Кефелі Яків Йосипович (, кримський діалект караїмської мови: Яаков Кефели, литовський діалект караїмської: Jakov Kefeli); 7 листопада 1876, Миколаїв — 6 липня 1962, Париж) — генерал російської імператорської армії караїмського походження, доктор медичних наук.
Біографія Яків Кефелі народився на зламі століть та епох, і знакові події кінця XIX та початку XX століть позначились на його долі. Він починав службу простим лікарем, а закінчив її генералом.
Родина і народження Яків Кефелі народився восени 1876 року в родині Йосипа Кефелі — на той час міщанина-торговця, а пізніше старшого газзана караїмів Миколаєва. Це була знана й шанована караїмська сім'я.
Батькова родина походила з кримського міста Кафи. Пізніше вони перебралися до Євпаторії. Йосип-Шеломо Кефелі виховувався батьками та брав приватні уроки в меламеда (такі були звичаї в караїмів на ті часи), а 23 жовтня 1861 року отримав свідоцтво про проходження відомого курсу біблійної мови від Таврійського й Одеського караїмського духовного правління — такі були обов'язкові норми в караїмській спільноті). Займався комерцією та торгівлею, придбав два будинки: в Миколаєві — по вулиці Столярній № 5, в Сімферополі — по вулиці Фонтанній № 18. Пізніше перейшов зі стану міщанина до купецької гільдії. Як впливовий караїм, висунутий Сімферопольською караїмською спільнотою та духовним правлінням на посаду газзана, 28 лютого 1900 року постановою Таврійського губернського духовного правління був затверджений на посаді молодшого газзана в Сімферопольській караїмській кенасі. У часи Першої світової війни уже був старшим газзаном в Одесі.
Матір, Арзу Беньямінівна Сакізчі — з родини Сакізчі-Аги (давній карайський рід). Її батько, Беньямін Давидович Сакісчі, з впливового купецького роду. Матір Берухі Сакісчі (уроджена Ага), прямий нащадок останньої династії правителів, князів Кирк-Йере, васальних Кримському хану.
Дитинство Якова в Миколаєві пройшло зі знайомством з родиною, караїмською спільнотою, їхніми звичаями та обрядами, ці знання він черпав від батька та матері (такі були традиції в караїмів). Родина в Якова була великоюяк і більшість караїмських сімей тих часів — 3 брати і 5 сестер. Тож крім старшого сина Якова, Арзу та Йосип Кефелі виховували: синів — Веніаміна (народився 14 березня 1891 року), Мойсея (20 січня 1893 року), дочок — Естер (7 вересня 1881 року), Сару/Серафиму (17 вересня 1883 — 1934 років), Анну (11 лютого 1887 року), Беруху (28 жовтня 1900 року), Віру (1902 — 1988 років). З них найвідомішим, після Якова, став Мойсей (знаний як Михайло Йосипович Кефелі) — прапорщик і ад'ютант у генерала Олексія фон Шварца.
Навчання Навчання Якова Кефелі розпочалося доволі рано. Як і більшість караїмських дітей, він ходив до Миколаївської кенаси: і на проповіді й до початкової школи мідраш (яку караїми, зазвичай, організовували в приміщенні кенаси). Імовірно, що багатий та впливовий батько міг навчати сина додатково, запрошуючи меламедів на приватні уроки.
Підрісши, Яків продовжив здобувати початкову освіту, навчаючись у караїмському училищі для хлопчиків, організованому при їхній кенасі. Після його закінчення можна було вступати до світських навчальних закладів. 1886 року Якова Кефелі було зараховано до Олександрійської гімназії міста Миколаєва, де він навчався десять років. У гімназії він був одним з найкращих учнів, досконало оволодів латиною та німецькою.
Отримавши атестат зрілості в 1896 році, він подався до Санкт-Петербурга, до Імператорської Військово-медичної академії. За тодішніми законами однією з умов вступу до вищого навчального закладу Російської імперії була належність до якогось чину чи стану. Сина купця другої гільдії з Миколаєва зарахували без іспитів. Успіхи в навчанні дали змогу юнакові отримати 1 вересня 1898 року стипендіат морського відомства (тобто, безкоштовне навчання й пансіон), натомість, після завершення навчання він зобов'язувався поступити на медичну службу. 1901 року, після п'яти років навчання, Яків склав державні іспити з відзнакою.
Перша служба
По закінченню академії Кефелі мав кілька місяців для відвідин рідних. 25 листопада 1901 року молодого військового було призначено молодшим лікарем 8-го запасного кавалерійського полку. Не встиг Яків призвичаїтись на новому місці, як 21 січня 1902 року його зарахували на службу до морського департаменту й відрядили на Далекий Схід — до Порт-Артура. Залізничне сполучення не було налагоджено (сибірська і маньчжурська залізниці не були ще з'єднані). Тому Яків Кефелі спершу подався до Одеси (знову випала нагода побачитися з рідними), а звідти на пароплаві Добровольчого флоту «Єкатиринослав» у квітні 1902 року він прибув до японського порту Нагасакі. Там йому довелося чекати 2 тижні на свій корабель до місця призначення. Завдяки його дорожнім записам, сучасники дізналися, що тодішній порт Нагасакі був перевальною базою для всіх російських служб і справ, що стосувалися її далекосхідних територій.
2 травня 1902 року він прибув до Порт-Артуру та став до виконання обов'язків молодшого лікаря медичної частини управління Порт-Артура. Невдовзі, молодого лікаря було переведено з тилу у військовий підрозділ, молодшим лікарем Квантунського флотського екіпажу. В майбутньому це виявилося знаковим призначенням, завдяки якому Яків був в самій гущі війни та перестрівся із ще одним військовим караїмським героєм — Тапсашаром (знаним в Японії, серед караїмів світу та призабутим в Росії).
У час прибуття Кефелі на службу Китай охопила епідемією холери. Тому командування відрядило молодого лікаря на боротьбу з цією хворобою. До Інкоо (Ньючванг) він дістався на потязі, по щойно збудованій маньчжурські залізниці. Вражений зубожінням китайців та консерватизмом їхнього побуту, з якими вперше йому довелося зустрітися, Яків два тижні гасив холерну пожежу на чверті великого міста: інспектував оселю, вакцинував здорових, госпіталізував заражених, відправляв померлих на спеціальне кладовище.
Через два тижні його терміново повернули до Порт-Артура і призначили судновим лікарем на крейсер «Забіяка», який виходив у тривале плавання. Пізніше Кефалі служив на ескадреному броненосці «Пересвіт». Потім його перепризначили загоновим лікарем на міноносці 1-ї Тихоокеанської ескадри. На цій посаді він зустрів російсько-японську війну 1905 року.
Участь у російсько-японській війні
Війна застала Якова Кефелі на ескадреному міноносці «Стерегущому», який прийняв бій на фарватері Порт-Артура 27 січня 1904 року. Коли кільце облоги навколо Порт-Артура звузилось, Кефелі й морякам довелося зійти на берег і разом із солдатами обороняти місто.
Після численних відступів та з початком блокади Порт-Артура, Якова, молодого дієвого лікаря, було призначено завідувачем 1-го морського санітарного загону й управляючим плавучим санітарним караваном, що перевозив поранених. У складі дивізії генерала Кондратенка брав участь у кривавих боях на Зелених горах (з 13 по 15 липня), де вперше почав впроваджувати модерні заходи в переміщенні поранених з передової до лічниць (впровадив обов'язкове біркування поранених та мобільно-похідні санітарні групи з двоколісними «носилками Кефелі»).
Коли кільце облоги навколо міста звузилося, Якова Кефелі призначили відповідальним за північно-східний фронт З 15 липня по 20 грудня він відповідав за ділянку фронту, де йшли найзапекліші бої, які він, роками пізніше, описав у своїх мемуарах-споминах. Крім того, він продовжував удосконалювати організацію військово-польової медицини царської армії, про що він підготував окрему доповідь. Вона мала велике значення як для автора, який пізніше захистив на її основі дисертацію, так і для російського війська, яке почало модернізувати санітарно-польову службу.
Після закінчення війни, впродовж 10 років Яків Кефелі ще не раз переосмислював ті події. На основі них він опублікував кілька своїх спостережень та підготував військово-аналітичні доповіді, які стали рушієм в модернізації медичної служби в російській армії. Про Якова Кефелі заговорили у військовому відомстві, про нього згадували, з теплотою, захисники фортеці Порт-Артур у своїх опублікованих мемуарах, книжках.
Реформування санітарної служби Після закінчення війни, бойового лікаря повернули на службу до морського відомства. Його призначили на Чорноморський флот до морського шпиталю в Миколаєві, де він лікував постраждалих у війні моряків та відновлював сили в рідному місті.
На початку 1906 року його перевели до Імператорської військово-медичної академії, де він, впродовж року, доповідав про свої нововведення та аналізував можливості поліпшення санітарної служби в бойових умовах. Яків Кефелі почав практикувати свої нововведення спершу на Балтійському флоті в 1908 році, а потім у самому морському відомстві. З 1908 по 1918 він служив в Управлінні санітарною частиною флоту при Морському міністерстві. Як активний учасник бойових дій, ввійшов до Комісії для складання санітарного звіту щодо флоту в російсько-японську війну й підготував за завданням командування ґрунтовну доповідь, частина якої була опублікована окремим виданням.
В 1909 році, за його ініціативи в Севастопольському порту проводилися «Санітарні маневри», до яких долучили три лінкори, крейсер, канонірський човен і два есмінці (на ті часи це були масштабні навчання в мирний час). На маневрах впроваджували «маршрутний ярлик» (сортувальний знак для поранених, який з тих пір ввели по всьому морському відомстві й навіть у сухопутних військах). Затверджені головним медичним інспектором флоту, випробовування відбулися 10 серпня 1909 року під особистим наглядом Якова Кефелі, про що він згодом доповів у морській пресі.
Загалом з багатьох впроваджених та відзначених нововведень Якова Кефелі кілька вирізняються найбільше, й саме вони принесли йому славу новатора військової медицини та змінювали ситуацію із медичною санітарією у військах: 1 — Сортування поранених маршрутними ярликами дозволяла вирізняти поранених у час бойових дій та, особливо, попавши в полон, завдяки чому вдавалося надавати їм своєчасний і оперативний догляд. 1913 року на Міжнародному з'їзді Червоного Хреста в Лондоні ці зміни були презентовані та відзначені спільнотою. Вони й постановили: доручити постійному органу Червоного хреста запропонувати усім державам Женевської конвенції введення маршрутних ярликів (через кілька років більшість країн це зробили); 2 — Введення до індивідуальної медичної аптечки військового, окрім індивідуальних пакетів, окремих наборів готових пов'язок для артилерійських ран та опіків. Спершу вони призначалися для санітарного персоналу і польових санітарних частин, а згодом застосовані в усіх підрозділах в багатьох країнах світу. Адже це були перші впровадження стерильної медицини, що давало можливість у бойових умовах накласти стерильну пов'язку й оперативно убезпечити постраждалого від гангренових рецидивів. Дана практика була відзначена в 1913 році на санітарній виставці в Санкт-Петербурзі (премійована великою срібною медаллю) й одразу ж впроваджувалась у російських військах; 3 — Третім практичним нововведенням став принцип «незмінності ноші», тобто можливість вільного обміну санітарними ношами (носилки) між всіма частинами армії чи фронтової лінії. Тим самим було спростовано інтендантську бюрократичну складову на користь здоров'я важкохворих, яких з тих пір уже не перекладали з однієї ноші на іншу (при перенесенні з лінії вогню до фельдшера-санітара, потім від санітара до похідної санітарної частини, а вже від неї до госпіталю). Пораненого, особливо важкого, переміщали на одних ношах аж до операційного стола.