Лалібела — місто на півночі Ефіопії. Одне зі святих міст країни, що за значенням поступається тільки Аксуму, центр паломництва населення країни. На відміну від Аксума, майже всі жителі Лалібели є християнами ефіопської православної церкви. За задумом Святого Гебре Мескеля Лалібели місто мало стати Новим Єрусалимом, тому багато з історичних будівель міста мають назву й конструкцію будівель Єрусалима.

За даними Центрального статистичного агентства, 2005 року населення міста налічувало близько 14 668 осіб. За даними національного перепису 1994 року, населення міста становило 8484 особи.

Географія Місто лежить у зоні Симен-Уолло регіону Амхара на висоті 2500 метрів над рівнем моря.

Клімат Місто знаходиться у зоні, котра характеризується океанічним кліматом субтропічних нагір'їв. Найтепліший місяць — травень із середньою температурою 16.7 °C (62.1 °F). Найхолодніший місяць — грудень, із середньою температурою 12.6 °С (54.7 °F).

Історія До часів правління Гебре Мескеля Лалібели місто було відоме під іменем Роха. Цар-праведник отримав своє ім'я завдяки бджолиному рою, який, за легендою, оточив його при народженні. Його мати розцінила це як знак того, що він стане царем Ефіопії. Назви деяких місць у сучасному місті й загальний вигляд самих, висічених у суцільному камені, церков повторюють назви й обриси будівель, які цар Лалібела бачив під час свого перебування в Єрусалимі та у Святій землі в юнацтві.

Прагнучи усамостійнити ефіопську церкву і вивести її з-під влади Александрійського патріарха, Лалібела вирішив збудувати на батьківщині новий Єрусалим, який відповідав би його власним уявленням про «святий град». Саме тому багато об'єктів у місті мають біблейські назви: навіть річку, що протікає містом, називають Йорданом.

Місто залишалося столицею Ефіопії з кінця XII століття й упродовж XIII.

Першим з європейців церкви Лалібели побачив португальський мандрівник Перу да Ковільян (1460–1526). Серед перших європейців, хто побував у Лалібелі, був і португальський священик Франсішку Алваріш (1465—1540), який супроводжував посла Португалії під час відвідування останнім Лібне Дингиля у 1520-х рокахFrancisco Alvarez, The Prester John of the Indies translated by C.F. Beckingham and G.W.B. Huntingford (Cambridge: Hakluyt Society, 1961), стор. 226.

Відповідно до «Футух аль-Хабаса» (Futuh al-Habasa) Сіхаба ад-Діна Ахмада, Ахмед Гран спалив один із храмів Лалібели під час свого вторгнення до ЕфіопіїSihab ad-Din Ahmad bin 'Abd al-Qader, Futuh al-Habasa: The conquest of Ethiopia, translated by Paul Lester Stenhouse with annotations by Richard Pankhurst (Hollywood: Tsehai, 2003), стор. 346.

Місто відоме у всьому світі своїми монолітними церквами, що відіграють важливу роль в історії скельної архітектури. Хоча дати будівництва церков точно не відомі, вважається, що більшість із них було зведено за часів правління Лалібели, а саме — упродовж XII—XIII століть. Разом налічується 13 церков, об'єднаних у чотири групи: Північна група: Бет Медхане Алем, місце розташування хреста Лалібели, вважається найбільшою монолітною церквою у світі, можливо копіює церкву Святої Марії Сіонської в Аксумі. Поєднана з церквами (можливо, найстарішою з тих церков), Бете-Голгофа (відома своїми витворами мистецтва, за деякими даними, там розташована могила царя Лалібели), каплицею Селассіє та могилою Адама. Західна група: Бет Гіоргіс, що вважається найбільш витонченою церквою й такою, що збереглась найкраще. Східна група: Бет Амануель (можливо, колишня царська каплиця), Бет Меркоріос (може бути колишньою в'язницею), Бет Абба Лібанос і Бет Габріель-Руфаель (можливо, колишній царський палац), поєднана зі святою царською пекарнею. Ще далі розташовані монастир Ашетан Мар'ям і церква Ємрегана Крестос (можливо, XI століття, збудована в аксумському стилі, але в печері).

Щодо часу будівництва деяких церков є різні думки. Девід Бакстон установив загальновизнану хронологію«two of them follow, with great fidelity of detail, the tradition represented by Debra Damo as modified at Yemrahana Kristos.» David Buxton, The Abyssinians (New York: Praeger, 1970), стор. 110". Оскільки на висікання в тілі скелі мало піти більше часу, ніж кілька десятиліть правління царя Лалібели, Бакстон припустив, що роботи тривали й у XIV століттіBuxton, The Abyssinians, стор. 108.

Церкви також є значним досягненням інженерної думки, враховуючи, що всі вони пов'язані з водою (яка наповнює криниці поряд із багатьма церквами), використовують артезіанську геологічну систему, що подає воду на верхівку гірського хребта, де лежить містоMark Jarzombek, "Lalibela and Libanos, the King and the Hydro-Engineer of the 13th Century, " Thresholds, стор. 78-82.

Побут У Лалібелі також розташовані аеропорт (ICAO code HALL, IATA HLL), великий ринок, дві школи й лікарня.

У творах мистецтва Лалібела згадується як «місто священиків і висічених у камені церков» у науково-фантастичному романі «My Soul to Keep» Тананаріве Дуе. Книга «Тяжкий хрест Лалібели» Олександра Власова видана у Челябінську.

Галерея

Примітки

Література Африка: Энциклопедический словарь. В 2 т. Т. 2. / Гл. ред. А. Г. Громыко. Ред. коллегия: М. В. Васев, А. М. Васильев, Н. И. Гаврилов и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — 671 с. (с. 39)

Посилання Легенди Лалібели Ethiopian Treasures — Zagwe Dynasty, Rock-hewn Churches — Lalibela Lalibela, a city carved from legend www.imperialethiopia.org/history2.htm History of Lalibela churches UNESCO World Heritage Site Lalibela site page in the Aluka digital library