Том Вейтс (; 7 грудня 1949 року) — американський співак та автор пісень, композитор, актор. У свій ранній творчості Вейтс змішував такі жанри як джаз, блюз і, незначною мірою, фолк-музику, починаючи ж з 1980-х і досі він грає експериментальний рок з елементами індастріалу, дарк-кабаре та авангардного джазу. Для нього характерні театралізовані, часом водевільні виступи, й особлива манера виконання — суміш співу й речитативу . Том має своєрідний хрипкуватий голос, описаний критиком Деніелом Дачхолзом так: «Він немов вимочений в бочці з бурбоном, його ніби залишили в коптильні на кілька місяців, а потім, коли дістали, проїхалися по ньому».
Лірика його пісень — це історії, розказані найчастіше від першої особи, з гротескними образами занепалих місць та пошарпаних життям персонажів. Вейтс також був композитором таких фільмів, як «Ніч на Землі» Джима Джармуша та «Від всього серця» Френсіса Форда Копполи, за саундтрек до якого він був номінований на «Оскар». Володар «Ґреммі» за альбоми Bone Machine та Mule Variations. 2011 року був включений до Зали слави рок-н-ролу своїм колегою Нілом Янгом. Останнім часом живе в окрузі Сонома, Каліфорнія зі своєю дружиною Кетлін Бреннан, дочкою Келлсімон та синами Кейсі та Салліваном.
Біографія
Ранні роки і захоплення музикою (1949—1972) Томас Алан Вейтс () народився в лікарні Park Avenue в місті Помона, штат Каліфорнія 7 грудня 1949 року, в родині шкільних вчителів. Його батько Джесі Френк Вейтс шотландсько-ірландського походження, мати Альма Джонсон МакМюррей — американо-норвезького. 1960 року батьки Тома розлучилися й він з матір'ю і двома сестрами переїхав до міста Віттер в окрузі Лос-Анджелеса, а після — до Нешнл-Сіті, неподалік від кордону США з Мексикою.
В 1965 році, під час навчання в середній школі міста Чула-Віста в окрузі Сан-Дієго, Вейтс почав грати в ритм-енд-блюз/соул гурті The System, і працювати в Napoleone Pizza House, який він згодом оспівав на альбомах Small Change («I Can't Wait to Get Off Work») та The Heart of Saturday Night («The Ghosts of Saturday Night (After Hours at Napoleone's Pizza House)»). П'ять років опісля Вейтс почав працювати швейцаром в одному з нічних клубів Сан-Дієго, де він міг слухати виступи музикантів, що грають у різних жанрах. Там же він дав свій перший оплачуваний концерт. Як шанувальник Боба Ділана, Джека Керуака, Луї Армстронга, Ледбеллі, Хаулін Вульфа та Чарльза Буковскі, Том почав створювати свій власний унікальний музичний стиль .
Після служби в береговій охороні США Вейтс повернувся до Лос-Анджелеса та почав працювати в клубі The Troubadour, де музиканти стояли в черзі, щоб дати нічний концерт. 1971 року Том оселився в Echo Park в околицях Лос-Анджелеса, де, крім нього, жили Гленн Фрай з Eagles, Джексон Браун та Френк Заппа. Музикант познайомився з продюсером Гербом Коеном та записав кілька демо, що згодом вийшли у збірнику The Early Years. За сприяння Коена Том уклав свій перший контракт, з Asylum Records.
Сім класичних альбомів Asylum Records (1973–1980)
Вейтс уклав контракт з лейблом Asylum Records 1972 року і, після декількох невдалих сесій, нарешті записав свій перший альбом Closing Time, звучний у дусі джазу, з домішкою фолку. Він був спродюсований учасником гурту The Lovin' Spoonful Джері Єстером та виданий 1973 року, отримавши прихильні відгуки критиків. Том вирушив у свої перші гастролі, що складалися переважно з «розігріву» концертів Martha and the Vandellas, Чарлі Річа та Френка Заппи. Рік потому вийшло логічне продовження Closing Time — альбом The Heart of Saturday Night, який 2003 року потрапив до списку «500 найкращих альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone» .
В 1975 році Вейтс перебрався до мотелю Tropicana на бульварі Санта-Моніка та видав умовно концертний альбом Nighthawks at the Diner, записаний у студії з невеликою аудиторією, у довірчій атмосфері. Для Nighthawks at the Diner характерні довгі вступні монологи Тома, а також інтермедії між піснями. 75-й і подальші роки були важкими для музиканта. Він жив у готелях, погано харчувався і занадто багато пив.
Репутація алкоголіка з важким життям остаточно закріпилася за Вейтсом після виходу цинічно-песимістичного Small Change, з такими піснями як «The Piano Has Been Drinking» () та «Bad Liver and a Broken Heart» (). Проте критичний та комерційний успіх Small Change перевершив усі попередні роботи. Альбом став першим з тих, що потрапили до хіт-параду Billboard 200, досягши 89 рядка. Після успіху в Billboard з'явився інтерес з боку таких видань, як Time, Newsweek та Vogue. Том зібрав склад акомпонуючих музикантів і став співати регулярні нічні концерти.
В 1977 році вийшов альбом Foreign Affairs, звучний у дусі попередньої роботи, але з більшою художньою витонченістю та глибшим вивченням джазу та блюзу. Наступний, Blue Valentine, відходить від супроводу духових інструментів й акцентує більше уваги на електрогітарі та клавішних, чимраз більше заглиблюючись у блюз. 1978 року Вейтс уперше з'явився в кіно, зігравши невелику роль піаніста у фільмі «Райська алея» з Сільвестером Сталлоне.
В 1980 році Вейтс переїхав до Нью-Йорку. Heartattack and Vine, останній альбом на лейблі Asylum Records, виданий 1980 року. На ньому дедалі більше помітні балади, а також відзначається вплив грубуватого ритм-н-блюзу. Під кінець десятиріччя Том також почав співпрацювати з Френсісом Фордом Копполою та записав саундтрек до його фільму «Від щирого серця», що номінувався на «Оскар» за найкращу музику.
Експериментальна трилогія Island Records (1981–1989)
В серпні 1980 року Вейтс одружився із Кетлін Бреннан, яку він зустрів на зніманні «Від щирого серця». Після відходу Тома з Asylum Records лейбл випустив три його збірки: Bounced Checks, що містить рідкісні версії відомих пісень, а також Anthology of Tom Waits та Asylum Years — дві збірки найкращих пісень. Вейтс зіграв ще три невеликі ролі у фільмах Копполи: «Ізгої», «Бійцівська рибка» та «Клуб «Коттон»».
В 1983 році музикант підписав контракт з лейблом Island Records, на якому вийшов його восьмий альбом Swordfishtrombones, що став поворотним у музичному відношенні. Альбом ознаменував практично повний відхід від фортепіано та гітари, тут Том віддає перевагу малопоширеним інструментам, що видають незвичайні звуки. На Swordfishtrombones, зокрема, представлений такий еклектичний набір, як волинка, маримба, орган та скрипка Штроха. Згодом музикант став називати подібний підбір інструментів «Junkyard Orchestra» (). Пісні Вейтса також зазнали радикальних змін. На зміну класичним баладам 70-х у струнно-клавішних аранжуваннях прийшли пісні зі змішаністю таких стилів як румба, танго, раннє кантрі, паралельно з виступами в стилі кабаре та експериментами з голосом.
Вивчення експериментальної музики продовжилося в альбомі 1985 року Rain Dogs, що отримав захоплені рецензії критиків. Альбом зайняв 21 місце у списку «100 найкращих альбомів 1980-х» за версією журналу Rolling Stone, а також увійшов до списку «500 найкращих альбомів усіх часів». На Rain Dogs Вейтс використовував такі інструменти, як маримба, акордеон, контрабас, тромбон та банджо. Свій внесок у його створення також внесли гітаристи Марк Рібо, Роберт Квайн та Кіт Річардс. На пісню «Downtown Train» був знятий перший для Тома музичний кліп.
В червні 1986 року Вейтс та Бреннан спільно поставили мюзикл під назвою «Franks Wild Years», що згодом переріс у студійний альбом. Прем'єра відбулася в театрі Steppenwolf в Чикаго, головну роль зіграв сам Том. Того ж року він продовжив акторську кар'єру, разом з Джоном Лурі та Роберто Беніньї, знявшись в одній з головних ролей у незалежному фільмі Джима Джармуша «Поза законом». У фільмі прозвучали дві пісні з Rain Dogs — «Jockey Full of Bourbon» і «Tango Till They're Sore». Пізніше Том також співпрацював з Джармушем, Беніньї та Лурі. Franks Wild Years, останній альбом експериментальної трилогії, виданий 1987 року з підзаголовком Un Operachi Romantico in Two Acts (Романтична опера в двох актах). Рік потому вийшов другий концертний альбом Тома Big Time, що складається з вибраних пісень трьох альбомів Island Records. На відео вийшов однойменний сюрреалістичний фільм-концерт . Музикант також знявся в одній з головних ролей в чорній комедії «Холодні ноги», зіграв другорядну роль у драмі «Чортополох» з Джеком Ніколсоном та записав пісню «Sea of Love» спеціально для фільму «Море любові» з Аль Пачіно в головній ролі. Завершуючи десятиліття, Вейтс взяв участь у фільмі Джармуша «Таємничий поїзд» як голос радіо-діджея.
Співпраця з Робертом Вілсоном і Bone Machine (1990–1997)
31 березня 1990 року відбулася прем'єра вистави «The Black Rider: The Casting of the Magic Bullets», в основу якої покладено сюжет німецької казки «Чарівний стрілець». Режисером був Роберт Вілсон, автором сценарію — Вільям Берроуз, Том Вейтс же написав для спектаклю музику, натхненну творчістю Бертольда Брехта та Курта Вайля. Потім були поява в альбомі гурту Primus Sailing the Seas of Cheese як голоса персонажа пісні «Tommy the Cat», яка поклала початок співпраці з лідером гурту Лесом Клейпулом, запис саундтрека до фільму Джима Джармуша «Ніч на Землі» та епізодична поява в картині Террі Гілліама «Король-рибалка».
В 1992 році вийшов перший за п'ять років новий студійний альбом Bone Machine, з домінуванням ударних та гітари, і невеликим вкрапленням фортепіано та саксофона. Альбом здобув музичну премію «Греммі», першу для Тома. Журнал Rolling Stone помістив його на 53 місце в списку «100 найкращих альбомів 1990-х». 19 грудня того ж року відбулася прем'єра другого спільного спектаклю Вілсона та Вейтса «Alice» — адаптації творів Льюїса Керрола «Аліса в Країні чудес» та «Аліса в Задзеркаллі». Музика з «Alice» згодом вийшла на однойменному студійному альбомі Тома. Також 1992 року музикант зіграв роль другого плану в картині Френсіса Форда Копполи «Дракула» з Гарі Олдменом, Вайноною Райдер, Кіану Рівзом та Ентоні Гопкінсом.
Рік потому вийшов студійний альбом The Black Rider, що складається з пісень за мотивами п'єси Вілсона та Берроуза. Також Том знявся в одній з ролей у фільмі Роберта Альтмана «Короткі історії», який здобув нагороду «Золотий глобус» за найкращий акторський ансамбль і, разом з Іґґі Попом, у короткометражній стрічці Джима Джармуша «Десь у Каліфорнії», яка вийшла на екрани 2003 року в складі фільму «Кава та сигарети». Після 93-го року в кар'єрі Вейтса настав затишок. 1997 року він разом з Кетлін Бреннан записав коротку пісню для мультфільму «Банні», який виграв премію Сатурн як найкращий короткометражний мультфільм.
Контракт з ANTI- (1998–2010)
В 1998 році закінчився контракт Вейтса з Island Records і лейбл видав збірку його пісень Beautiful Maladies. Рік потому відбувся випуск дванадцятого студійного альбому Тома Mule Variations, першого на новому лейблі ANTI-. Альбом досяг успіху в Billboard 200, здобув премію «Ґреммі» та увійшов у «список 500 найкращих альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone».
В 2002 році одночасно вийшли два альбоми: Alice та Blood Money, в основі яких лежать однойменні театральні роботи Вейтса та Вілсона майже десятирічної давності. Alice базується на «Алісі…» Керролла, Blood Money — на «Войцеку» Георга Бюхнера.
П'ятнадцятий альбом Real Gone вийшов 2004 року. На цьому альбомі вперше за довгий час відсутні театральні експерименти, а також майже зовсім немає фортепіано. Real Gone був обраний журналом Harp найкращим альбомом 2004 року , а пісня «Metropolitan Glide» була номінована на «Ґреммі» за «Найкраще сольне вокальне рок-виконання». Також, після тривалої бездіяльності в кіно, Том з'явився в романтичній комедії Роберто Беніньї «Тигр та сніг», виконавши на початку фільму баладу «You Can Never Hold Back Spring».