Європе́йська асоціа́ція ві́льної торгі́влі () — регіональна торговельна організація та зона вільної торгівлі, що складається з чотирьох європейських держав: Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії та Швейцарії. Організація діє паралельно з Європейським Союзом (ЄС), і всі чотири держави-члени беруть участь у єдиному європейському ринку та є частиною Шенгенської зони. Однак вони не є учасниками Митного союзу Європейського Союзу.

ЄАВТ історично була одним із двох домінуючих західноєвропейських торговельних блоків, але зараз вона значно менша та тісно пов'язана зі своїм історичним конкурентом, ЄС. Вона була створена 3 травня 1960 року як альтернативний торговельний блок для тих європейських держав, які не могли або не бажали приєднатися до тодішніх Європейських Спільнот (ЄС), головного попередника Європейського Союзу. Стокгольмська конвенція (1960) про створення ЄАВТ була підписана 4 січня 1960 року у столиці Швеції сімома країнами (відомими як «Зовнішня сімка»: Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція, Швейцарія та Сполучене Королівство). Переглянута Конвенція, Вадуцька конвенція, була підписана 21 червня 2001 року та набула чинності 1 червня 2002 року.

Після 1995 року залишилися лише два члени-засновники, а саме Норвегія та Швейцарія. Інші п'ять, Австрія, Данія, Португалія, Швеція та Сполучене Королівство, приєдналися до ЄС. Початкову Стокгольмську конвенцію замінила Вадуцька конвенція, метою якої було забезпечити успішну основу для подальшого розширення та лібералізації торгівлі як між державами-членами організації, так і з рештою світу.

Хоча ЄАВТ не є митним союзом, і держави-члени мають повне право укладати двосторонні торговельні угоди з третіми країнами, воно має скоординовану торговельну політику. Як результат, його держави-члени спільно уклали угоди про вільну торгівлю з ЄС та низкою інших країн. Для участі в єдиному ринку ЄС Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія є сторонами Угоди про Європейську економічну зону (ЄЕЗ), дотримання якої регулюється Наглядовим органом ЄАВТ та Судом ЄАВТ. Натомість Швейцарія має низку багатосторонніх угод з ЄС та його державами-членами.

Держави-члени

Історія

12 січня 1960 року в Золотій залі Стокгольмської ратуші було започатковано Конвенцію про створення Європейської асоціації вільної торгівлі. Вона передбачала поступове скасування мит на промислову продукцію, але не торкалася сільськогосподарської чи рибної продукції.

Основна відмінність між ранньою ЄЕС та ЄАВТ полягала в тому, що остання не діяла спільних зовнішніх митних тарифів, на відміну від першої: кожен член ЄАВТ міг вільно встановлювати свої індивідуальні митні збори проти країн, що не є членами ЄАВТ, або укладати з ними індивідуальні угоди про вільну торгівлю.

Країнами-засновниками ЄАВТ були: Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція, Швейцарія та Велика Британія. Протягом 1960-х років ці країни часто називали «Зовнішньою сімкою», на відміну від Внутрішньої шістки тодішніх Європейських Спільнот (ЄС).

Фінляндія стала асоційованим членом у 1961 році та повноправним членом у 1986 році, а Ісландія приєдналася до ЄС у 1970 році. Сполучене Королівство та Данія приєдналися до ЄС у 1973 році і таким чином перестали бути членами ЄАВТ. Португалія також вийшла з ЄАВТ на користь Європейських Спільнот у 1986 році. Ліхтенштейн приєднався до ЄАВТ у 1991 році (раніше його інтереси представляла Швейцарія). Австрія, Швеція та Фінляндія приєдналися до ЄС у 1995 році і таким чином перестали бути членами ЄАВТ.

Двічі, у 1972 та 1994 роках, уряд Норвегії намагався приєднатися до ЄС (у 1973 році він все ще був ЄЕС) і таким чином вийти з ЄАВТ. Однак обидва рази членство в ЄС було відхилено на національних референдумах, що зберегло Норвегію в ЄАВТ. Ісландія подала заявку на членство в ЄС у 2009 році через ісландську фінансову кризу 2008–2011 років, але з того часу відмовилася від своєї заявки.

Поточні члени Договірна сторонаПриєднанняНаселення ( )Площа СтолицяРейк'явікВадуцОслоБерн

Колишні члени ДержаваПриєднанняВихід з ЄАВТПриєднання до ЄС (вийшли )

Інші переговори Між 1994 і 2011 роками обговорювалися питання членства в ЄАВТ для Андорри, Сан-Марино, Монако, Острова Мен, Туреччини, Ізраїлю, Марокко та інших партнерів Європейської політики сусідства.

Андорра, Монако та Сан-Марино У листопаді 2012 року, після того, як Рада Європейського Союзу закликала до оцінки відносин ЄС з Андоррою, Монако та Сан-Марино, які вони назвали «фрагментованими», Європейська комісія опублікувала звіт, у якому викладено варіанти їхньої подальшої інтеграції до ЄС. На відміну від Ліхтенштейну, який є членом ЄЕЗ через ЄАВТ та Шенгенську угоду, відносини з цими трьома мікродержавами базуються на низці угод, що охоплюють конкретні питання. У звіті розглянуто чотири альтернативи поточній ситуації:

Галузевий підхід з окремими угодами з кожною державою, що охоплюють усю сферу політики. Всеохопна багатостороння Рамкова угода про асоціацію (FAA) з трьома державами. членство в ЄЕЗ та Членство в ЄС.

Однак Комісія стверджувала, що секторальний підхід не вирішує основних проблем і все ще є непотрібно складним, тоді як членство в ЄС було відхилено найближчим часом, оскільки «інституції ЄС наразі не адаптовані до вступу таких малих за розміром країн». Решта варіантів, членство в ЄЕЗ та FAA з державами, були визнані життєздатними та рекомендовані комісією. У відповідь Рада звернулася з проханням продовжити переговори з трьома мікродержавами щодо подальшої інтеграції та підготувати до кінця 2013 року звіт з детальним описом наслідків двох життєздатних альтернатив та рекомендаціями щодо подальших дій.

Оскільки членство в ЄЕЗ наразі відкрите лише для держав-членів ЄАВТ або ЄС, для приєднання мікродержав до ЄЕЗ без членства в ЄС потрібна згода існуючих держав-членів ЄАВТ. У 2011 році Йонас Гар Стере, тодішній міністр закордонних справ Норвегії, яка є державою-членом ЄАВТ, заявив, що членство мікродержав у ЄАВТ/ЄЕЗ не є відповідним механізмом для їхньої інтеграції у внутрішній ринок через їхні різні вимоги порівняно з вимогами більших країн, таких як Норвегія, і припустив, що спрощена асоціація буде для них кращою. Еспен Барт Ейде, наступник Стере, відповів на звіт комісії наприкінці 2012 року, поставивши під сумнів, чи мають мікродержави достатні адміністративні можливості для виконання зобов'язань, пов'язаних з членством в ЄЕЗ. Однак він заявив, що Норвегія буде відкрита для можливості членства мікродержав у ЄАВТ, якщо вони вирішать подати заявку, і що країна ще не прийняла остаточного рішення з цього питання. Паскаль Шафхаузер, радник місії Ліхтенштейну при ЄС, заявив, що Ліхтенштейн, ще одна держава-член ЄАВТ, готовий обговорити членство мікродержав у ЄЕЗ за умови, що їхнє приєднання не перешкоджатиме функціонуванню організації. Однак він запропонував розглянути варіант прямого членства в ЄЕЗ для мікродержав, які не входять як до ЄАВТ, так і до ЄС. 18 листопада 2013 року Комісія ЄС дійшла висновку, що «участь малих за розміром країн у ЄЕЗ наразі не вважається життєздатним варіантом з політичних та інституційних причин», і що угоди про асоціацію є більш доцільним механізмом інтеграції мікродержав у внутрішній ринок.

Фарерські острови (Королівство Данія) Данія була одним із засновників ЄАВТ у 1960 році, але її членство припинилося в 1973 році, коли вона приєдналася до Європейських Співтовариств. Автономні території Королівства Данія були охоплені членством Данії в ЄАВТ: Гренландія з 1961 року та Фарерські острови з 1968 року. У середині 2005 року представники Фарерських островів порушили питання про можливість повторного приєднання їхньої території до ЄАВТ. Оскільки стаття 56 Конвенції ЄАВТ дозволяє лише суверенним державам ставати членами ЄАВТ, Фарерські острови розглянули можливість того, що «Королівство Данія стосовно Фарерських островів» може приєднатися до ЄАВТ від їхнього імені. Уряд Данії заявив, що цей механізм не дозволить Фарерським островам стати членом ЄЕЗ, оскільки Данія вже є стороною Угоди про ЄЕЗ.

Фарерські острови вже мають розширену двосторонню угоду про вільну торгівлю з Ісландією, відому як .

Відносини з Європейським Союзом: Європейська економічна зона У 1992 році ЄС, його держави-члени та держави-члени ЄАВТ підписали Угоду про Європейську економічну зону у Порту, Португалія. Однак пропозицію про ратифікацію Швейцарією своєї участі було відхилено на референдумі. (Тим не менш, Швейцарія має численні двосторонні договори з ЄС, які дозволяють їй брати участь у Єдиному європейському ринку, Шенгенській угоді та інших програмах). Таким чином, крім Швейцарії, члени ЄАВТ також є членами Європейської економічної зони (ЄЕЗ). ЄЕЗ складається з трьох держав-членів Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) та 27 держав-членів Європейського Союзу (ЄС). Вона була створена 1 січня 1994 року після угоди з Європейським економічним співтовариством (яке стало Європейським співтовариством двома місяцями раніше). Вона дозволяє державам ЄАВТ-ЄЕЗ брати участь у внутрішньому ринку ЄС, не будучи членами ЄС. Вони приймають майже все законодавство ЄС, пов'язане з єдиним ринком, крім законів про сільське господарство та рибальство. Однак, вони також сприяють та впливають на формування нової політики та законодавства, що стосуються ЄЕЗ, на ранній стадії в рамках офіційного процесу прийняття рішень. Один із членів ЄАВТ, Швейцарія, не приєдналася до ЄЕЗ, але має низку двосторонніх угод, включаючи угоду про вільну торгівлю, з ЄС.

Інституції ЄЕЗ Спільний комітет, що складається з держав ЄЕЗ-ЄАВТ та Європейської комісії (яка представляє ЄС), має функцію поширення відповідного законодавства ЄС на країни, що не входять до ЄС. Рада ЄЕЗ збирається двічі на рік для регулювання загальних відносин між членами ЄЕЗ.

Замість створення загальноєвропейських інституцій, діяльність ЄЕЗ регулюється Наглядовим органом ЄАВТ та Судом ЄАВТ. Наглядовий орган ЄАВТ та Суд ЄАВТ регулюють діяльність членів ЄАВТ стосовно їхніх зобов'язань у Європейській економічній зоні (ЄЕЗ). Оскільки Швейцарія не є членом ЄЕЗ, вона не бере участі в цих інституціях.

Наглядовий орган ЄАВТ виконує для членів ЄАВТ роль, еквівалентну ролі Європейської комісії для ЄС, як «охоронець договорів», а Суд ЄАВТ виконує роль, еквівалентну Європейському Суду Справедливості.

У початковому плані створення ЄЕЗ не було Суду ЄАВТ: ці ролі мав виконувати Європейський Суд Справедливості. Однак під час переговорів щодо угоди про ЄЕЗ Європейський Суд Справедливості у Висновку 1/91 постановив, що надання інституціям ЄС цих повноважень щодо держав, що не є членами ЄС, буде порушенням договорів.Brandtner, B (1992). Тому замість цього було розроблено нинішню схему.

Гранти ЄЕЗ та Норвегії – це фінансові внески Ісландії, Ліхтенштейну та Норвегії для зменшення соціальної та економічної нерівності в Європі. Вони були створені у зв'язку з розширенням Європейської економічної зони (ЄЕЗ) у 2004 році, яке об'єднало ЄС, Ісландію, Ліхтенштейн та Норвегію у Внутрішньому ринку. У період з 2004 по 2009 рік 1,3 євро мільярдів доларів США було виділено для фінансування проєктів у 15 країнах-бенефіціарах Центральної та Південної Європи. Гранти ЄЕЗ та Норвегії адмініструються Управлінням фінансового механізму, яке є афілійованим із Секретаріатом ЄАВТ у Брюсселі.

Міжнародні торговельні відносини

ЄАВТ має 31 угоду про вільну торгівлю з країнами, що не входять до ЄС, а також декларації про співпрацю та спільні робочі групи для покращення торгівлі. Наразі держави ЄАВТ встановили преференційні торговельні відносини з 41 державою та територією, окрім 27 держав-членів Європейського Союзу.

ЄАВТ та Україна

Співробітництво з іншими країнами здійснюється на двох рівнях. Перший з них передбачає укладення двосторонніх угод про вільну торгівлю. ЄАВТ уклала такі угоди з Болгарією, Чилі, Хорватією, Ізраїлем, Йорданією, Ліваном, Македонією, Мексикою, Марокко, Палестинською Автономією, Румунією, Сінгапуром, Тунісом, Туреччиною та Південною Кореєю.