Вели́ка Бага́чка (до 1925 року — Багачка) — селище в Миргородському районі Полтавської області, центр Великобагачанської селищної громади. До 2020 року районний центр. Історичне населене місце.
Географічне розташування
Селище Велика Багачка знаходиться на правому березі річки Псел, за 78 км від облцентру (автошлях ). Вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село Псільське, нижче за течією на відстані 3 км розташоване село Гарнокут, на протилежному березі — села Мала Решетилівка та Затон. Також Великою Багачкою протікає річка Багачка, яка впадає до Псла на південний схід від селища. Через селище проходить автомобільна дорога .
Назва
Акт королівського надання «пустого урочища Богачка» («з ґрунтами, полями званими Балакліка і Рудка, до тієї пустоші Богачка виміряними»), в «адміністрації Миргородській», шляхтичу (імовірно з Волині) Яну Клосинському та його дружині Єлізаветі («Ельжбеті») Вишковській виданий у Варшаві 20 вересня 1630 року. Привілей на статус містечка для Богачки той самий Я.Клосинський отримав 20 березня 1637 року. За ним містечко отримувало право на два торгових дні на тиждень (вівторок і субота) та проведення чотирьох ярмарків протягом року. Ян (Іван) Клосинський підписувався як «державець полтавський і богацький» ще 7 березня 1646 року. Рід Клосинських (Глосинських-Глошинських) згодом покозачився (див. згадку Михайла Клосинського, козака в Миргороді, у Зборівському реєстрі 1649 року).
Одним з перших «імен», знаних в історії містечка, було ім'я Михайла Браславця, козака похованого у місцевій церкві 1644 року. Водночас згадується (це вже легенда) один із перших поселенців — БагачІсторія міст і сіл Української РСР: У 26 томах. — К.: Головна редакція УРЕ, 1957—1979. — 127 с.. Є підстава вважати, що це одна і та ж сама особа: цілком можливо, Багач прийшов з Брацлава (Немирівський район Вінницької області), за що й був прозваний Брацлавцем подібно до того, як Микита Сененко був прозваний Уманцем. Назва селища і річки походить від цього прізвиськаЯнко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: «Знання», 1998... Утворилася за допомогою суфікса -к-. Великою названа в 1925 році на відміну від однойменного села, що виникло пізніше неподалік.
Історія
Перші письмові згадки про Багачку припадають на кінець XVI — початок XVII століття. Поселення згадується і на карті України, складеній у 2-й чверті XVII століття французьким інженером Гійомом Бопланом під назвою Богачка. За іншою легендою, свою назву Багачка отримала в честь першого поселенця в цій місцині — козака Івана Богача.
Виникла Багачка, як і більшість населених пунктів між Сулою і Пслом, шляхом козацької колонізації. Селяни і козаки, рятуючись від нещадного гніту польських панів, тікали з Правобережної України на Лівобережжя. Полтавський дореволюційний історик Л. В. Падалка твердить, що першим поселенцем Багачки був виходець з-за Дніпра Михайло Брацлавець. В інших джерелах зазначається, що дійсно у 1644 році в Багачці було поховано «козака королівської милості» Михайла Брацлавця. Водночас згадується один із перших поселенців — козак Іван Богач. Є підстави вважати, що назва селища Багачки, як і однойменної річки, походить від його прізвища. В матеріалах українських істориків М. О. Максимовича та Ф. Д. Ніколайчика, згадується «богацька сотня». Це наштовхує на думку про можливість існування другої назви поселення — Богацьке. Великою Багачкою вона названа в 1925 році.
Життя у новому поселенні далеко не виправдовувало сподівань селян і козаків-втікачів. Через відсутність знарядь і малоземелля їм доводилось іти в кабалу до більш заможної козацької старшини.
Нестерпна експлуатація посилювалась національним і релігійним гнітом. Селяни і козаки тікали на Запоріжжя або повставали.
В роки визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі (1648—1657 рр.) в Україні було запроваджено новий адміністративний поділ. Україна поділялась на полки, а полки на сотні.
З 1649 року село Богачка стає сотенним містечком Миргородського полку, згодом — Полтавського, а близько 1687 року знову перейшла до Миргородського. Тоді Богацька сотня налічувала 256 чоловік, її очолював сотник Іван Гузий. У списках козаків того часу були богачанці Я. Шепель, С. Опришко, Ф. Чпала, П. Заяченко, Л. Яценко, Ф. Гаркуша та інші.
Після смерті Б. Хмельницького козаки Богачанської сотні на чолі з полтавським полковником Мартином Пушкарем, якого підтримувала Москва, взяли активну участь у боротьбі проти влади гетьмана Івана Виговського, який за короткий час (1657— 1659 рр.) роздав церкві та українцям багато земель.
Двічі (1648 та 1696 роках) Богачка вщент спалювалася кримчаками. Тому богачанцям багато разів доводилося піднімати своє селище з руїн і згарищ.
Активну участь у довголітній Північній війні (1700—1721 рр.) брали козаки Богачанської сотні. Зокрема, у грудні 1701 року вони були в складі російських військ, які під Ераствере здобули першу велику перемогу над шведами.
Пізніше, у 1709 році, коли шведські війська зайшли в Україну, козаки разом з селянами подавали велику допомогу російським військам.
У 1710 році в селищі збудували церкву Різдва Богородиці.
В ході боротьби проти численних ворогів у жителів містечка формувалися волелюбні традиції. Але дуже скоро козаки, якими вважали себе всі жителі Богачки, потрапили в залежність від козацької старшини. Початок їх покріпаченню поклав універсал гетьмана Данила Апостола, який пожалував сотникові Андрію Москаленку за військову службу шість дворів.
Процес покріпачення селян і козаків у Богачці проходив досить інтенсивно. Якщо в 1729 році феодалам та козацькій старшині належало тільки 29 дворів з 228, то в 1846 році з 2082 жителів Богачки 633 чол., або майже третина населення, була закріпачена.
У складі Богацької сотні на 1764 рік значилося 372 чоловіки населення.
В останній чверті XVIII століття, після ліквідації полкового устрою, Богачка була включена до складу Миргородського повіту Київського намісництва, який з березня 1802 року ввійшов до Полтавської губернії. Містечко поступово виростало в значний населений пункт.
В 1839 році в Богачці створене волосне управління. На 1846 рік у волосному центрі проживало 2082 особи. У 1847 році в Богачці відкрилося приходське училище, у якому навчалося 50 дітей.
За даними на 1859 рік у державному та власницькому містечку мешкало (595 чоловічої статі та 677 — жіночої), налічувалось 204 дворових господарства, існували 2 православні церкви, сільське приходське училище, завод, відбувалось 2 ярмарки на рік.
Напередодні реформи 1861 року в Богачці вже налічувалось 428 дворів, з них дворів кріпосних селян — 278. Земельні угіддя Богачки між її населенням розподілялися вкрай нерівномірно. Основну частину цих угідь ще в 1-й чверті XIX століття захопили поміщики. Зокрема, полковникам Капністу і Кулябці, панам Заблодському, Данилевському, Базилевському та Науменку належали дві третини всіх земель Богачки і лише одна третина — селянам.
Під час реформи 1861 року 311 ревізьких душ селян кріпаків одержали від поміщиків 359 десятин 2361 кв. сажень землі, а 32 ревізькі душі державних селян одержали від казни 46 десятин 1567 кв. саженів землі. За ці наділи селяни змушені були сплачувати викупні платежі, що було не під силу багатьом господарствам.
1881 року була споруджена Троїцька церква.
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Багачанської волості, мешкало , налічувалось 262 дворових господарства, існували 2 православні церкви, єврейський молитовний будинок, школа, 3 постоялих двори, 10 постоялих будинків, 2 лавки, 4 кузні, 5 водяних і 23 вітряних млини, 3 цегельних і винокурний заводи, відбувалось 4 ярмарки на рік.
.
В умовах розвитку капіталізму ще більше посилилося розшарування селянства. Кількість бідняцьких господарств з кожним роком зростала, а їхні земельні наділи зменшувались. Так, у 1910 році на 603 господарства Богачки припадало 3006 десятин землі. Більша її частина (1755 десятин) належала 28 заможним господарствам, а решта розподілялась між середняками та бідняками. На кожен двір припадало менше як 2 десятини землі. Серед бідняцьких господарств 30 було зовсім безземельних.
Землю обробляли здебільшого за допомогою примітивних знарядь праці. Ще в 1900 році у Богачці було 140 дерев'яних плугів, 120 дерев'яних борін, 160 рал. Лише п'ять багатіїв на всю Богачку мали по сівалці. Тому й не дивно, що врожаї були мізерні.
Вирощували здебільшого жито, пшеницю, просо, гречку, ячмінь, баштанні, з технічних культур — тютюн, який відправлявся на тютюнові фабрики до Кременчука та Черкас. В панських економіях велика увага приділялася тваринництву м'ясного напряму. Свою продукцію економії збували в інші міста країни і навіть за кордон.
Умови життя бідняцької частини населення Багачки були такі тяжкі, що бідняки мусили назавжди залишати рідний край і переселятися до Сибіру, Казахстану, на Дон, Кубань, Ставропілля, у Таврію. Тільки з 1882 по 1886 рік з Багачанської волості виїхали 168 сімей, а за період з 1898 по 1900 рік — 92 сім'ї.
Не кращим було і становище ремісників та робітників, що працювали на підприємствах, які виникли тут ще напередодні скасування кріпосного права. В Багачці, зокрема, працювали винокурний завод, дві кузні та водяний млин. При млині діяли сушильня та сукновальня. Частина населення добувала білу глину для своїх потреб та на продаж. Кількість жителів, які займалися кустарними промислами та ремісництвом, була досить значною. В Багачці налічувалось 58 теслярів, 39 шевців, 5 столярів, 13 ковалів і 81 кравець. Більш як 120 чол. візникували.
Тяжкі матеріальні умови, голод і нестатки призводили до масових захворювань. А лікуватися не було де. Адже лікар і фельдшер, які працювали в земській лікарні, що мала всього 5 ліжок, не могли забезпечити населення необхідною медичною допомогою.
Не краще було і з освітою. Народне училище відкрилося в Багачці лише у 1847 році, де вчилося всього 50 дітей переважно заможної частини населення. Після реформи кількість учнів у народному училищі збільшилась, і вже у 1906 році їх було 158 (146 хлопчиків і 12 дівчаток). До цього училища ходили діти і з навколишніх сіл. 35 учнів, що жили за 4-5 км від школи, кинули навчання ще до кінця учбового року. Тому й не дивно, що за переписом 1910 року в Багачці неписьменних було 73,8 % серед чоловіків і 90 % серед жінок.
Під час революції 1905—1907 рр. жителі Багачки висловлювали на мітингах свій протест проти безправного й нужденного життя. Селяни підтримували виступи робітників інших міст, засуджували криваві дії царизму в Петербурзі, співали революційних пісень.
Один з таких мітингів відбувся в грудні 1905 року. На ньому виступили революційно настроєні студенти Д. Бакало та Т. Коган, що приїхали з Києва.
Активну участь у пробудженні політичної свідомості населення Багачки брали і місцеві жителі — М. М. Саренко та І. Ф. Супруненко. Вони поширювали тут листівки, які одержували з Москви від студентів університету. В простій і дохідливій формі вони роз'яснювали односельчанам, що тільки шляхом повалення царизму можна одержати землю, політичні права.
На 1910 рік населення Богачки становило 3150 чоловік. Ремісничих людей було не багато: теслярів — 12, шевців — 18, чоботарів — 17, столярів — 5, ковалів — 6, ткачів — 5. Всі інші мешканці займалися землеробством, рідше — вівчарством.
Майже в кожній сім'ї загинув чоловік, чи брат, чи син під час Першої світової війни. Чимало покалічених на війні солдатів повернулося додому.
Колишній сільський староста, як тільки звістка про повалення самодержавства дійшла до Багачки, скликав збори селян, на яких заможні селяни утворили т. зв. «комітет спокою», що підтримував Тимчасовий уряд.
На 1917 рік Богачка вважалася селянами навколишніх сіл одним із культурних населених пунктів. Адже в ній діяло дві початкові школи, земська лікарня і дві церкви. Інтелігенція була представлена шістьма вчителями, лікарем та фельдшером.