Електри́д () — речовина з іонною будовою, в якій аніоном виступає вільний електрон. Це парамагнітні комплекси лужних металів з криптандами (зазвичай) або іншими комплексоутворюючими молекулами. Першим ізольованим електридом, структура якого була встановлена за допомогою рентгенівських променів, був електрид цезію з краун-етером [Cs(-crown-6)]+ e-.Steven B. Dawes, Donald L. Ward, Rui He Huang, James L. Dye: First Electride Crystal Structure. In: J. Am. Chem. Soc. Band 108, 1986, S. 3535–3537.
Класичний синтез електридів починається з розчинення лужного металу в рідкому амоніаку або аміні. В результаті утворюється парамагнітний та електропровідний розчин темно-синього кольору, що зумовлений сольватованими електронами:
З часом цей комплекс розкладається, утворюючи амід та водень:
Ключовим аспектом при приготуванні електридів у твердому стані є використання надлишку краун-етерів або криптандів для комплексування катіонів лужних металів.James L. Dye: Electrons as Anions. In: Science. Band 301, 2003, S. 607–608.
Електриди мають кристалічну структуру, що складається з полостей і каналів, де утримуються електрони. У твердому стані електриди здатні проводити електричний струм, однак ця здатність значно нижча, аніж у розчині, що підтверджує локалізацію електронів.
Електриди є дуже реактивними та сильними відновниками та зазвичай розкладаються при температурі вище −40 °С. Однак у 2003 році був отриманий перший хімічно й термічно стійкий електрид [Ca24Al28O64]4+(4e-).
Література
Примітки