Лю́бар (до середини XVII ст. — Лю́бартів; , ) — селище, центр Любарської селищної громади та Любарського району (до 2020 року) Житомирської області України.
Символи Любара
Любарська селищна рада в серпні 2000 року затвердила символіку селища Любар — герб, прапор (хоругву) та гімн.
Гімн селища.
Селищна рада затвердила гімн Любара на слова В. Боціяна та музику В. Суворкіна:
МІЙ ЛЮБАР Як нині привабно і любо В затінку струмочок дзюрчить І мило всміхається Любар До річки красуні Случі
Приспів: Мій Любар, моє ти улюблене місто, Мій Любар, навік незабутній мій край Мій Любар, сади твої щедрі барвисті Мій Любар, несуть запашний урожай
Над річкою парк зеленіє І верби купатись спішать. У місті ставок наче мрія, Як іскорки, хвилі блищать
Приспів
У день цей сьогодні, на диво, Ще й барвами сквери цвітуть, Став Любар назавжди вродливий, Як яблуня в пишнім саду
Приспів
Історія
Давні часи На Любарській землі люди жили з давніх часів. Про це свідчать залишки давніх поселень трипільської культури, доби бронзи, раннього заліза, черняхівської культури та давньоруських часівЛипко С. А. Любар // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Житомирська область. — К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 389., знайдені в різних частинах містечка та його передмістях.
Руський період Територія навколо сучасного Любара до середини XII століття входила до порубіжних з Волинською землею удільних князівств Київської землі — імовірно, до згаданої у літопису волості з 5 міст, серед яких названі лише Божський, Межибоже та Котельниця. У другій половині цього століття згадки про Божську волость зникають з літопису. Натомість, 1150 року в ньому вперше згадується про Болохово, Болоховську (Болохівську) землю — місцевість, яка, принаймні, частково займала територію колишньої Божської волості.
Попередником Любара на думку багатьох дослідниківСіцінський Є. Болохівське князівство (1150—1257). — Хмельницький, 2004. — с. 16–18.Винокур І. С. Історія лісостепового Подністров'я та Південного Побужжя. Від кам'яного віку до середньовіччя. Київ ; Одеса: Вища шк., 1985. — С. 110.Терещук К. І. До питання про локалізацію Болохівської землі // Дослідження з слов'яно-руської археології. — К.: Наукова думка, 1976. — С. 170—171.Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. — Київ: Дніпро, 1989. — С. 541.Білецька О. Поділля на зламі XIV—XV ст.: до витоків формування історичної області. — О. : Астропринт, 2004. — С. 71.Войтович Л. В. Галич у політичному житті Європи ХІ–XIV століть. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2014. — ISBN 978-966-02-7637-6. — С. 55. було давнє місто Болохів (у літописах — «Болохов(о)», «Борохов»), залишки якого любарський краєзнавець С. А. Липко локалізував та дослідив на одному з любарських городищ (на території колишнього автопарку)Липко С. А. Де був давній Болохов? // Український історичний журнал. — 1971. — № 4. — С. 98–104.Липко С. А. Археологічна розвідка давньоруського міста Болохова // Археологія. — 1973. — Вип. 12. — С. 95—98.. Від назви цього міста дістала свою назву місцевість Болохівська (Болоховська) земля.
У середині XIII століття, принаймні, значна частина Болоховської землі була зруйнована дощенту та підкорена князем Данилом Галицьким. Після цього згадки про неї та місто зникають з літописів. Імовірно, як самостійне політично-територіальне утворення Болохівська земля остаточно перестала існувати після вторгнення до Галицько-Волинської держави полчищ темника Бурундая 1258 рокуКотляр М. Ф. Болоховська земля // . З середини XIII по, принаймні, першу чверть XIV століття (близько 100 років) територія сучасного Любара входила до особливого анклаву (буферної зони), який адміністративно та політично повністю підпорядковувався Золотій ОрдіЕгоров В. Историческая география Золотой Орды в XIII—XIV вв. — Москва: Наука, 1985. — С. 36-37..
Заснування Любартова Згідно з місцевою традицією, а також, на думку багатьох дослідників, князь Любарт-Дмитро заснував Любар, хоча досі про це не знайдено жодних письмових згадок чи інших підтверджень. Більшість учених датують можливу появу Любартова часовим проміжком 1340—1382 роківнапр. Заяць А. Є. Урбанізаційний процес на Волині в XVI-першій половині XVII століття. — Львів: [б.в.], 2003. — ISBN 966-7964-13-2. — С. 28.. Імовірно, неподалік від руїн колишнього руського міста Болохова він міг закласти невеликий дерев'яний замок на лівомуУказатель к изданиям Временной Комиссии для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе (с 1845 по 1877 год.). — Т. 2: Имена географические: Материалы для исторической географии Южной и Западной России. — К., 1882. — С. 468.Михайлишин О. Л. Деякі джерела до вивчення і дослідження резиденціонального будівництва західної Житомирщини (кінець XVIII—XIX століття) // Житомирщина на зламі тисячоліть: Науковий збірник «Велика Волинь»: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 21. — Житомир: М. А. К., 2000. — ISBN 966-7626-09-1. — С. 74. високому березі Случі, у якому розмістив свій сторожовий загін. Поблизу замку з часом виникло поселення з посадом, назва якого пов'язується з іменем князя — Любартов (Любартів), і може походити від найменування замку — «Любартов (Любартів) замок». Цю назву населений пункт носив до середини XVII століття.
Після остаточної втрати сином Любарта, волинським князем Федором Любартовичем Луцького князівства 1387 року, поселення та навколишні землі опинилися під владою Великого князівства Литовського.
Любартов у складі Великого князівства Литовського Надалі Любартов з околицями у складі Волинської землі перебували під владою литовсько-руських князів — Вітовта (принаймні протягом 1388-1430 роківАндрияшев A. M. Очерк истории Волынской земли конца XIV столетия. — К.: Типография Императорского Университета Святого Владимира, 1887. — С. 229.), а по ньому Свидригайла (1440-1452)Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року). — Т. 2. — Вінніпег: Товариство «Волинь», 1986. — С. 51.. На сайті Верховної Ради України вказано без зазначення джерела, що перша письмова згадка про поселення датується 1440 роком.
1491 року в Любартові була побудована дерев'яна синагога«Волынские ведомости» (часть неофициальная) — 1861. — № 1..
Певний час поселення, імовірно, перебувало під владою князів Чарторийських. За різними даними, наприкінці XV століттяZbigniew Anusik. Glosa do dziejów rodu książąt Ostrogskich. Tomasz Kempa, «Dzieje rodu Ostrogskich», Wydawnictwo Adam Marszałek, Toruń 2003, ss. 194. // Przegląd Nauk Historycznych 2008, R. VII, nr 1. — S. 140. — на початку XVI століття Любартов з волостю потрапляє до володінь князя Костянтина Івановича ОстрозькогоАтаманенко В. Оборонний потенціал володінь кн. Острозьких у південно-східній Волині // Покликання. Збірник праць на пошану професора о. Юрія Мицика / Редкол. П.Сохань, А.Бойко, В.Брехуненко та ін.- К, 2009. — ISBN 978-966-02-4988-2. — С. 268.Собчук В. Ровенська волость: формування, склад і власники (до середини XVI століття) // Theatrum Humanae Vitae. Студії на пошану Наталі Яковенко. — К.: Laurus, 2012. — ISBN 978-966-2449-15-0. — С. 196..
Любар у складі Речі Посполитої Після Люблінської унії 1569 року Любартів став частиною Королівства Польського Речі Посполитої. Старе місто на лівому березі Случі належало до Кременецького повіту Волинського воєводства. Засноване згодом на правому березі річки Нове місто (Новий Любар(тов)) було частиною Житомирського повіту Київського воєводства. .
Розквіт Любартова за князів Острозьких Князь Костянтин Василь Острозький отримує Любартів 1574 рокуКемпа Т. Костянтин Василь Острозький (бл. 1524/1525-1608) воєвода Київський і маршалок землі Волинської. — Хмельницький: ПП Мельник А. А., 2009. — ISBN 978-966-8587-70-2. — С. 207; 280.. Між 1574 та 1584 роками цей князь відновив Любартівський замок і поселення біля нього на лівому березі Случі — Старий Любартов та заснував нове поселення на правому березі річки — Новий ЛюбартовАрхив Юго-западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, высочайше учрежденную при Киевском Военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе: [В 37 т.]. — Ч. 7: Т. 3: Акты о заселении Южной России XVI—XVIII в.в. — Киев: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1905. — С. 286—287..
Любартов завдяки князю К. В. Острозькому, імовірно, наприкінці XVI століття отримав магдебурзьке правоЗаяць А. Є. Урбанізаційний процес на Волині в XVI-першій половині XVII століття. — Львів: [б.в.], 2003. — ISBN 966-7964-13-2. — С. 158.. У ньому були створені органи міського самоврядування, такі як міська рада та міська лава. У місті був міський писар, імовірно, діяли також інші чиновники та службовці, такі як шафар, інспектор, нічний сторож, кат, війтівська служба, міська варта. Вперше у документах Любартов названо містом у поборовому реєстрі 1579 рокуЗаяць А. Є. Урбанізаційний процес на Волині в XVI-першій половині XVII століття. — Львів: [б.в.], 2003. — ISBN 966-7964-13-2. — С. 30; 81..
Невдовзі місто стало значним ремісничим і торговельним осередком із сільськогосподарськими передмістямиЛипко С. А. Любар // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Житомирська область. — К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 390.. Володар міста проводив активну колонізацію на своїх землях — навколо Любартова постали нові селаКемпа Т. Костянтин Василь Острозький (бл. 1524/1525-1608) воєвода Київський і маршалок землі Волинської. — Хмельницький: ПП Мельник А. А., 2009. — ISBN 978-966-8587-70-2. — С. 217..
Південніше містечка пролягав Чорний шлях, яким татари зазвичай здійснювали свої набіги на українські землі. Тому жителі Любартова та околиць зазнавали великого лиха від їхніх набігів. За Острозьких такі напади зафіксовані у 1593, 1595, 1616, 1617 та 1618 рокахВорончук І. О. Населення Волині в XVI — першій половині XVII ст.: родина, домогосподарство, демографічні чинники: Монографія / І. О. Ворончук — К.: 2012. — ISBN 978-966-02-6249-2. — С. 597, 599, 601..
Наприкінці XVI — на початку XVII століття в Любартові діяла соцініанська школаЗавгородня Т. К. Історія педагогіки: навчально-методичний посібник / Т. К. Завгородня, Л. М. Прокопів, І. В. Стражнікова. — Івано–Франківськ, 2014. — С. 63., де молодь різних віросповідань вивчала грецьку, латину, польську та церковнослов'янську мови, діалектику, риторику, основи християнської етики.
Наприкінці XVI століття князь К. В. Острозький подарував Любартов і 9 навколишніх сіл (Любартівський або Любарський ключ) своєму наймолодшому синові ОлександровіZbigniew Anusik. Glosa do dziejów rodu książąt Ostrogskich. Tomasz Kempa, «Dzieje rodu Ostrogskich», Wydawnictwo Adam Marszałek, Toruń 2003, ss. 194. // Przegląd Nauk Historycznych 2008, R. VII, nr 1. — S. 170.. 1598 року вперше в документах згадується Новий ЛюбартовЗаяць А. Є. Урбанізаційний процес на Волині в XVI-першій половині XVII століття. — Львів: [б.в.], 2003. — ISBN 966-7964-13-2. — С. 88., який тоді здавався в орендуЗаяць А. Умови функціонування міських поселень Волині XVI — першої половини XVII ст. (стримуючі фактори розвитку) // Вісник Львівського університету. Серія історична. — Випуск 37. — Част. 1. — Львів, 2002. — С. 112—113..