Під політичною системою Німеччини розуміють сукупність політичних інституцій, процесів прийняття політичних рішень та зміст цих політичних рішень.

Політична система Німеччини базується на принципах федералізму та парламентської демократії. Основну роль відіграють політичні партії, що посилено конкурують одна з одною, тому політичну систему Німеччини ще часто називають партійною демократією. Вибори в Німеччині здебільшого базуються на пропорційній системі, тому для утворення дієздатного уряду завжди необхідна конструктивна співпраця конкуруючих партій.

Федеральний парламент — Бундестаґ — обирає главу федерального уряду — канцлера, який визначає на федеральному рівні засади внутрішньої і зовнішньої політики та визначає кандидатури федеральних міністрів. Статус органів державної влади федерації та розподіл завдань і компетенції між федерацією та землями визначаються Основним Законом ФРН. Дотримання Основного Закону — федеральної конституції ФРН — контролює Федеральний Конституційний Суд.

Засади державного ладу Центральною характеристикою політичної системи Німеччини є її незмінні структурні принципи (Strukturprinzipien), до яких належать:

недоторканість людської гідності, закріплена в ч. 1 ст. 1 конституції, та закріплені в статті 20 конституції принципи демократії, правової держави, федерального устрою (поділ на землі), та соціальної держави.

Крім вищезгаданих стаття 20 визначає два інші засадничих принципи — принцип розподілу влади та право німецького народу на опір спробам ліквідації існуючого конституційного ладу.

Німеччина відповідно до закріпленого в ст. 20 конституції принципу федералізму є федеративною державою, кожна земля відповідно має свої органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Таким чином під федеральним існує другий — земельний — рівень прийняття політичних рішень.

Ч. 3 ст. 79 конституції забороняє змінювати згадані вище засадничі принципи державного ладу, визначенні в статтях 1 та 20. Усі учасники політичного життя зобов'язані визнавати і підпорядковувати свою діяльність «волелюбному демократичному ладу» (freiheitliche demokratische Grundordnung, FDGO), визначеному чинним Основним Законом. Основи цього ладу знаходяться під захистом конституції, держави та її інституцій (принцип демократії, що готова захистити сама себе — wehrhafte Demokratie).

Роль політичних партій в Німеччині є значною і закріплена в ст. 21 конституції. Політичні партії висувають кандидатів на політичні посади, впливають на визначення особового складу керівних органів державної адміністрації, судів та прокуратури.

Елементи прямої демократії в Німеччині на федеральному рівні майже не присутні. Громадяни мають в обмежених рамках можливість брати участь в прийнятті політичних рішень на рівні місцевих громад та земель шляхом місцевих референдумів, але їх результати не мають обов'язкової юридичної сили.

Парламентська демократія

ФРН вважається парламентською демократією, оскільки голова федерального уряду — федеральний канцлер — обирається прямо федеральним парламентом — Бундестагом. На відміну від президентських демократій, федеральний президент виконує в Німеччині майже виключно репрезентативні функції. Він не має ані права вето, ані не може де-факто впливати на прийняття рішень щодо персонального складу уряду.

Федералізм

Продовжуючи традицію великих та малих князівств Священної Римської імперії та як противага унітарній державі, створеній за часів націонал-соціалістичної диктатури, на вимогу держав-союзників в основу державного устрою ФРН було покладено принцип федералізму — рішення, яке відповідно ч. 3 ст. 79 конституції більше ніколи не може бути піддано ревізії. Створені в 1946 р. на території західних окупаційних зон союзників землі об'єдналися в 1949 р. в Федеративну Республіку Німеччину. На той момент кожна з них вже мала власну конституцію, уряд та систему судів.

Розподіл компетенцій і завдань між федерацією і землями має відбуватися в ідеальній формі згідно з принципом субсидіарності, хоча цей принцип в німецькій конституції й не закріплений. Згідно з цим принципом федерація переймає тільки ті завдання і компетенції, які вона може виконувати ефективніше, ніж це роблять землі. Але це не слід розуміти так, що федерація може перейняти будь-яку законодавчу компетенцію лише завдяки тому, що змогла успішно аргументувати, що може її ефективніше реалізувати, ніж землі. Більшість законодавчих компетенцій в Німеччині закріплена за федерацією, основними винятками, закріпленими за землями, є поліційне та комунальне право, а також політика в галузі культури та освіти. Окрім того, за землями закріплена велика частина компетенцій щодо організації адміністрації та судочинства. Важливою функцією федерації є функція другого рівня розподілу влади, його ще називають вертикальним розподілом влади. Бундесрат — друга палата парламенту — є представництвом інтересів урядів німецьких земель на федеральному рівні, але не зважаючи на це, Бундесрат залишається конституційним органом федерації, а його права та повноваження визначаються федеральним і аж ніяк не земельним правом.

В Німеччині постійно ведеться дискусія про реформування федерального устрою держави. Темами цих дискусій є передусім об'єднання деяких земель в одну, статус і повноваження Бундесрату та повернення деяких компетенцій, перенесених останнім часом на федеральний рівень, земельним ландтаґам. Обговорення реформи федеративного устрою Німеччини йде таким чином в трьох напрямках: (1) розподіл компетенцій і завдань між федерацією і землями, (2) розподіл фінансових ресурсів для реалізації цих завдань і компетенцій, (3) реорганізація територіального устрою ФРН. Проведена в 2006 р. реформа федеративного устрою реформувала в відносно великому об'ємі сферу розподілу компетенцій між федерацією і землями, реорганізація системи розподілу фінансових ресурсів поки що лише планується.

Демократія, яка готова захистити себе

Батьки сьогоднішньої конституції Німеччини, опираючись на негативний досвід історії Ваймарської республіки і домінуючого тоді правового позитивізму, виходячи з якого правом є те, що проголошує норма закону, а будь-яка норма може бути змінена, ввели в нову конституцію Німеччини елементи природного, надпозитивного, права. На природному праві базуються захист людської гідності як вище завдання держави (стаття 1), структурні принципи державного ладу (стаття 20), федеральний устрій та гарантії участі земель в законодавчому процесі на рівні федерації. Ці принципи є засадничими і незмінними, неможливість їх зміни закріплена в ч. 3 статті 79 конституції.

Іншим елементом обороноздатної демократії є можливість заборони користування правами та свободами, закріпленими в німецькій конституції, противникам існуючого конституційного ладу, а також заборони діяльності антиконституційних партій та громадських об'єднань. Окрім того, додатковим інструментом захисту існуючого конституційного ладу є закріплена в кримінальному кодексі карність спроб усунення існуючого конституційного ладу.

Як ultima ratio, останній аргумент захисту «свободолюбивого, демократичного ладу» ФРН конституція в статті 20 частина 4 передбачає право народу на чинення опору будь-якими засобами «будь-кому, хто спробує, усунути цей лад».

Система державних органів федерації Основний Закон — конституція федерації

Конституція ФРН прийнята 23 травня 1949 р. і носить дослівну назву «Основний Закон для Федеративної Республіки Німеччини». Назва Основний Закон (Grundgesetz) пояснюється тим, що з самого початку документ задумувався як тимчасова конституція, за якою житимуть об'єднанні в ФРН західні землі Німеччини до повного відновлення єдиної німецької держави. Конституційний процес розпочався 1 липня 1948 р. передачею верховним командуванням західних окупаційних зон т. зв. «франкфуртських документів» міністрам-президентам створених на території їхніх зон німецьких земель. В цих документах містилися вимоги створити демократичну, федералістичну систему правління, яка б гарантувала дотримання особистих прав і свобод. Саму розробку проєкту майбутньої конституції здійснювала Парламентська рада. Найбільші дискусії викликала при цьому концепція федеративного устрою ФРН. Схвалена Парламентською радою конституція набрала чинності 23 травня 1949 р. на території тодішньої ФРН. Згідно з тодішніми планами ця конституція мала діяти до повного відновлення німецької державності, але беручи до уваги 40 років її бездоганного функціонування, вона була збережена майже без змін і після вступу колишньої Німецької Демократичної Республіки до складу Федеративної Республіки Німеччина.

Конституція ФРН свідомо розпочинається переліком основних прав і свобод людини та громадянина. Їм посвячені перші 19 статей. В наступних статтях конституція описує основи побудови політичної системи і визначає статус і компетенції органів федерації та суть відносин між ними. Стаття 79 частина 3 захищає недоторканість людської гідності — основи конституційних прав людини — , федеральний устрій та визначені статтею 20 структурні принципи державного ладу ФРН.

Конституція може бути змінена тільки двома третинами голосів депутатів Бундестаґу та Бундесрату. Контроль над дотриманням конституції здійснює Федеральний Конституційний Суд.

Глава держави: федеральний президент

Головна стаття: Федеральний президент

Главою держави в ФРН є федеральний президент (Bundespräsident). Батьки німецької конституції свідомо відвели федеральному президенту відносно слабку роль в політичній системі Німеччини, щоб відмежувати його пост від подібного посту райхспрезидента (Reichspräsident) у Ваймарській республіці, і наділили його переважно репрезентативними та формальними повноваженнями. Його політична роль обмежена функцією надпартійного, націленого на політичний компроміс арбітра. Але навіть ця функція значно послаблена на практиці, прикладом тут є дострокове припинення повноважень Бундестагу у 1982 році, коли федеральний президент виконав тільки побажання задіяних політиків, які були справжніми ініціаторами припинення повноважень парламенту. Найефективнішим засобом, яким федеральний президент може досягти деякого політичного ефекту, є його звернення і промови, через які він втручається в політичні дискусії або навіть ініціює в політикумі дискусії з певних тем.

Федеральний президент обирається Федеральними зборами на п'ять років і може бути один раз переобраним на наступний термін.

Законодавча влада федерації

Органи законодавчої влади федерації беруть участь в ухваленні федеральних законів та здійсненні контролю за виконанням федерального бюджету. До органів законодавчої влади федерації відносяться Бундестаґ та Бундесрат. Проте, не зважаючи на два органи, що беруть участь в законодавчому процесі, ФРН не слід сприймати, як це часто помилково робиться, як країну з типовою двопалатною систему як США чи Велику Британію. Власне парламентом є тільки Бундестаґ, що обирається на загальнонімецьких виборах, його депутати володіють вільним представницьким мандатом від німецького народу. Депутати Бундесрату мають т. зв. імперативний мандат від урядів федеральних земель, тобто вони зобов'язанні виконувати вказівки земельних урядів, інтереси яких вони представляють на федеральному рівні. Окрім того, Бундесрат і Бундестаґ мають різні повноваження і роль в законодавчому процесі, тому Бундесрат не можна розглядати як повноцінну другу палату парламенту.

Бундестаг

Головна стаття: Бундестаг

Бундестаг схвалює федеральні закони, обирає федерального канцлера, а також, як частина Федеральних зборів, федерального президента, здійснює контроль за виконанням федерального бюджету, контролює діяльність федерального уряду, приймає рішення про використання збройних формувань Бундесверу, утворює комітети для підготовки законопроєктів, здійснює контроль за діяльністю німецьких спецслужб.