Ло́нні Джо́нсон (), справжнє ім'я Ало́нсо Джо́нсон (; 8 лютого 1899, Новий Орлеан — 16 червня 1970, Торонто) — американський блюзовий гітарист-віртуоз, піаніст, скрипаль, співак. Є одним із найвпливовіших і найоригінальніших блюзових музикантів. Член Зали слави блюзу (1990).
Біографія Народився 8 лютого 1899 року в Новому Орлеані, штат Луїзіана у міській родині з гарними музичними традиціями. Його першим музичним інструментом стала скрипка. Музична кар'єра розпочалась у 1914 році, коли він почав виступати у струнному ансамблі, яким керував його батько. У Лонні було п'ять сестер та шість братів, і майже всі вони грали в ансамблі. У 1917 році, у складі великого ревю, вирушив на гастролі до Європи. Повернувшись через два роки, дізнався, що його батьки і всі рідні, окрім молодшого брата Джеймса (пізніше став піаністом), померли під час епідемії грипу. Тому разом з братом переїхав в Сент-Луїс і ніколи не повертався в Новий Орлеан. Грав на гітарі і скрипці та виступав з Чарлі Крітом на різних пароплавах Міссісіпі (тоді Джонсон використовував 12-струнну гітару).
У 1925 році переміг на міському конкурсі талантів, який проводив успішний на той час лейблу звукозапису OKeh Records, в результаті чого він отримав контракт на запис платівок. У той час Джонсон працював сталеплавильником і шахтарем-вуглярем, а вечорам виступав у клубах і водевілях. Зробив спільні записи з ансамблем Луї Армстронга і, оркестром Дюка Еллінгтона, The Chocolate Dandies і Фетсом Воллером, а його найуспішнішим записом тоді була «Fallin' Rain Blues». У 1929 році разом у гітарному дуетіз Едді Ленгом для лейблу Okeh; цей ансамбль зі змішаними расами став першим в історії джазу. Ленг (відомий під ім'ям Блайнд Віллі Данн) через чотири роки у 29 років трагічно загинув у Філадельфії у 1933 році. Туди ж невдовзі вирушив і Джонсон, де очолив ансамбль у Стентон-театрі.
У 1940-х і 1950-х Джонсон жив у Цинциннаті, де робив записи на King Records. Його «Tomorrow Night» мала величезний успіх і була продана 3 000 000 тиражем.
В 1948 його балада «Tomorrow Night» мала великий комерційний успіх (потім її успішно виконав Елвіс Преслі). У 1949 году вперше почав грати на електричній гітарі. Після повернення з гастролей по Англії, які тривали 11 місяців, був змушений залишити музичний бізнес через брак концертів. З початком «блюзового буму» 1960-х років він знову повернувся і був ще раз відкритий для фолк-блюзової аудиторії. У 1959 році, на момент коли його знайшов джазовий диск-жокей Кріс Альбертсон і вмовив зробити записи, Джонсон працював швейцаром в готелі у Філадельфії. Також він займався тоді ремонтами як помічник тесляра. Альбом Blues by Lonnie Johnson, випущений Bluesville Records у 1960 році став першим після тривалої перерви. За ним вийшли Blues and Ballads (1961) з Елмером Сноуденом, Losing Game (1961), Idle Hours (1961) спільно з Вікторією Спайві і Another Night to Cry (1963). У 1962 році взяв участь у записі альбому Спайві Woman Blues.
В 1969 році в Торонто його збив автомобіль. Помер 16 червня 1970 року в себе вдома в Торонто. Поховальна процесія відбулась на цвинтарі Маунт-Гоуп у присутності друзів і колег музикантів. Однак його родина наполягла на тому, щоб його тіло було перепоховано у Філадельфії.
У 1990 році був посмертно включений до Зали слави блюзу.
Дискографія
Альбоми Lonesome Road (King, 1956) Blues by Lonnie Johnson (Bluesville, 1960) Blues and Ballads (Bluesville, 1961) Losing Game (Bluesville, 1961) Idle Hours (Bluesville, 1961) з Вікторією Спайві Another Night to Cry (Bluesville, 1963)
З іншими музикантами Woman Blues — Вікторія Спайві з Лонні Джонсоном (1962, Bluesville)
Нагороди У 1990 році включений до Зали слави блюзу. Література
LeBlanc, Eric S., Eagle, Bob. Blues: A Regional Experience, 2013. Santa Barbara, CA: Praeger. 598 pages. ISBN 978-0-313-34423-7
Посилання
Біографія на Allmusic Біографія на Discogs