Napier (Нейпір) — з 1848 року англійський виробник двигунів та автомобілів. Штаб-квартира розташована в місті Лінкольн. У 1942 році компанію купує фірма English Electric, а у 1961 році — фірма Rolls-Royce. У 1924 році компанія припинила виробництво автомобілів. Сьогодні компанія існує під назвою Napier Turbochargers і займається виробництвом корабельних та авіаційних турбін та комплектуючих для них.
Девід Нейпір 1788 року в сім'ї коваля, який служив у герцога Айргала, що жив у шотландському Інверарі, на ім'я Роберт Нейпір народився син на ім'я Девід. У коваля був брат Джеймс, у якого народився син Роберт в 1791 році. Синів у сім'ях було декілька. Хлопчики навчалися сімейному ремеслу в компанії Dumbarton, що була в Клайді, незабаром старшому з хлопчиків довірили брати участь в литві гармат в чавуноливарній компанії Clyde Iron Works. Ця фірма, заснована в 1786 році, відома тим, що відливала гармати для війни із Францією, де вирувала Велика революція.
У 1810 році Девід вирушив на південь країни, де влаштувався в машинобудівну компанію Генрі Модслі — Maudslay and Field. Там він пропрацював 8 років, поки спільно з Френсісом Бейслером не заснував підприємство з виробництва друкарської техніки. У цей час його кузен Роберт Нейпір переїхав до Единбургу, де працював будівельником маяків у Роберта Стівенсона, будучи інженером він в 1820 році отримує сан диякона. У 1823 році він виграє контракт на будівлю парового двигуна для корабля «Leven», в результаті все його захоплення призводить до того, що Роберт Нейпір стає в 1823 році господарем сталеливарної компанії «Vulcan». У 1827 році він будує двигуни для найшвидших парових кораблів — «Clarence» і «Helensburgh». У підсумку всі суднобудівники намагалися працювати разом з Робертом Нейпіром, а в 1843 році він і сам стає суднобудівником. Роберт погорів на споруді свого першого броненосця, і був змушений продати свою компанію в 1871 році, а через п'ять років його не стало.
Заснування компанії
Девіда Нейпіра в 1822 році покинув Бейслер, і Девід продовжив вести свій бізнес самостійно. У 1831 році Девід з братами Джеймсом і Вільямом починають будувати свій паровий автомобіль, сконструював який їхній двоюрідний брат, теж на ім'я Девід, який був сином Джона Нейпіра. Девід Нейпір залишив свій слід в історії тим, що його судноверф в 1858 році побудувала найбільший пароплав у світі — SS Great Eastern, який вміщав 4000 пасажирів, рекорд цього корабля протримався майже 40 років. У 1834 році працювати в компанії батька починає і 11-річний Джеймс Мердок, в 1836 році батько з сином винаходять і патентують апарат, який штампував кулі, незабаром ці машини були куплені не тільки місцевим арсеналами, але й іноземними. У 1847 році компанія стала називатися Napier and Son, оскільки Джеймс Мердок стає повноправним компаньйоном Девіда. Помер Девід Нейпір в 1873 році.
Джеймс Мердок Нейпір був відомий тим, що конструював різні ваги, в 1851 році Монетний двір Великої Британії доручає йому сконструювати апарат, який би підраховував кількість металевих грошей, що полегшувало б і прискорювало підрахунок монет в порівнянні з ручною працею. Джеймс проектує такий апарат, який автоматично по вазі відраховував монети. Джеймс звернув увагу на те, що вага монет вельми коливалася, що спонукало звернути його погляд і на монетно-чеканну апаратуру. Незабаром він став всесвітньо відомим фахівцем у цій галузі, в 1853 році його запросили до Іспанії, де він оновив апаратуру Монетного двору короля Іспанії, а ще через вісім років його запросили до Санкт-Петербурга, де він склав план реорганізації Російського монетного двору. У 1870 році він стає головним інспектором у цій сфері, інспектуючи монетний двір в Мілані, Константинополі, Римі, Копенгагені, Санкт-Петербурзі, Відні, Берліні, Парижі і т. д.. Однак винаходи Джеймса Мердока не обмежуються тільки карбуванням і підрахунком монет, він запатентував барометри, поліграфічні апарати, різні ваги, апарати для укладання кабелю на морське дно і багато чого ще. Помер великий винахідник в 1895 році.
У Джеймса Мердока Нейпіра в 1870 році народжується четвертий син, якого назвали Монтегю Стенлі. У дитинстві він допомагав своєму батькові, але коли став дорослим, влаштувався менеджером в компанію Marriott and Cooper, що виготовляла велосипеди, однак після смерті батька він вирішує викупити у судових виконавців компанію, засновану ще його дідом. Фірма на той час була в занепаді, його батько був геніальним винахідником, але поганим бізнесменом, так що до своєї кончини на підприємстві від 300 осіб, що працювали при Девіді Нейпірі, залишилося всього 7 службовців. Монтегю вирішує розширити бізнес, зробивши наголос на обробну техніку, крім цього береться випускати ролики на великих колесах, проте їх реалізація не приносила особливого доходу. У 1898 році Монтегю, який був завзятим велосипедистом і в 1892 році зайняв четверте місце в стомильному (близько 160 км) марафоні, знайомиться з Селвіном Френсісом Еджем.
Едж був уродженцем Австралії, але коли йому було три роки, його батьки переїхали до Англії, коли хлопчик підріс, він став захоплюватися велоспортом і скоро досяг деяких успіхів на цьому терені. У 1896 році його хобі призвело в компанію Dunlop Pneumatic Tyre Co, де він отримав посаду менеджера, в тому ж році він купує у Франції автомобіль De Dion-Bouton. У 1898 році Едж купує у Лоусона Panhard et Levassor 6HP, який брав участь в гонках 1896 року Париж-Марсель, тоді барон Рене де Кнюфф зайняв на ній друге місце. Першим в тому марафоні також прийшов «Панар», але під управлінням Майара, той авто також пішов у Англію — його купив Чарльз Стюарт Роллс. Едж просить свого нового друга Монтегю Нейпіра модернізувати його «спортивний» автомобіль, Нейпір переробляє рульове управління, встановлюючи кермо замість «хлиста», також машина отримує пневматичні покришки й іншу систему змащення. Отримавши 1899 року «прокачану» машину назад, Едж залишається в повному захваті.
Початок виробництва автомобілів
Однак, на відміну від замовника, Нейпір захвату не відчував, він просить дозвіл у Еджа на більш глибоку модернізацію його автомобіля, а саме — установку двигуна власної конструкції. Едж з ентузіазмом погоджується на установку потужнішого агрегату, так що Нейпіру доводиться прилаштовувати свій 2-циліндровий 2.45 л 8-сильний мотор-«боксер» (тобто з горизонтальним розташуванням циліндрів). Монтегю Нейпір був одним з перших, хто зрозумів, що розжарювальні трубки запалювання — тупикова гілка, а потім оснастив свій мотор електричним свічним запалюванням, трансмісія автомобіля була 4-ступінчастою, причому задній хід мав стільки ж передач, тобто коробка передач мала на ділі 8 ступенів. Селвін Едж настільки полюбив цей автомобіль, що вирішує такі ж продавати, у нього вже була до того моменту компанія De Dion-Bouton British and Colonial, заснована в 1898 році спільно з Чарльзом Джерротом і Гербертом Дунканом, що продавала в Великій Британії автомобілі марки De Dion.
Едж просить свого колишнього боса (фірми Dunlop) — Харві ду Кросса допомогти фінансово у створенні нової компанії — Motor Power Company, яка починає продавати крім імпортованих Gladiator (Німеччина) і Clemént-Panhard (Франція) і автомобілі, створені Нейпіром на базі Panhard et Levassor. Перший контракт включав в себе шість автомобілів: три з 2-циліндровими моторами і стільки ж з 4-циліндровими, останній мотор, об'ємом 4.9 л, був по суті здвоєним В2 і розвивав 16 к.с.. Кузови автомобілів були виготовлені з алюмінію і не забарвлювалися, виготовила їх каретобудівна (пізніше кузовобудівна) компанія Mulliners, заснована ще в 1760 році.
Наприкінці березня партія автомобілів була доставлена Селвіну Френсісу Еджу, який заплатив по £400 за 2-циліндрову модель, продані вони були на 100 фунтів дорожче, за ці гроші в той час можна було купити непоганий будинок. Один з таких автомобілів був проданий сквайрові Едварду Кеннарду, великому любителеві полювання на лисиць, для цієї розваги і був куплений автомобіль. Але 23 квітня мав був пройти 1000-мильний пробіг з Лондона по містах Британії (включаючи Единбург, столицю Шотландії) з фінішем у тому ж Лондоні, і Едд випрошує дозвіл на вже проданій машині виступити в цьому змаганні, ентузіаст полювання дає добро. На перегони було заявлено аж 83 екіпажі, з яких до старту було допущено 65, машина в Единбург прибула 51, але в Лондон повернулися всього 35 екіпажів, серед яких був і екіпаж, що складався з Селвіна Ф. Еджа, 14-річного хлопчика-механіка Джона Ніксона і господаря автомобіля — Кеннарда.
Панам автомобілістам організатори влаштували по ходу марафону і спеціальні заходи, так спортсмени змагалися за класом, у кого авто швидше розженеться за одну милю (1,6 км), потім їм влаштували заїзди на пагорб на час, за загальними підсумками Napier поступився 6-сильному французькому Panhard et Levassor, тобто завоював срібло, обійшовши 12-сильні Panhard і британські Daimler, причому в загальному заліку треба було вкластися в певні швидкісні рамки, так в межах Англії екіпажу, щоб потрапити в залік, треба було пересуватися в середньому не повільніше 19 км на годину, по Шотландії, де дороги були гіршими, потрібно було вкластися в середні 16 км/год. У змаганнях по розгону беззастережно всіх переміг Panhard під управлінням пана Роллса, що розігнався аж до 60 км на годину, у той час Napier — всього до 47,7 км на годину, але рівно стільки ж розвинув і 8-сильний Panhard, що отримав бронзу. Інші машини, навіть більш потужні, не змогли досягти і відмітки в 45 км на годину. Але у гірських змаганнях важкі і потужні машини взагалі себе проявили не з найкращого боку, ті ж легкі триколісні мотоцикли фірми Ariel Cycle Co спокійно обійшли більш потужних конкурентів, позначилася вага машин, хоча і Panhard Роллса, і Napier Кеннарда потрапив до шістки найкращих «скелелазів».
Гонки послужили непоганою рекламою, і до червня 1900 року було замовлено ще вісім 16-сильних автомобілів, на одному з таких автомобілів Едж взяв участь у модних тоді змаганнях зі швидкісного підйому на пагорб, і за підсумком головний приз у розмірі 50 фунтів був у нього в портмоне. Через місяць Чарльз Роллс вирішує взяти участь у марафоні Париж-Тулуза-Париж, як механік з ним їде Селвін Едж, автомобілем у них був обраний 16-сильний Napier, оснащений автоматичними впускними клапанами (працюючими від розрядження), двома механічними насосами для змащення агрегату, котушкою запалювання. За сидіннями у машини був розташований великий на ті часи бак, об'ємом в 190 л, який дозволяв без дозаправки долати майже 1340 км. Проте, не дивлячись на досить прогресивну конструкцію, імениті британські гонщики зійшли з дистанції через проблеми з новомодним запалюванням, а також з дефекту системи охолодження, до того ж найшвидший британський автомобіль виявився не в змозі конкурувати по частині максимальної швидкості з французькими представниками саморушних екіпажів. Однак, не дивлячись ні на що, автомобілі «Нейпір» були відмінними туристичними автомобілями, які користувалися попитом серед панів, в цей же час Нейпір переводить виробництво в Ектон, що в Лондоні.