Анті́н Климе́нтійович Васиньчук, також Антін Васильчук або Антон Васинчук (; 21 листопада 1885, Холм — 13 травня 1935, Холм) — український громадський діяч на Холмщині, політик та агроном. Упродовж 1918—1919 років працював уповноваженим уряду УНР у справах репатріації населення Холмщини і Підляшшя. У 1920 році заснував товариство «Рідна Хата» і газету «Наше життя» в Холмі.

Протягом 1922—1927 років був послом до , а у 1922—1923 роках очолював Українську Парляментарну Репрезентацію. Організував на Холмщині український кооперативний рух. Виступав за широку автономію для українського населення в межах польської держави, прагнув до порозуміння з владою Другої Речі Посполитої. Засуджував впливи радикальних ідеологій серед українців, що проживали у Польщі — як комунізму, так і крайнього націоналізму.

Брат Павла Васиньчука.

Ранні роки життя Антін Васиньчук походив із родини міщан-землеробів Климентія (Клеменса) та Марії (до шлюбу Джаман). Був найстаршою дитиною в родині. Мав братів Павла (1893—1944), Миколу ( 1897) і сестру Марію (1905—1945). Українська греко-католицька родина Васиньчуків походила з села Ілова на Холмщині. У 1810 році Микола Васиньчук (1765—1845), прапрадід Антіна, оселився в Холмі. З того часу родина Васиньчуків проживала в цьому місті.

У різних джерелах, як щодо Антіна, так і щодо його брата Павла, їхнє прізвище часто фігурує у формі Васильчук (особливо тоді, коли воно записувалося кирилицею). Як вказує біограф Васиньчука, доктор Мирослав Шумило (), у 1917 році Антін, Павло та їхній кузин Єжи змінили прізвище на вищезгадане (на початку 20-х років XX століття в Антіна були особисті документи на прізвище Васильчук). До первинного варіанту вони повернулися у 1923 році. Однак, в українській пресі продовжувала вживатися форма Васильчук.

У більшості видань, присвячених особі Васиньчука, подана хибна дата його народження — 16 липня. Проте, на дату 21 листопада 1885 року вказують дані Уряду Громадянського Стану в Холмі та запис у паспорті самого Васиньчука, на який посилається його біограф, Мирослав Шумило. Антін був похрещений в православному кафедральному соборі в Холмі (зараз тут міститься римо-католицька Базиліка Різдва Пресвятої Богородиці). Перші роки він провів у сімейному будинку, розташованому на вулиці Броварній.

Освіта

У 1894 році Антін Васиньчук розпочав навчання в однокласній школі, що діяла при Холмській православній духовній семінарії. Від 1895 року ходив до духовної школи, яка готувала учнів до духовної семінарії. Навчався добре, але до предметів, пов'язаних із релігійними питаннями, ентузіазму не проявляв. Однак у 1900 році розпочав навчання в Холмській православній духовній семінарії. Її учнів учителі послідовно русифікували та намагалися виховати антикатолицизм та антиполонізм. У Васиньчука ця ідеологічна обробка викликала наслідки, протилежні запланованим. Після революційних подій 1905 року він приєднався до нелегальної організації — холмської «Громади», яка мала культурно-освітній характер. Коли цей вчинок Васиньчука став відомий, йому довелося покинути семінарію. Тоді він переїхав до Сімферополя в Криму, де продовжив навчання в місцевій семінарії. Там же він здав матуру.

У 1905 році переїхав до Києва, де навчався на факультеті агрономії Київського політехнічного інституту Імператора Олександра ІІ. В той час брав участь у діяльності українських студентських громад — незалежницьких організацій соціалістичного спрямування. Тоді ж встановив контакти з поляками, які займалися схожою діяльністю, зокрема із Корпорацією студентів-поляків Університету і Політехніки (). У 1909 чи 1910 році Васиньчук переїхав до Нової Олександрії (тодішня назва міста Пулави), де навчався в Інституті сільського господарства і лісівництва. Закінчив навчання у 1911 році та здобув звання вченого агронома 1 категорії.

Подальша освіта Васиньчука та його перший трудовий досвід до кінця не відомі. Найімовірніше, він навчався в політехнічному інституті в Росії (як асистент), потім працював у полтавському земстві, опісля був губернським інженером в Гродні. У 1915—1916 роках був слухачем економічного факультету Київського торговельного інституту. За окремими джерелами, він також навчався в Гайдельберзі, де і познайомився зі своєю майбутньою дружиною, полячкою римо-католицького віросповідання Стефанією Ґаліньською (). Імовірно, вони одружилися в 1916 році. 11 листопада 1917 року народився їхній син Клеменс, а 28 червня 1918 року в Ніжині донька Ірена.

Політична діяльність За даними з окремих джерел, на початку 1917 року Васиньчук зголосився до Російської імператорської армії, аби провадити в її лавах пропагандистську діяльність, спрямовану на національне самоусвідомлення солдатів українського походження. Згодом, після початку Лютневої революції, долучився до ліквідації царської адміністрації в Києві, очоливши повсталих телеграфістів і телефоністів. Потім він став членом виконавчого комітету делегатів робітників та солдатів. Він також очолив провінційну Комісію, відповідальну за харчування військового округу і, нарешті, став членом міської ради Києва. Однак, Мирославові Шумилу не вдалося перевірити ці дані.

27—28 березня 1917 року Васиньчук був делегатом на кооперативному з'їзді Київської губернії. Тоді ж він став членом Спілки українських автономістів-федералістів (згодом перейменованої на Українську партію соціалістів-федералістів), угруповання, що підтримувало Тимчасовий уряд Росії і виступало за широку автономію українців в рамках федеративної Росії. Найімовірніше, увійшов також до складу Української Центральної Ради.

Повноважний міністр УНР в справах репатріації Після Жовтневого перевороту, оголошення Центральною Радою Третього Універсалу та проголошення Української Народної Республіки 20 листопада 1917 року Васиньчук дістав пропозицію увійти до складу соціалістичного уряду Володимира Винниченка, де міг отримати посаду віце-міністра сільського господарства чи очолити департамент міністерства внутрішніх справ. Втім, він відхилив ці пропозиції через радикальність уряду (який намагався конкурувати з більшовиками, проголошуючи, серед іншого, ліквідацію приватної власності на землю). Разом із тим, після підписання 9 лютого 1918 року Берестейського миру між владою УНР та Центральними державами, за яким до Української Народної Республіки відходили території Холмщини та частина Підляшшя, очолив делегацію, яка виїхала на ці землі з метою дослідження ситуації та надання кадрової допомоги губернському комісару Скоропису-Йолтуховському. Під кінець березня 1918 року Васиньчук прибув до Берестя.

Найімовірніше у квітні 1918 року Антін Васиньчук став уповноваженим уряду УНР у справах репатріації. Його завданням було уможливити поновне оселення на вищезгаданих територіях православного населення, яке було примусово евакуйоване влітку 1915 року разом із відступаючою російською армією. В цей час Васиньчук проживав у Рівному, а задля виконання покладених на нього обов'язків співпрацював із представниками Німецької імперії, Австро-Угорщини, польської Регенційної Ради та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Створив міждержавну репатріаційну комісію зі штаб-квартирою в Ковелі та кільканадцять менших комісій в інших містах на Волині та Поліссі. В своїй роботі не поділяв репатріантів за національністю, а однаково ставився і до українців, і до поляків. В той час співпрацював, серед іншого, з націонал-демократичним політиком , очільником районного управління Центрального громадянського комітету в Україні (), який займався репатріацією поляків до Царства Польського. Виступав за українсько-польську співпрацю, спрямовану проти росіян.

Суспільно-політична діяльність на Холмщині

На межі 1918—1919 років Антін Васиньчук із родиною повернувся до Холма. Там зосередився на здійсненні суспільної діяльності серед православних українців, пропагуючи активність у цій сфері в рамках польської держави. Від початку 1919 року в домі Васиньчука діяв Український комітет доброчинності, який він і очолював. Організація зосередилася на матеріальній допомозі та культурно-освітній діяльності серед українського населення Холмщини. Незабаром Комітет був реорганізований в добродійне товариство «Рідна Хата». Антін Васиньчук був активним і в Українському педагогічному товаристві, заснованому в лютому 1919 року, яке очолював його кузин, Єжи Васиньчук. Метою діяльності цієї організації був розвиток українського шкільництва.

Восени 1919 року Васиньчук опублікував Меморіал щодо ситуації українського населення на Холмщині (), в якому чітко виступив за лояльність стосовно польської влади. В документі він описав становище українців на цих землях, зазначав, що вони виконують усі обов'язки як громадяни ІІ Речі Посполитої та домагався впровадження повної рівності їхніх прав. Крім того, він переконував, що українці, як і поляки, вороже налаштовані щодо більшовиків. В Меморіалі також знаходилась пропозиція відкриття українських народних шкіл, приватної гімназії в Холмі, дозвіл на використання української мови в судах та органах влади, впорядкування церковних питань і організація в Холмі Українського комітету з дорадчою (для польської влади) функцією. 7 жовтня 1919 року Васиньчук на чолі делегації подав документ у Міністерство внутрішніх справ Польщі, а 8 жовтня — в Канцелярію Голови Ради міністрів. Польська влада несхвально відреагувала на текст; сам лист залишився без офіційної відповіді. Також не вдалося офіційно зареєструвати «Рідну Хату», яка, проте, продовжувала діяти.

Восени 1919 року Васиньчук очолив Українську делегатуру, міжпартійну політичну раду, яка об'єднувала представників усіх українських партій, що діяли на тих територіях у складі Другої Речі Посполитої, що після поділів Польщі були захоплені Росією. Також він 26 лютого 1920 року був головою делегації, яка зустрілася з люблінським воєводою Станіславом Москалевським і висунула пропозиції, подібні до опублікованих в Меморіалі щодо ситуації українського населення на Холмщині. Польський чиновник пообіцяв вивчити ситуацію українського населення, але цей візит не приніс жодних реальних результатів. В той же час Васиньчук вже налагодив контакти з польським соціалістичним рухом (Польською соціалістичною партією) та соціал-демократами зі Львова. 9 червня 1920 року брав участь в конференції польських та українських політичних формувань, яка відбулася з ініціативи лівих та центристських фракцій польського Сейму. На цьому заході були представлені українці з Холмщини, Підляшшя, західного Полісся і Волині (в цій делегації співголовували Васиньчук і Марко Луцкевич) та представники Польської соціалістичної партії, , ПНП «Визволення», і . Результатом зустрічі став меморіал, в якому пропонувалася та описувалася національно-територіальна автономія для територій у Польщі, на яких проживали українці. В документі детально розглядалися питання адміністрації, шкільництва, мови, самоврядування та релігійних справ. Меморіал мав стати предметом обговорення у Сеймі Речі Посполитої, але відставка цьому завадила.

У червні 1920 року Антін Васиньчук отримав концесію на публікацію газети «Наше Життя» — першого українського часопису на тих територіях у складі Другої Речі Посполитої, що після поділів Польщі були захоплені Росією. Вона видавалася в домі Васиньчука, а відповідальним редактором був його брат Павло. 27 червня (за фінансової підтримки львівської Української соціал-демократичної партії) вийшов перший номер часопису. В газеті піднімалися питання суспільної, політичної, культурної та економічної тематик, головно акцентуючи увагу на потребах і прагненнях українського населення. Автори, що друкувалися в «Нашому Житті», одночасно декларували і лояльне ставлення до польської держави, і прагнення до рівноправної співпраці з поляками.