нездоровим для мозку» (). Але навіть його музичний зміст виглядав безневинно порівняно з відеокліпами. «Happiness in Slavery» за участю перформанс-артиста Боба Фланагана виявився заборонений до показу на MTV. У кліпі «Gave Up» знявся тоді ще невідомий Мерілін Менсон, що незадовго до цього випустив на лейблі Резнора дебютний альбом Portrait of an American Family.
В 1993 році Трент Резнор переїхав до Лос-Анджелесу в будинок 10050 на Сьєло-Драйв, той самий, в якому від рук банди Чарльза Менсона загинула вагітна дружина Романа Полянского акторка Шерон Тейт . Резнор стверджував, що нічого не знав про історію будинку. Тут був створений The Downward Spiral, альбом (згідно з Kerrang!) «з одного боку підлеглий темі сексу та наркотиків, з іншого —той, що розширив світогляд автора та збагатив ландшафти його творчої особистості». Альбом отримав найвищі оцінки критиків і, ставши платиновим, вивів індастріал рок в мейнстрим. Не менш вражаючим було світове турне, що послідувало після релізу альбому.
Потім Резнор переїхав в Новий Орлеан і тут, в будинку, де раніше розташовувалося похоронне бюро, відбудував собі нову студію (одним з перших її випробував Менсон, записавши альбом Antichrist Superstar). Але в цей же час стало ясно, що образ життя Резнора став чинити негативний вплив на його творчість.
Альбом мав великий успіх — так само як і саундтрек до фільму Девіда Лінча «Загублене шосе» (друга його робота для кіно після «Природжені вбивці» Олівера Стоуна).
В 1997 році Резнор припинив будь-які стосунки з Мериліном Менсоном. У ті ж дні він тяжко переживав втрату: смерть бабусі, яка виховала його. «Кожний день відбувалося щось страшне, але я продовжував функціонувати. Тоді я не усвідомлював цього, але починався період дуже напруженої внутрішньої боротьби», — говорив Резнор в інтерв'ю 2005 року.
У такому стані Трент Резнор в своїй нью-орлеанській студії почав роботу над альбомом The Fragile. «Приступаючи до роботи, я відчував себе так, немов залишився єдиною людиною на землі», — говорив він. Музикант згадував, що робота почалася для нього з відчуття повної духовної спустошеності: він годинами просиджував перед фортепіано, не в силах зробити жодного звуку. Під час психотерапії авторський «блок» був знятий та пісні стали з'являтися одна за одною. Однак, як зазначає журнал Kerrang!, «… це був твір людини, яка відвернулася від зовнішнього світу». Резнор зізнавався, що час від часу включав MTV, але лише для того, щоб «нагадати собі, чого не потрібно робити». В інтерв'ю журналу Time він говорив: «Я був як щур в клітці. Перебував у владі залежності, але не міг змусити себе в цьому зізнатися. Мною панував страх. Було відчуття, що сказати більше нічого. Ніколи не хотів би ще раз зробити подібний альбом».
Альбом The Fragile 1999 року в цілому був зустрінутий критикою неоднозначно. Успіху попередніх платівок він повторити не зміг. «Цією платівкою я дуже пишався. Але продавалася вона гірше, ніж я, та і рекорд-компанія теж, сподівалися, тому можна назвати її невдачею», — пізніше зізнавався Резнор. При цьому альбом став для автора «рятівною гаванню». Після нього Резнор за його власними словами, «знову міг подивитися в дзеркало і себе самого не засоромитися». «Є ще відчуття самотності, недомовленості, страх самотності, але я знову починаю впізнавати <в музиці> себе самого», — говорив він. Про роки депресії він говорив:
Для виходу наступного альбому Nine Inch Nails, знадобилося знову п'ять років. With Teeth, що вийшов в 2005 році, Резнор назвав згодом «обережним» альбомом, визнавши, що платівка не належить до числа його улюблених. «Озираючись назад, я бачу, що не був до кінця впевнений у собі. Протверезівши, я кілька років просто намагався залишитися в живих та відчути себе затишно у власній шкурі перш ніж знову зануритися в таку роботу з ризиком зазнати фіаско», — говорив він.
Альбом був записаний з новим гуртом, на ударних зіграв Дейв Грол. Платівка виявилася нерівною, перш за все, в настрої, перепади якого відчувалися всюди — від зайвої різкості, до надмірної стриманості, через що, як зазначалося в рецензіях, багато немов би залишалося невисловленим. Але цей альбом дозволив Резнору висловитися з політичних питань, зокрема в анти-бушівській пісні «The Hand That Feeds». Головним же було «реабілітаційне» значення альбому. Резнор говорив, що усвідомив: для нього тепер стала можливою студійна діяльність в ясній, неспотвореній наркотиками свідомості, і вирішив цей принцип поширити і на гастрольну діяльність.