До́гові́р про ство́рення Конститу́ції для Євро́пи (ДКЄ; також Європе́йська конститу́ція або Конституці́йний до́гові́р) — проєкт Конституції Європейського Союзу, підготовлений спеціально для цього створеним Конвентом (див. також Лаекенська декларація), упродовж року широко обговорювався публічно і на міжурядовій конференції, зазнав певних змін, і зрештою був ухвалений 18 червня 2004 року головами держав та урядів 25 країн ЄС. Урочисте підписання Конституційного договору відбулося 29 жовтня 2004 року в Римі; він мав набути чинности після ратифікації в усіх державах Європейського Союзу. Конституція для Європи була ратифікована 18 державами-членами, зокрема на референдумах в Іспанії та Люксембурзі. Проте неприйняття Європейської Конституції французами та нідерландцями у травні та червні 2005 року призвело до завершення процесу ратифікації.

Конституційний договір був покликаний спростити правовий доробок Європейського Союзу шляхом заміни всіх попередніх договорів єдиним, узагальнення законодавчої процедури, зменшення правових інструментів та уточнення повноважень Європейського Союзу. Серед головних нововведень Конституції — юридичний статус ЄС; запровадження посади президента Європейської Ради та міністра закордонних справ ЄС; включення до самого договору Хартії основних прав, яка, таким чином, стає обов’язковою до виконання; вдосконалення інституційної структури; подальше обмеження застосування права вето на ухвалювання рішень; залучення до ухвалювання рішень в Європейському Союзі національних парламентів тощо.

Після періоду роздумів було створено Лісабонський договір, який замінив Конституційний договір. Він містив багато змін, які спочатку були внесені до Конституційного договору, але замість того, щоб скасувати та замінити існуючі договори, просто вніс до них поправки та відмовився від ідеї єдиної кодифікованої конституції. Лісабонський договір, був підписаний 13 грудня 2007 року, набув чинности 1 грудня 2009 року.

Історія

Складання проєкту Розробка Європейської конституції почалася із заклику до нових дебатів щодо майбутнього Європи, зробленого на Європейській раді в Лакені в грудні 2001 року. Незабаром після цього було засновано Європейський конвент; його очолив колишній президент Франції Валері Жискар д'Естен і складався з двох членів парламенту (зазвичай один від правлячої більшості та один від опозиції) від кожної держави-члена та держави-кандидатки, 16 членів Європарламенту, два члени Європейської комісії і представника від кожного уряду. Жискар д'Естен запропонував розробити проєкт Конституції. Романо Проді, президент Європейської комісії, підтримав проєкт тексту під назвою «», який містив глибшу інтеграцію держав і більш чітку інституційну модель.

Після тривалих переговорів на Міжурядовій конференції (МУК) під час головування Італії виникли суперечки щодо запропонованих рамок для голосування кваліфікованою більшістю: остаточний текст був ухвалений у червні 2004 року під час головування Ірландії.

Згадка про християнство в преамбулі Декілька країн закликали включити в преамбулу Конституції посилання на християнство. Серед них були Італія, Литва, Мальта, Польща, Португалія, Чехія та Словаччина, які в травні 2004 року надіслали листа президентству Ірландії, у якому говорилося, що «уряди цих держав вважають пріоритетом визнання християнської традиції в Преамбулі» та зазначивши, що список підписантів не є вичерпним, оскільки вони сподіваються, що інші країни приєднаються до їх ініціативи. Грецький уряд також підтримував посилання на християнство.

Найсильнішими противниками будь-якого посилання на християнство були Франція та Бельгія. Іншими державами, які виступали проти такого посилання, були Німеччина, Данія, Швеція, Фінляндія, Словенія та Кіпр. Серед інших країн Іспанія спочатку підтримувала включення посилання на християнство, але наступний уряд Сапатеро змінив позицію.

Згодом узгоджена Конституція не робила явних посилань на християнство, згадуючи лише «культурну, релігійну та гуманістичну спадщину Європи». Це рішення викликало розчарування у Ватикані, але задоволення з боку держави-кандидатки Туреччини.

Підписання Договір про створення Конституції для Європи був підписаний у Римі 29 жовтня 2004 року 53 високопоставленими політичними діячами з 25 держав-членів Європейського Союзу. У більшості випадків глави держав призначали повноважних представників для підписання договору, але деякі президенти також підписували від імені держав, які були республіками. Більшість призначених повноважних представників були прем'єр-міністрами та міністрами закордонних справ.

Ратифікація

12 січня 2005 року Європейський парламент проголосував за юридично необов'язкову резолюцію на підтримку Конституції 500 голосами «за», 137 «проти» та 40 утрималися.

Перш ніж будь-який установчий договір ЄС набуде чинности, його мають ратифікувати всі держави-члени. Ратифікація має різні форми в кожній державі, залежно від її традицій, конституційних домовленостей і політичних процесів. Більшість держав-членів ратифікують договори ЄС після голосування в парламенті, тоді як деякі, зокрема Ірландія та Данія, іноді проводять референдуми, у випадку Ірландії, коли угода вимагає внесення поправок до конституції, оскільки всі поправки мають бути схвалені на референдумі. У відповідь на те, що вважалося новою природою Конституції, багато прихильників і противників Конституції стверджували, що вона повинна пройти через референдуми у всьому Європейському Союзі.; ;

20 квітня 2004 року тодішній прем'єр-міністр Сполученого Королівства Тоні Блер несподівано оголосив про намір провести референдум, пропозицію, яку він раніше відхилив. Ще сім держав-членів оголосили або вже оголосили про проведення референдумів щодо Конституції, зокрема Данія, Франція, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Іспанія та Португалія.

Іспанія була першою країною, яка провела референдум щодо Конституції. 20 лютого 2005 року іспанські виборці підтримали угоду: 76% проголосували «за», 24% «проти» при явці 43%.

29 травня 2005 року французи відхилили Конституцію з перевагою 55% проти 45% при явці 69%. 1 червня нідерландці відхилили Конституцію з перевагою 61% проти 39% при явці 62%.

Незважаючи на відмову у Франції та Нідерландах, Люксембург провів референдум 10 липня 2005 року, на якому 57% проти 43% схвалили Конституцію. Це був останній референдум щодо Конституції, оскільки всі інші держави-члени, які планували провести референдуми, скасували їх.

Поствідмова Після результатів референдумів у Франції та Нідерландах європейські лідери вирішили провести «період роздумів» про те, що робити далі. У рамках цього періоду роздумів була створена «група мудреців», щоб розглянути можливі варіанти дій. Ця група високопоставлених європейських політиків – колишніх прем’єр-міністрів, міністрів і членів Європейської комісії – вперше зустрілася 30 вересня 2006 року в Римі.

4 червня 2007 року ця група, відома як , представила свій звіт. Вони запропонували заснувати нову міжурядову конференцію з метою написання нового договору, який би переписав Маастрихтський договір, вніс зміни до Римського договору та надав Хартії основних прав Європейського Союзу юридично обов’язковий статус. Новий договір ґрунтуватиметься на першій і четвертій частинах Конституції, решта змін Конституції буде досягнуто шляхом поправок до Римського договору.ї

На європейському саміті в червні 2007 року держави-члени погодилися відмовитися від ідеї Конституції та внести зміни до існуючих договорів, які залишатимуться в силі. Вони також узгодили детальний мандат для нової міжурядової конференції для переговорів щодо нового договору, що містить такі поправки до існуючих договорів (насамперед до Римського договору та Маастрихтського договору). До кінця року ці переговори були завершені. Новий договір, який раніше називався Договором про реформу, став Лісабонським договором після його підписання в Лісабоні 13 грудня 2007 року.

Огляд національних голосувань Держава-членArticle IV-447 of the Treaty requires that instruments of ratification be deposited with the Government of the Italian Republic in order for the Treaty to enter into force. Each country deposits the instrument of ratification after its internal ratification process is finalised by all required state bodies (parliament and the head of state). Countries are ordered according to the date of deposition of ratification documents. When two countries have deposited the necessary documents on the same date the order is alphabetical.ДатаРезультатResults refer to the final round of parliamentary vote when more than one vote is required.Передача депозитарію уряду Італії11 листопада 2004Так. Сейм: 84 проти 4, 3 утрималися.17 грудня 200420 грудня 2004Так. Національна асамблея: 323 проти 12, а 8 утрималися.30 грудня 20041 лютого 2005Так. : 79 проти 4, ніхто утримався.9 травня 200525 січня 2005 6 квітня 2005Так. Палата депутатів: 436 проти 28, 5 утрималися. Так. Сенат: 217 проти 16, ніхто не утримався.25 травня 200520 лютого 2005 28 квітня 2005 18 травня 2005 20 травня 2005Так. Консультативний референдум: 76,73% проти 17,24%, 6,03% порожніх бланків, явка 42,32% участі.Participation in Spanish referendum is calculated based on the total number of votes. Results are calculated based on the valid votes only. Так. Конгрес депутатів: 311 проти 19, ніхто не утримався.

Так. Сенат: 225 проти 6, 1 утримався.

Королівська згода. Король Хуан Карлос ILEY ORGÁNICA 1/2005, de 20 de mayo, por la que se autoriza la ratificación por España del Tratado por el que se establece una Constitución para Europa, firmado en Roma el 29 de octubre de 2004.15 червня 200511 травня 2005 25 травня 2005Так. Національрат: Затверджено підняттям рук при 1 проти. Так. Бундесрат: Затверджено підняттям рук при трьох проти.17 червня 200519 квітня 2005Так. Парламент: 268 проти 17, 15 утрималися. 28 липня 20056 липня 2005Так. Парламент: Погоджено без .2 серпня 200530 червня 2005Так. Палата представників: 30 проти 19, один утримався.6 жовтня 20052 червня 2005Так. Сейм : 71 проти 5, шість утрималися.3 січня 200610 липня 2005 25 жовтня 2005Так. Консультативний референдум: 56,52% проти 43,48%, явка 87,77%.Participation in Luxemburg referendum is calculated based on the total number of valid, non-blank votes. Results are calculated based on the valid, non-blank votes. Так. Палата депутатів: 57 проти 1, ніхто не утримався.30 січня 200628 квітня 2005 19 травня 2005 17 червня 2005 20 червня 2005 29 червня 2005 19 липня 2005 8 лютого 2006Так. Сенат:54 проти 9, один утримався. Так. Палата представників: 118 проти 18, один утримався.

Так. Парламент Брюссельського столичного регіону: 70 проти 10, ніхто не утримався.

Так. Парламент німецькомовної спільноти: 21 проти 2, ніхто не утримався.

Так. Парламент Валлонії: 55 проти 2, ніхто не утримався.

Так. : 79 проти 0, ніхто не утримався.

Так. Парламент Фландрії: 84 проти 29, один утримався.13 червня 20069 травня 2006Так. Рійгікогу: 73 проти 1, ніхто не утримався.26 вересня 20061 січня 2007Так. Відповідно до положень Договору про приєднання 2005 рокуНе обов'язково1 січня 2007Так. Відповідно до положень Договору про приєднання 2005 рокуНе обов'язково11 травня 2005Так. Народна рада: 116 проти 27, четверо утрималися.12 травня 2005 27 травня 2005 31 жовтня 2006Так. Бундестаг: 569 проти 23, двоє утрималися. Так. Бундесрат: 66 проти 0, троє утрималися.

Заморожено. Федеральний конституційний судвкл. Åland is an autonomous province of Finland. It is part of the European Union, but is subject to certain exemptions. Åland is not party to the Treaty to establish European constitution, but according to Article IV-440, Paragraph 5 the Treaty will apply on the territory but with derogation. So Åland Parliament ratification is not necessary for the European Constitution to enter into force, but it is needed for provisions of Article IV-440, Paragraph 5 to be applied.5 грудня 2006 СкасованоТак. Едускунта/Риксдаг: 125 проти 39, четверо утрималися. 29 травня 2005