Берлінський міжнародний кінофестиваль (Берлінале) — міжнародний кінофестиваль категорії А, який вважається одним із найпрестижніших фестивалів Європи та світу у сфері кіно. Проходить щорічно в лютому в Берліні, починаючи з 1951 року.

Близько 400 фільмів презентуються в різноманітних секціях. Враховуючи понад 230 000 проданих квитків і близько 430 000 глядачів (серед них і фахівці у даній сфері), Берлінале вважається найвідвідуванішим фестивалем світу..

Нагороди — Золотий та Срібний ведмідь (ведмідь — символ Берліна).

Журі приділяє особливу увагу тому, щоб на фестивалі були представлені фільми з усього світу. У фестивалі беруть участь щонайменше 20 000 спеціалістів з 120 країн. Про час проведення фестивалю повідомляє 4200 журналістів у 100 країнах світу. Одночасно з Берлінале функціонує Європейський кіноринокЄвропейський кіноринок на Берлінале efm-berlinale.de, який є одним з найважливіших місць зустрічі знавців у сфері кіноіндустрії. Фестиваль зарекомендував себе як основний ринок виробників, дистриб'юторів, купців і агентів.

Берлінале засновано в 1951 році. З 2001 року директором фестивалю є Дітер Косслік. З 2002 року за проведення Міжнародного кінофестивалю у Берліні відповідальна Організація культурних заходів у Берліні. Кінофестиваль також заручився підтримкою Федерального уряду у справах культури та засобів масової інформації. На цю мить Міжнародний кінофестиваль у Берліні став одним із найвідоміших культурних та мультимедійних центрів.

Прем'єрні покази відбуваються в Палаці Берлінале (площа Марлен Дітріх, 1).

Історія З 1951 року Берлінале проводився влітку, з 1978 року — у лютому, в Берліні. Фестиваль бере свої джерела від Оскара Мартея — фільму воєнної адміністрації США у Берліні. Американська військова адміністрація підтримувала і контролювала берлінську кіноіндустрію, надаючи їй кредити та фінансуючи в перші роки роботи кінофестивалю. 6 червня 1951 під девізом «Вітрина вільного світу» відкрився перший Міжнародний кінофестиваль у Берліні, презентувавши фільм Альфреда Хічкока «Ребека» в Палаці Титанія. На місце першого директора фестивалю був обраний Альфред Бауер, кінознавець, радник у питаннях кіно при британській військовій адміністрації у повоєнний період. Як реакція на Берлінський кінофестиваль, у східній частині міста відбувся фестиваль народно-демократичних фільмів, на якому презентувалися фільми переважно з країн колишнього Східного блоку. Це сталося в 1951 році, через тиждень після закінчення Берлінале.

З дня проведення першого кінофестивалю у Берліні «Золотий ведмідь», за проєктом скульптора Рене Сентеніса, став його основною нагородою. Перші кілька років переможці обирались за допомогою голосування глядачів. Міжнародна федерація асоціацій кінопродюсерів прирівняла Берлінале до рівня Канського фестивалю та фестивалів у Венеції та Локарно, а також зробила певні зміни: Берлінале відносять до фестивалів групи А, а для суддівства залучається міжнародне журі, яке вручає переможцям нагороди — «Золотого ведмедя» та «Срібного ведмедя». Ранній Берлінале став місцем зустрічі численної, передусім гламурної, публіки. На фестивалі засвітились такі зірки кіно як Гері Купер, Софі Лорен, Жан Маре, Річард Відмарк, Жан Габен, Мішель Морган, Генрі Фонда, Еррол Флінн, Джульєтта Мазіна, Девід Нивен, Кері Грант, Жан-Поль Бельмондо і Рита Хейворт. Своє спрямування фестиваль змінив наприкінці 1960-х у зв'язку з соціальними та політичними змінами. 1970 року на Берлінале розгорілась запекла суперечка у зв'язку з презентацією фільму Майкла Верховена про події в'єтнамської війни. Це призвела до відставки журі і скасування конкурсної програми.

На Берлінале 1971 року до конкурсної програми залучено нові та прогресивні фільми Міжнародного форуму молодого кіно. В ході змін, запроваджених внаслідок Східної політики Віллі Брандта, які супроводжувались культурним відкриттям Східного блоку, в програму увійшли також кінострічки, зняті у Радянському Союзі та НДР, а саме «Сто днів після дитинства» Сергія Соловйова 1974 року та «Якоб-брехун» 1975 року.

У 1976 році директора фестивалю Альфреда Бауер заміняє публіцист Вульф Доннер. Доннер впроваджує кардинальні зміни і здійснює модернізацію фестивалю, зокрема переносить період проведення з літа на зиму. Однією з причин змін стає впровадження Ярмарку кіно (сьогодні Європейський кіноринок), який збігся в часі з іншими зимовими фестивалями кіно. Доннер започаткував нові секції, такі як Німецька серія кіно та Фестиваль дитячого кіно, а Виставка-показ була замінена Панорамою в її сучасному вигляді. З часів Доннера фестиваль Берлінале став місцем роботи, а не просто сценою для знаменитостей та молодих акторів.

У 1979 місце Доннера зайняв Моріц де Гадельн, який очолював кінофестиваль до 2001 року. З 2000 року фестиваль проводиться в Театрі на Потсдамській площі, який налічує 1800 місць в головному залі. Театр було перейменовано в Палац Берлінале. Окрім прем'єр фільмів, тут презентуються також кінокартини, які відкривають фестиваль та проводяться церемонії нагородження переможців.

З 1 травня 2001 фестиваль очолює Дітер Косслік. За період роботи Коссліка запроваджено секцію Перспектива німецького кіно. 2003 року створено нову секцію для роботи з молодими спеціалістами — Кампус талантів Берлінале, а в 2007 році — Берлінале короткий метр.

Секції

Міжнародний конкурс Міжнародний конкурс відіграє центральну роль на кінофестивалі. Основною нагородою конкурсної програми є Золотий та Срібний ведмідь. В змаганні беруть участь фільми (відповідно за принципами Міжнародної федерації асоціацій кінопродюсерів), випущені у прокат лише у країні, в якій були зняті за останні 12 місяців до початку фестивалю.

Щороку близько 20 фільмів беруть участь у конкурсній програмі. Дирекція фестивалю відповідальна за підбір фільмів та склад журі. Переможці відбираються міжнародним журі на чолі з президентом, він також оголошує закриття фестивалю. Місцем проведення конкурсу є Палац Берлінале на Потсдамській площі, а також кінотеатр Сінема Ікс, Кіно Інтернаціональ і Будинок кінофестивалів у Берліні. 2009 року місцем проведення фестивалю став Фрідріхштадтпалац. На Берлінале 2009 журі очолила актриса Тільда ​​Свінтон. 2010 році це місце зайняв режисер Вернер Герцог, після чого у 2011 — Ізабелла Росселліні, а у 2012 — Майк Лі.

Форум Міжнародний Форум молодого кіно проходить з 1971 року, центральною темою Форуму є політичне кіно. Форум проводиться з ініціативи Геро Гандерта, який заснував спілку Друзів німецького кіно у 1963 році. Співзасновниками стали також Еріка Грегор, Ульріх Грегор Гайнер Росс і Манфред Зальцберг. Пост голови Форуму у період з 1971 по 1979 обіймав Ульріх Грегор. Він став також головою 20 фестивалів.

Форум надає молодим режисерам, таким як Рауль Руїс, Дерека Джармена і Пітер Гріневей, першу можливість заявити про себе на міжнародному рівні. В програму секції входять фільми незвичного формату, зокрема «Тайга» Ульріке Оттінгера (тривалість — 8 годин 21 хвилина) або «Сатантанго» Белі Тарра (7 годин 16 хвилин).

Ще одним напрямком Форуму є фільми, зняті за межами Європи. В 1970/80их роках центральне місце зайняло незалежне американське кіно, фільми з Латинської Америки та авангардне кіно. 1980/90і роки присвячувались незалежному кіно Азії. Директор Форуму з 2001 року — берлінський кіножурналіст Крістоф Тергехте. «Міжнародний форум як і раніше залишається найважливішим доповненням програми Берлінського кінофестивалю. Для кінематографістів Форум став основою програми за останні роки» (Петер Янсен). Місце проведення Форуму — кінопалац Дельфі, Арсенал (нині Потсдамська площа), Сінестар, Сінема Ікс і Кубікс.

Ретроспектива Історична Ретроспектива проводиться з 1951 року. 1977 року була реорганізована в Фонд німецької кінематики (зараз Музей кіно у Берлін — німецька Кінематика). У рамках Ретроспективи щорічно влаштовуються дні вшанування. Директор Ретроспективи — Райнер Ротер. Місце проведення — Сінема Ікс і Кіноарсенал. Перелік Ретроспективи 1955 — «60 років кіно — класичне німе кіно» 1956 — «Гумор народів» 1957 — «Німецькі художники в іноземних фільмах» 1958 — «Шедеври світового кіно з 1915 по 1945 рік» 1959 — «Міжнародні Шедеври в перші роки звукового кіно» 1960 — «10 років Золотого берлінського ведмедя» і «Міжнародний музичний фільм 1930—1945» 1961 — «Ріхард Освальд», «Біллі Вайлдер», «Акіра Куросава» 1962 — «Аста Нільсен», «Г. В. Пабст», «Інгмар Бергман» 1963 — «Елізабет Бергнер», «E. А. Дюпон», «Карл Грюне», «Ясудзіро Одзу» 1964 — «Скарби світового кінематографу: Луї Люм'єр, Пола Негрі, Пауль Лені» 1965 — «Шедеври німецького мистецтва» 1966 — «Макс Офюльс», «Мак Сенетті», «Сінема Ново» 1967 — «Гаррі Ленгдон», «Ернст Любич» 1968 — «Ернст Любич», «Вільям Фільдс» 1969 — «Абель Ганс» і «Мюзикл 1929—1949» 1970 — «20 років кінофестивалям у Берліні» і «Фред Астер і Джинджер Роджерс» 1971 — «Від кіноогляду до мюзиклу: Басбі Берклі, Едді Кантора» 1972 — «Дуглас Фербенкс», «Людвіг Бергер» 1973 — «Вільям Дітерле» і «Американські мюзикли та анімаційні фільми» 1974 — «Жак Фейдер», «Ліліан Гарві» і «Норман Макларен» 1975 — «Грета Гарбо» і «Конрад Фейдт» 1976 — «Елеонор Пауелл», «Конрад Фейдт. Частина II», «Найкращі німецькі фільми 1929—1932» 1977 — «Марлен Дітріх, частина 1» і «Любов, смерть і технології. Фантастичне кіно 1933—1945» 1978 — «Марлен Дітріх, частина 2» і «Цензура — Заборонені німецькі фільми 1933—1945» 1979 — «Рудольф Валентіно» та «Ми танцюємо в усьому світі. Кіноогляд 1933—1945» 1980 — «Біллі Вайлдер» і «3-D фільми» 1981 — «Виробник: Фільми Майкла Белкона» 1982 — «Повстання почуттів: Кертіс Бернхардт» і «Дитяче кіно з НДР» 1983 — «Вигнання — Шість акторів з Німеччини»: Елізабет Бергнер, Доллі Гаас, Герта Тілі, Курт Буа, Франц (Френсіс) Ледерер, Вольфганг Зільцер (ПаульАндор) 1984 — «Любич 1914—1933» 1985 — «Спецефекти» 1986 — «Хенні Портен» 1987 — «Рубен Мамулян» 1988 — «Колір — Історія кольорового кіно» 1989 — «Еріх Поммер» і «Європа 1939» 1990 — «1945 рік» та «40 років Берлінале» 1991 — «Холодна війна» 1992 — «Бабельсберг — кіностудія» 1993 — «Сінемаскоп» 1994 — «Еріх фон Штрогейм» 1995 — «З Днем Народження, кіно! Бастер Кітон-100, Слапстік & Co» 1996 — «Вільям Вайлер» 1997 — «Г. В. Пабст» 1998 — «Роберт і Курт Сіодмак» 1999 — «Отто Премінґер» 2000 — «Штучні люди» 2001 — «Фріц Ланг» 2002 — «Європа 60-их. Повстання, фентезі та утопії» 2003 — «Фрідріх Вільгельм Мурнау» 2004 — «Новий Голівуд 1967—1976. Проблеми в країні чудес» 2005 — «Проєктування і виробництво фільмів» 2006 — «Мрія жінки. Зірки кіно п'ятдесятих» 2007 — «Місто дівчат — образи жінок німого кіно» 2008 — «Луїс Бунюель» 2009 — «70 мм — більше, ніж життя» 2010 — «Зіграй ще раз!» 2011 — «Інгмар Бергман» 2012 — «Червона фабрики мрій»: Межрабпомфільм і його німецьке відділення Прометей фільм" 2013 — «Дотик Веймар»

Вшанування

1977 — Вілфрід Бас 1981 — Петр Певас 1982 — Джеймс Стюарт 1984 — Меліна Меркурі / Жуль Дассен 1986 — Фред Циннеманн 1987 — Мадлен Рено / Жан-Луї Барро 1991 — Джейн Рассел / Роберт Мітчем 1992 — Хал Роуч 1993 — Грегорі Пек 1994 — Софія Лорен 1995 — Ален Делон 1996 — Джек Леммон і Еліа Казан 1997 — Кім Новак 1998 — Катрін Денев 1999 — Ширлі Маклейн 2000 — Жанна Моро і Роберт де Ніро 2001 — Кірк Дуглас 2002 — Клаудія Кардинале 2003 — Анук Еме 2007 — Артур Пенн 2008 — Франческо Розі 2009 — Моріс Жарр 2010 — Ганна Шигулла і Вольфганг Кольхассе 2011 — Армін Мюллер-Шталь 2012 — Меріл Стріп 2013 — Клод Ланцман

Панорама