Артезіан — античне городище в Україні на Керченському півострові (АР Крим), колишня давньогрецька колонія, потім боспорське місто. Існувало з VI ст. до н. е. до IV століття, коли було остаточно зруйноване і загинуло внаслідок гунської навали. Координати — 45.39678, 36.16737
Опис
Городище Артезіан — це унікальна багатошарова пам'ятка з дуже складною стратиграфією. Потужність шарів енеолітичного, античного та середньовічного часів сягає 5 м. За припущеннями фахівців, на місці городища розташовувалося старовинне місто Пароста, яке згадували Пліній у I ст. н. е. та Клавдій Птолемей у II ст. н. е. Потужна фортеця оберігала життєво важливі осередки Боспорського царства від нападів кочовиків.
Городище займає природне узвишшя в центрі урочища Артезіан (Салин), на місці колишнього села Паша-Салин, за 2,5 км на північ від селища Чистопілля Ленінського району АР Крим. Воно розташоване на мисі, між північною та південною балками, які у давнину мали більшу глибину та стрімкіші схили. З півдня, півночі та сходу урочище обмежене невисокими кам'янистими кряжами, утвореними виходами сарматських вапняків. На поверхні добре помітні траси давніх шляхів, позначені ланцюжками курганів епохи енеолітобронзової доби. Висота курганів — від 1-2 до 3-7 м, діаметр сягає кількох десятків метрів. Переважна їхня частина у старовину була пограбована й дуже розорана.
Природний ландшафт урочища доволі спокійний, рівнинний. Локальний територіально-господарський район за природно-кліматичними та ландшафтними особливостями зручний для розвитку рільництва, скотарства, промислової діяльності. Плідний ґрунт, розмаїття джерел питної воді, насадження дерев, забезпеченість будівельними матеріалами, здоровий клімат, зручність комунікації та наявність зручного виходу до Азовського моря визначили наперед активне освоєння цієї території принаймні з кам'яної доби. В ті часи територія урочища була вкрита доволі густим лісом, що переходив ближче до скелястого узбережжя Азовського моря у піщані дюни. У низинній частині урочища текла повноводна річка, повна риби. На зручних для життя місцях з'явилися постійні та тимчасові стоянки давніх мисливців і рибалок кам'яної доби, а потім на їхньому місці виникли поселення рільничого та скотарського профілю епохи бронзи. У ті часи значне місце мали різні морські промисли, що передбачали добре знання навігації та вміння будувати судна. В античний та середньовічний період Артезіанська долина була густо заселена, її природні ресурси піддавалися інтенсивній антропогенній експлуатації.
Рослинність місцевості — трав'яна степова, характеризується багаторічними посухостійкими травами з перевагою полину, ковили і типчаку, влітку рясно вкриває поверхню. У південній частині наявна недіюча система водозбору, що налічує занедбані артезіанські свердловини та траншеї демонтованих водогонів.
Поселення визначається як елліністичне, військово-землеробське. Поселення такого штибу були соціально-економічними та військово-адміністративними центрами; їхні мешканці за користування землею відбували військову службу та платили податки, при цьому в соціальному аспекті вони були вільними людьми.Астахов, В. А. Боспорское царство в I в. до н.э. — IV в. н.э. (политическая организация): автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук : 07.00.03 / В. А. Астахов. — М. 1991, — С. 14-16. Центральне розташування Артезіана забезпечувало його домінування над рештою поселень урочища в торгівельному, сировинному, ремісничому та оборонному значеннях. Населений пункт був зручним для збору податків чи контролю за поселеннями вказаної території, оскільки перебував на однаковій відстані від морського узбережжя та провідних укріплених поселень сусідніх територіально-господарських зон. Припускається, що тут могли постійно або тимчасово (під час жнив) перебувати представники державної адміністрації та якийсь військовий контингент. Можливо, тут перебували люди, що професійно займалися торгівлею, збирали та реалізували надлишки сільськогосподарської та ремісничої продукції населення урочища.
З часів утворення Боспорського царства у V ст. урочище Артезіан стає важливою економічною та стратегічною базою царської влади. Екологічне мікросередовище урочища створювало чудові умови для ведення осілого господарства, що ґрунтувалося на рільництві та прибудинковому пастівному тваринництві, а також для розвитку гончарського, ковальського та інших ремесел. Особливо щільно була населена прибережна зона: цьому сприяли добрі плідні ґрунти та мікроклімат, достаток питної води та багате на біоресурси море. Городище укріплене ровами та валами. В його центральній частині височіє «цитадель», по краях — чотири зільники. Вибір місця для спорудження «цитаделі» був продиктований військово-стратегічними міркуваннями; її будівничі явно прагнули використати природні вигоди топографічного положення задля максимального полегшення завдань оборони фортеці та завдання незручностей штурмувальникам. Зручний підхід до поселення був лише зі східного боку, де були розташовані три зільники, а за ними — розлогий некрополь, розрізаний кількома давніми шляхами 2-4 м завширшки. З південно-східного боку поселення північна та південна балки з'єднуються й утворюють природну котловину округлої у плані форми, яка у давнину використовувалась як водосховище; його глибина сягала 3-4 м, ширина — 100 м.
Протягом 1200-річної історії городище неодноразово зазнавало руйнації внаслідок штурмів, пожеж і потужних землетрусів, однак завжди відбудовувалося. Вигляд матеріальної культури городища в античний період VI ст. до н. е. — IV ст. н. е. — античний грецький; варварський вплив виявляється незначно.
Найбільшу цікавість становлять залишки «цитаделі» перших століть нашої ери з потужними прямокутними вежами та фортечними мурами, спорудженими з великих рустованих квадрів. Після руйнувань фортеця принаймні тричі перебудовувалася. Її оточував частково облицьований камінням рів (глибина — до 3-4 м, ширина — 11-12 м) з додатковим зовнішнім муром. Вежі фортеці мали ретельну кладку майже математично правильних пропорцій; разом із вежами вони будувалися з розрахунком на якомога більшу антисейсмічну стійкість і посилення опору дії таранів.
На кількох терасах у південній частині городища розташовані нижні поверхи казарм часів царя Мітридата Євпатора з потужними стінами, складеними з квадрів; правильність їхнього планування, монументальність і техніка «шахової» кладки є незвичними для архітектурних споруд Північного Причорномор'я.
На території городища відкрито два ізольовані форти перших століть нашої ери з круглими вежами та прилеглими до них приміщеннями; вони не входили до зовнішньої системи оборони. Вежі, судячи з їхніх потужних підвалин, були не менш ніж 8-12 м заввишки. Вони височіли над іншими спорудами й були важливими локальними вузлами оборони. З їхніх верхніх поверхів добре проглядалися околиці, Азовське узбережжя та мис Казантип. Перший поверх був напівпідвальним і міг використовуватися для зберігання харчів, майна та сільськогосподарських знарядь. Господарські та житлові будівлі городища мали правильне планування. Вони групувалися в квартали, витягнуті вздовж брукованих вулиць, які повторювали обриси терас. Стіни будівель, складені на кам'яному цоколі з сирцевої цегли, вкривала штукатурка, а дахи мали черепичні покрівлі. Вода та стоки відводилися з території житлової забудови городища. Окремі будівлі містили мармурові архітектурні деталі. Усе це свідчить про доволі високий рівень життя мешканців. Будівлям притаманне використання містких зерносховищ — ґрунтових ям грушеподібної або циліндричної форми, з викладеною камінням горловиною та герметичною кришкою. Вони мали глибину до 3-5 м і діаметр у придонній частині до 2,5-3,5 м. Великі обсяги ям свідчать, що виробництво хліба було домінуючою галуззю господарства. Також мешканці займалися виноробством: були виявлені чотири виноробні з великими прямокутними цистернами для збору вичавленого соку, потужними пресами та напівпідвальними виносховищами зі вкопаними на різну глибину піфосами. Значну роль також відігравали скотарство та птахівництво. До того ж, мешканці поселення займалися гончарним, ткацьким, міде- та залізоплавильними, склоробним ремеслами, будівництвом, полюванням і рибальством. У розташованому на 15 га за межами городища античному некрополі серед поховальних споруд переважали прямокутні ґрунтові могили (іноді з закругленими кутами), не притаманні Кримському Приазов'ю. На некрополі відкрито кілька монументальних кам'яних склепів — родових усипалень заможної еліти поселення. Поховання здійснювалися у трунах, поховальних ложах, саркофагах та без них. Серед інших досліджені поховання собак і коней, здійснені в овальних ямах неправильної форми. У різні часи некрополь зазнав активного втручання мародерів. Виявлені у знахідках рясні зразки використання грецької мови мешканцями городища свідчить про культурну тяглість і певний освітній рівень дитячого та дорослого населення.
За 2 км на південний захід від городища Артезіан на місці занедбаного села Маяк-Салин було виявлено інше античне поселення «Маяк». На південь від них, у районі сучасного селища Чистопілля, на перепаді висот було розташоване ще одне античне поселення — «Салин», прикрите з західного боку «фортом».
Дослідження
Археологічні пам'ятки городища Артезіан досліджуються з 1950-х рр. Переважна частина прибережних пам'яток відкрита у 1950-60-х рр. Східнокримським загоном Причорноморської експедиції під керівництвом І. Т. Кругликової.
Пам'ятки степової зони урочища (Артезіан, Багерове-Північне) виявлені під час розвідок Східнокримської археологічної експедиції Інституту археології Академії наук (СКАЕ ІА АН) СРСР в середині 1980-х рр. під керівництвом О. О. Масленникова.
У 1960-х рр. розкопки на великій площі проводилися лише у південно-західній приморській частині урочища Артезіан — на Ново-Відрадненському поселенні. Ця пам'ятка та розташований поруч некрополь у літературі згадувалися неодноразово, однак переважна частина матеріалів з їхніх розкопок так і не була впроваджена у науковий обіг, лишаючись у звітах. На північному заході урочища протягом кількох польових сезонів розкопувалися поселення Золоте-Берег і Золоте-Плато, а також розташовані поруч могильники.
Перші розвідки в центральній частині урочища Артезіан були проведені СКАЕ ІА АН СРСР під керівництвом О. О. Масленникова у 1986 р. З 1987 р. пам'ятки урочища досліджував Артезіанський загін СКАЕ ІА АН СРСР, утворений зусиллями Кримської філії Інституту археології АН СРСР, Центру творчості дітей і молоді ім. О. Косарева (Москва) та ліцею № 1502 при Московському енергетичному інституті на базі молодіжного археологічного загону Східнокримської археологічної експедиції Інституту археології АН СРСР. У 1994 р. за ініціативи Московського педагогічного державного університету (МПДУ) та Кримської філії Інституту археології НАН України було утворено міжнародну російсько-українську Артезіанську археологічну експедицію (ААЕ). Її керівником відтоді й дотепер є доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії давнього світу та середньовіччя історичного факультету МПДУ, член Експертної ради з археології, історії та суміжним наукових дисциплін Ради Федерації РФ Микола Винокуров. Протягом кількох десятиліть ААЕ проводила дослідження урочища Артезіан у Кримському Приазов'ї, центральними об'єктами яких є городище та некрополь «Артезіан». Було досліджено культурний шар на площі понад 7 га.
Дослідження городища проводилися за кілька етапів: І — 1988—2001 рр.; ІІ — 2001—2006 рр.: розширення площі досліджень, проведених наприкінці 1990-х рр., початок робіт на некрополі, створення умовної Артезіанської системи координат; ІІІ — 2006—2016 рр.; IV — 2016—2017 рр.